Суничник дрібноплідний, мис Фіолент, мис Айя, скелі Ласпі, скеля Іфгенія, гора Пиляки

Суничник дрібноплідний

Дуже великий інтерес викликає суничник дрібноплідний. Це єдине у країні аборигенне вічнозелене листяне дерево. Його екземпляри, які ростуть поодиноко чи невеликими розрядженими заростями, збереглися лише у найбільш важкодоступних схилястих урвищах Південного берегу Кримського півострова. Суничник дрібноплідний, безумовно, одне з найкрасивіших дерев планети. В нього дуже мальовничий низькоштамбовий стовбур з декількома колінчастозігнутими гілками, які утримують напівшаровидну крону з блискучим смарагдовим листям. Гладка, мовби пергаментна, кора пофарбована у ошатний темно-пурпуровий колір. У середині літа верхній шар кори починає лущитися й опадає у вигляді скручених свитків і тонких клаптів, оголюючи молоду ніжно-зелену тканину. Потім нова кора випробує ряд кольорових перетворень й поступово, до наступного літа, знов придбає звичайний темно-червоний колір. Зморшкуваті червоні плоди нагадують суницю — звідси й назва дерева.

У південному Криму суничник дрібноплідний утворює мозаїчний ареал, загальна площа десяти популяцій якого, за нашими даними, складає всього 43 кв. кілометри. На території від мису Айя до Алушти знайдено більше 55 сховищ цього релікту.

Велике місце його мешкання знаходиться на заповідному мисі Мартьян. Тут він росте разом з іншими вічнозеленими деревно-чагарниковими видами: ялівцями високим і колючим, рускусом понтійський, чистом кримським, жасмином чагарниковим та ін. Такі рідкісні рослинні спілки (родичі середземноморському маквису) зустрічаються і в деяких інших малодосяжних місцях Південного берега Криму: на мисі Айя, на горах Кішка, Ай-Нікола, Аюдаг, Кастель.

Звичайно суничне дерево зустрічається на висоті від 10 до 200-300 м над рівнем моря. Найвище місце його мешкання виявлено нами на Байдаро-Кастропольській скельній стіні — близько 700 м. Суничник посухотривкий, теплолюбивий, в окремі, найбільш холодні роки він страждає від морозів, особливо весняних. На відміну від деяких інших видів місцевої вічнозеленої флори суничник дрібноплідний відсутній за межами Південного берега.

На ділянці між 76 і 79-м кілометрами старої шосейної дороги Севастополь — Ялта, на схилах Байдаро-Кастропольської стіни, знаходиться одне з найбільш високорозташованих (до 500-700 м над рівнем моря) сховищ суничника дрібноплідного (у 1969 р. це сховище було оголошено пам'яткою природи). На південних і південно-східних океанських схилах крутизною 45-75° проріджені зарослі (висотою до 8-12 м) дерев цього цінного релікту займають близько 200 га. Мармуроподібний вапняк тут майже без грунтового покриву, дерева селяться в ущелинах скель. Екземпляри 200-300-літнього віку досягають в основі діаметра до 0,5 м.

Мис Фіолент

На крайньому заході узбережжя, де смуга його значно звужується і на півдні Гераклейського півострова зривається в море, розташований мис Фіолент, пам'ятка природи з 1969 р. Суворі, дикі, майже стометрові високі скелі нагромаджуються тут над морем.

На протязі двох кілометрів берег складений виверженими вулканічними породами (юрські кварцеві кератофіри), які утворюють пологе склепіння з налягаючим на нього у верхній частині уступом світлих сарматських вапняків. У берегових урвищах утворилися багаточисельні ніші, кам'яні хаоси, мініатюрні острівці, абразивні арки. Особливо вражає гостроверха скеля самого мису Фіолент і велетенський грот Діани. Красу неживої природи доповнюють зарості ялівцю, держидерева, ломиноса, плюща та інших рослин.

Мис Айя

Південно-східніше, на скелястому узбережжі, розташований великий ботанічний заказник (з 1982 р.) — мис Айя.

Заказник об'єднав пам'ятки природи, що існували тут: «Гай піцундської сосни й деревоподібного ялівцю біля мису Айя» (1947 p.), який простягнувся на 7 км, «Узбережний аквальний геокомплекс біля миса Айя» (1972 p.), а також заповідне урвище «Гай сосни Станкевича» (1980 p.).

Разом з деревними реліктами у заказнику є багато видів чагарників: чист кримський, рускус понтійський, жасмин чагарниковий, вязіль емеровий, плющ кримський, держидерево. У ялівцевих, дубовопухнастих і фісташкових рідколіссях зустрічається немало цікавих трав'янистих видів: комперія Компера, асфоделіна жовта, дібравник білий, вечорниця Стевена. ефедра колоскова, анакамптис пірамідальний та інші.

Скелі Ласпі

У сусідньому мініатюрному гірському амфітеатрі, що оточує Ласпійську бухту, розташований другий цікавий об'єкт — скелі Ласпі, пам'ятник природи з 1969 p., заповідне урочище з 1980 р. За велику кількість сонця, спеку і ксерофітний (посухотривкий) характер рослинності місця ці здобули неофіційну назву «Кримської Африки». Скелі Ласпі (669 м), утворені верхньоюрськими мармуроподібними вапняками, — приклад активного сучасного розвитку крутостінного рельєфу. У цьому природному сховищі росте суничник дрібноплідний, ялівець високий (вік — до 300-500 pp.), дуб пухнастий, сосна кримська, жасмин, піраканта, кизил, іглиця, ладанник. Район цей — унікальне сховище кримських орхідей. їх зустрічається тут близько 20 видів ( з 39 видів, відомих у південному Криму)...

Скеля Іфгенія

Нижче шосе, біля пансіонату «Кострополь», знаходиться цікава пам'ятка неживої природи — скеля Іфігенія.

Майже на 120 м здіймається цей кам'яний бастіон над Чорним морем. Подібно до Карадагу і Фіоленту, утворюючи унікальний давньовулканічнии масив, що обрисами нагадує фортецю. Чи не звідси й пішла назва всієї місцевості? Кастропуло — так раніше називали цей район — по-грецьки це значить «маленька фортеця».

Поетичну назву гори зв'язують з античним міфом, джерела якого виходять з Греції VII-VI століття до н.е. Пізніше легенда стала дуже популярною, вона знайшла відображення в трагедії Евріпіда «Іфігенія в Тавриді» і в творах багатьох інших письменників, композиторів і художників. Про розміри цієї популярності можна судити, наприклад, по таких фактах: тільки у XVII-XX століттях на сюжети міфа про Іфігенію було складено близько 50 трагедій,більше 70 опер й понад 100 художніх творів. Цієї теми торкалися поети Пушкін і Гете, композитор Глюк, художник Серов та інші.

Гора Пиляки

На північний схід від Іфігенії, вище старого шосе, у основі яйлинської стінки височить гора Пиляки, пам'ятка природи з 1964 р. Цей гірський масив вкритий лісом, але по окремих відслоненнях порід вулканічного походження (вони досягають тут потужності 350 м) можна багато дізнатися про геологічну історію півострова. Тут представлені вулканічні туфи і спілітові брекчії, застиглі мільйони років тому потоки спілітових і кератофірових лав. Пиляки — цікава пам'ятка середньоюрського вулканізму в Криму.