Проблеми територіальної організації машинобудування України

РОЗДІЛ VI. Господарство України

Проблеми територіальної організації машинобудування України

Машинобудування — провідна галузь промисловості України, основа технічного прогресу її народного господарства, підвищення ефективності всіх його галузей. Рівень довершеності територіальної організації машинобудування в значній мірі визначає формування всіх основних виробничо-територіальних комплексів країни.

Успішне впровадження ринкових відносин в Україні у певній мірі залежить від сучасного стану територіальної організації машинобудування. Але розміщення цієї галузі по території країни характеризується нерівномірністю і недостатньо ефективною територіальною структурою виробництва. Так, 52,8% випуску товарної продукції, 51,4% чисельності промислово-виробничого персоналу і 55% вартості промислово-виробничих основних фондів зосереджено в Донецько-Придніпровському економічному районі, відповідно 34,9%, 36,0 і 30,8% — у Південно-Західному і 12,3%, 12,6 і 14,2% — у Південному.

Найбільша концентрація машинобудівних підприємств характерна для промислових вузлів Києва, Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя. Дуже низький рівень розвитку цієї галузі в областях Південно-західного економічного району, особливо у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій. На фоні порівняно високого природного приросту населення в цьому регіоні, Поширення територіальної несумісності підприємств, прогресує адинамія не тільки окремих населених пунктів, але і фактично цілих областей.

Останнім часом у територіальному розвитку машинобудування відбулися певні зрушення. На периферії створені філіали великих підприємств. У окремих містах, що мають для цього всі умови, машинобудівна база розвинута недостатньо. Нині визначено 50 малих міст, де рекомендовано розвивати машинобудівне виробництво. Водночас не завжди продумане розміщення нових, нерідко великих підприємств, у малих і середніх містах призвело до відчутних екологічних витрат.

Існуюча структура машинобудування країни характеризується переважанням металоємних галузей і недостатнім розвитком наукомістких. Для їх розвитку в Україні наявні всі необхідні умови(розвинута науково-дослідна база, виробничий і науковий потенціал, вигідне економіко-географічне положення, що обумовлює ефективний зв'язок як з економічними районами, так і з зарубіжними країнами, а також розвиток загальномашинобудівної бази тощо).

Більшість підприємств машинобудування універсальні, вони об'єднують в своєму складі різні виробництва (заготівельні, механіко-збиральні, ремонтні тощо). Багато з них, особливо великі, маючи підсобні господарства, зайняті виробництвом м'яса і молока, овочів і фруктів. Такі «тимчасові» виробництва організовані на основі вертикального комбінування і якомога більш повного внутрішнього самозабезпечення. Вони являють собою структурні підрозділи позавчорашнього дня світової економіки і вже тому не здатні виробляти продукцію, що відповідала б сучасним вимогам.

Тільки надання підприємствам повної економічної самостійності, ліквідація непотрібних міністерств, формування українського ринку, можуть вирішити існуючі проблеми. Подальший розвиток машинобудування країни необхідно здійснювати не тільки шляхом технічного переозброєння, реконструкції існуючих підприємств, але й нового будівництва в основному невеликих і середніх підприємств по випуску комп'ютерної техніки, приладів, продукції загальномашинобудівного призначення, товарів народного споживання. Це дасть змогу ефективніше використати наявні економічні і соціальні умови окремих регіонів.

Курс на всебічне обмеження нового будівництва має і негативні наслідки. Втрачається можливість ліквідувати помилки в розміщенні підприємств, що були допущені раніше, зростає концентрація виробництва тощо. Тому на території країни все ще існують цілі регіони фактично інтактні для машинобудування, тобто неосвоєні цією галуззю.

Ліквідація машинобудівних міністерств і відомств, часто умоглядних галузей і підгалузеи, які змінюють свою структуру в залежності від політичної кон'юнктури, дозволить підвищити комплексність розвитку машинобудування окремих регіонів і господарських вузлів країни.

Але уже сьогодні необхідно прискорювати здійснення наступних структурних, економічних і організаційних рішень:

• збалансованості в розвитку технологічно взаємозв'язаних виробництв в регіонах;
• взаємозв'язаного розвитку основних і допоміжних виробництв у машинобудуванні;
• здійснення зрушень в розвитку заготівельного виробництва шляхом створення регіональних центрів по виробництву продукції загальномашинобудівного призначення;
• ліквідації дрібних, нерентабельних заготівельних цехів і дільниць.

У сучасний період особливо багато проблем розвитку територіально-виробничих зв'язків зосереджено в заготівельному виробництві — основі машинобудування країни.

Пануючий вузьковідомчий підхід у забезпеченні заводів матеріалами і сировиною ускладнює кооперативні зв'язки, підвищує вартість перевезень напівфабрикатів і комплектуючих виробів, посилює проблему нестачі залізничних вагонів тощо. Із загальної кількості нераціональних зв'язків 71%складають внутрішньогалузеві. Особливо багато нераціональних зв'язків на заводах сільськогосподарського машинобудування — 77%, верстатобудування — 81, електротехнічної промисловості — 92%.

У цілому розвиток і розміщення машинобудування України супроводжується сукупністю таких загальних проблем його територіальної організації:

1. Концентрація машинобудівного виробництва у великих містах;
2. Недостатньо ефективна галузева і організаційна структура машинобудування, яка характеризується недостатнім розвитком наукоемких галузей, переважанням у структурі виробництва універсальних підприємств з високою матеріаломісткістю виробництва;
3. Слабкий розвиток машинобудівної бази в середніх і малих містах, окремих регіонах;
4. Відсутність комплексного розвитку машинобудування в багатьох машинобудівних центрах і районах;
5. Наявність територіальної несумісності підприємств ряду галузей різного ступеня гостроти і різкого характеру прояву;
6. Недостатній розвиток внутрішньорайонної виробничої кооперації, що призводить до виникнення надмірно дальніх, зустрічних і інших неефективних територіально-виробничих зв'язків.

Вирішення гострих проблем територіальної організації машинобудування країни визначається перш за все чіткою розробкою державної і регіональних програм розвитку цієї галузі. Так, правильна орієнтація Донецько-Придніпровського району на збереження в перспективі його розвитку спеціалізації важкої,тракторної і сільськогосподарської, електротехнічної промисловості, енергетичного та хімічного машинобудування, а також розвиток адміністративних областей і їх частин. Необхідно відмовитись від нового будівництва підприємств, зосередитись на поглиблені предметної, подетальної і технологічної спеціалізації.

У Південно-Західному районі проблеми дальшого розвитку, машинобудування досить специфічні. Тут існують передумови для превалювання галузей, які вимагають підвищених затрат кваліфікованої праці, а також збільшення чисельності зайнятих на нових підприємствах.

Структура і спеціалізація машинобудування Південного економічного району в перспективі істотно не змінюється. Розвиток машинобудування в районі йтиме шляхом підвищення рівня концентрації і вдосконалення спеціалізації виробництва, реконструкції і технічного переозброєння діючих підприємств, підвищення рівня комплексності сформованих машинобудівних центрів.

Велике значення у вирішенні існуючих проблем територіальної організації машинобудування України, задоволення потреб у продукції і послугах міжгалузевого характеру матиме створення таких організаційних територіально-виробничих госпрозрахункових структур:

1. Територіальних виробничих і науково-виробничих об'єднань і підприємств типу централитів, центровузів, центрозварів по виробництву широкої номенклатури ливарних, ковальських, зварних заготовок, по централізованому забезпеченню цією продукцією підприємств, розташованих на даній території (область, ТБК, промисловий вузол), незалежно від їх відомчого підпорядкування.
2. Великих теріторіальних виробничих і науково-виробничих об'єднань по виробництву деталей, вузлів, агрегатів, монтажних вузлів, метизів, фурнітури, електротехнічного і освітлювального обладнання тощо;
3. Територіально-виробничих об'єднань по проведенню робіт і надання міжгалузевого характеру — ремонт, сервісне обслуговування, централізована розробка програм і систем управління тощо;
4. Підприємств по централізованому виготовленню і поставках машинобудівним заводам металопродукції підвищеної виробничої готовності (з цехами централізованого розкрою металопрокату, його підкомплектовки тощо);
5. Спеціальних госпрозрахункових організацій і підприємств по застосуванню винаходів, принципово нової техніки і технології, створюваних на основі дольових відрахувань підприємств регіону або за рахунок кредитів Держбанку, а також тимчасових науково-дослідних колективів на кооперативних засадах.

Одна з найголовніших вимог полягає в тому, що підприємства і об'єднання не повинні перебувати у відомчому підпорядкуванні машинобудівних чи якихось інших міністерств, а мати повну самостійність.