На вугільній шахті. Чи потрібні Україні нові вугільні шахти?

На вугільній шахті

Один із кращих спеціалістів Донбасу, головний геолог об'єднання «Артемвугілля» П. Луцик ще на початку 80-х років, спираючись на дослідження геологів, спростував думку про безперспективність головного вугільного району України. «Знаєте, адже всі ці розмови про те, що нафта замінить вугілля — нісенітниця! Тільки вугілля здатне задовольнити наші потреби в енергетичній і мінеральній сировині», — говорив Луцик.

Вугілля у нас є. І його немало. Тільки спускатися за ним доведеться на дуже глибокі горизонти. Будуть попереду і труднощі. І не стільки технологічного, скільки соціального і геологічного характеру. Сучасні методи видобутку вугілля дозволяють заглиблюватися у надра до 1700-1800 метрів. Біда в тому, що надто мало уваги приділяється людям, хоча умови роботи в шахтах ускладнюються».

Занадто дорого обійшлася для України недооцінка вугілля, намагання Москви вирішувати проблеми за рахунок «дешевих» енергоносіїв — нафти і газу, а також за рахунок колоніальної для старих економічних районів політики. Не секрет, що Донбасу, іншим вугільним областям України не виділяли із державного бюджету коштів, необхідних для реконструкції шахтного господарства, розвитку соціальної сфери. Вважали, що вигідніше вкладати гроші в спорудження вугільних кар'єрів на Сході. В таких умовах донецькі шахти працювали все гірше й гірше. Зменшився видобуток вугілля.

Дійшло до абсурду — в Донбас почали завозити вугілля. І не вчора це почалося, а вже близько двох десятиліть тому. В 1990 році сюди було завезено до 20 млн. тонн вугілля. В усіх підручниках з географії підкреслювалося: собівартість сибірського вугілля набагато нижча, ніж донецького. На перший погляд, так воно і є. Вугілля, що видобуте у відкритих кар'єрах, дешевше. Але це лише на перший погляд. Більш глибоке вивчення проблеми переконує, що і «тоді» питання не було таким простим. Близько мільйона тонн вугілля втрачалося під час транспортування, «видувалося» і висипалося із залізничних вагонів. До цього необхідно додати також великі транспортні витрати. І, безумовно, якість східного вугілля була гірша від донецького.

Отже, із зазначених витрат складалася реальна вартість привізного палива. Цей вугільний абсурд за підрахунками спеціалістів обходився щорічно в 0,5 млрд. карбованців. За 20 років, що минули з часу поставок вугілля в Донбас, на ці гроші можна було б побудувати в Україні 20-25 сучасних шахт з річним видобутком 30 млн. тонн вугілля. Але вугільна промисловість України продовжувала деградувати. В 1987 р. в Україні видобули 192 млн. тонн палива, а в 1990 р. — лише 164...

Така загальна картина. По окремих шахтах і об'єднаннях вона ще гірша. Так, найбільше в Центральному Донбасі виробниче об'єднання «Артемвугілля» за останні 10 років скоротило видобуток дуже цінного коксівного вугілля більш як на 1,5 млн. тонн. Те ж саме можна сказати про десятки інших підприємств Донецької і Луганської областей, Львівсько-Волинського басейну.

Така ситуація зовсім не випадкова. Рівень фізичного і морального спрацювання шахтного фонду в Україні надзвичайно високий. Кожна третя шахта — довоєнної побудови, більше двох третин підприємств мають вік від 21 до 45 років. А горлівська «Кочегарка» має уже понад 120! Положення ускладнюється ще й тим, що тільки 10% обладнання, що знаходиться в забоях наших шахт відповідає світовому рівню. До цього часу більшу частину вугілля видобувають у Центральному районі Донбасу в лавах, що оснащені відбійними молотками. Тими самими, що ними рубали вугілля більш як півстоліття тому Олексій Стаханов і його товариші.

Чи є вихід із цього становища? Звичайно. Необхідна не тільки реорганізація галузі і створення перспективної програми розвитку вугільних регіонів України. Необхідно зробити так, щоб ці території не були тільки сировинними придатками. Реорганізація галузі — справа важка і доволі болюча. Шахти з виробленими запасами вугілля і дуже низькими технічно-економічними показниками (а таких у Донбасі відповідно 29 і 6) доведеться закрити. Цей процес буде поступовим.

Становище вугільної промисловості України доволі важке, але не безнадійне. Наша держава може і повинна стати цивілізованою, з розвинутою базовою галуззю промисловості.

Чи потрібні Україні нові вугільні шахти?

Економіка України опинилася на грані глибокої енергетичної кризи. Відчутна досить гостра залежність нашої держави від зовнішніх поставок нафти (понад 90% від рівня споживання) і газу (близько 80%). Погляди економістів цілком закономірно звернені на вугільну промисловість країни. В той же час видобуток вугілля в Україні з 218,2 млн. тонн у 1976 р. знизився до 135 млн. тонн у 1991 р.

В останні роки існування СРСР у нашій державі практично припинилося будівництво нових вугільних шахт, згорталися програми реконструкції і технічного переозброєння галузі. В результаті цього близько 80% шахт Донбасу працюють без реконструкції уже понад 20 років, причому третину з них введено в експлуатацію ще до війни. Тому нині істотно ускладнилися умови видобутку вугілля через збільшення глибини шахт. Зросла небезпека вибухів у шахтах, погіршився температурний режим. Тому до 2000-го року закриються 60 шахт з річним видобутком вугілля 39,9 млн. тонн, а до 2010 прогнозується закриття понад 40% діючих шахт.

Унаслідок цього може різко загостритися економічна криза в країні. Так, може, вугілля в Україні уже немає? Нічого подібного. Надра нашої держави достатньо багаті покладами високоякісного вугілля. Його балансові запаси на початок 1990 року оцінювалися в 47,2 млрд. тонн, із яких лише 23,3% освоюються. Нині підготовлено і передано в промислове освоєння 94 нових розвіданих дільниць з запасами 12,3 млрд. тонн вугілля. Тільки в Донбасі підготовлені дільниці для будівництва 49 нових шахт загальною потужністю понад 104 млн. тонн на рік, з них 27 шахт потужністю 57 млн. тонн річного видобутку енергетичного вугілля і антрацитів.

Важливе економічне значення для нарощування видобутку вугілля і будівництва нових шахт в Україні має і те, що виробнича база вугільної промисловості традиційно розвивалася комплексно. Створені досить потужне вугільне машинобудування і ремонтні підприємства, спеціалізовані потужності по будівництву шахт, будіндустрія, геологорозвідувальні організації, науково-дослідні і проектно-конструкторські організації, побудовані вуглезбагачувальні і брикетні фабрики. Цього не можна втрачати.

Крім того, навколо шахт виникли міста і селища, де зосереджена велика соціальна інфраструктура з магазинами, їдальнями, підсобними сільськогосподарськими господарствами і переробними підприємствами.

І, напевно, головне. Україна накопичила великий арсенал кваліфікованих інженерно-технічних і робітничих кадрів, які із покоління в покоління передавали і множили багатий досвід видобутку вугілля в особливо складних гірничо-геологічних умовах. Склалась розгалужена мережа вищих і середніх спеціальних навчальних закладів для підготовки кваліфікованих спеціалістів. Тому і потрібні нові вугільні шахти в Україні.