Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Соєвий пояс України. Бджільництво — важлива галузь сільського господарства

Соєвий пояс України

Протягом останнього півстоліття найшвидше збільшувалися в світі посівні площі і обсяги виробництва сої. У розв'язанні проблеми білка і рослинної олії її частка становить 50,2%. Завдяки цій культурі можна усунути дефіцит білка, оскільки нестача протеїну в раціонах тварин в сільському господарстві України становить 20-30%, або близько 1,5-1,8 млн. тонн щорічно. Внаслідок цього перевитрачається близько 6 млн тонн концентрованих кормів і недобирається 32% продукції тваринництва.

На жаль, в Україні цю культуру все ще недооцінюють. Площа її не досягла й 100 тис. гектарів, а врожайність залишається на рівні 10-12 центнерів з га. Для того, щоб підняти тваринництво, найближчим часом посіви сої слід розширити до 500 тис. гектарів, а в перспективі — до мільйона.

Соя — культура досить вимоглива до умов вирощування. Де ж її найкраще вирощувати в Україні? На незрошуваних землях — в зоні північного, центрального і південного лісостепу та північного і центрального Степу і на зрошувальних — у центральному і південному Степу. Таким чином можна створити своєрідний соєвий пояс України. Розширити площі сої можна за рахунок озимої пшениці, соняшнику, гороху, вівса, технічних, кормових, інших культур.
Потребує докорінних змін і структура посівних площ нашої країни. Нині вона зорієнтована насамперед на виробництво продовольчих і технічних культур. На них припадає 64% від основних сільськогосподарських культур. Водночас частка зернофуражних кормових і білкових культур становить лише 36%.

Враховуючи природні умови району, доцільно було б виділити три зони виробництва сої. Перша зона — стійкого виробництва на незрошуваних землях — включає Вінницьку, Хмельницьку, Тернопільську, Черкаську, Кіровоградську, Чернівецьку, Закарпатську та Київську області. Сюди ж можна віднести окремі райони з достатньою забезпеченістювологою Харківської, Миколаївської, Одеської, Запорізької, Дніпропетровської областей.

Друга зона — нестійкого виробництва сої на незрошуваних землях, до якої входять посушливі райони Одеської, Миколаївської. Кіровоградської, Харківської, Запорізької, Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей. Це зона Степів України.

Третя зона — обов'язкового гарантованого вирощування сої на зрошуваних землях, до якої входять Крим, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Донецька, Луганська області та райони областей, розміщених у центральному і південному Степу.

(за А. Бабичем та В. Петриченком)

Бджільництво — важлива галузь сільського господарства

Декілька тисяч років до нашої ери були відомі харчові лікувальні властивості меду, маточного молока, воску, пилку. Своїм початком бджільництво в Україні сягає у IV століття. Воно відігравало значну роль в економіці Київської Русі. Мед і віск служили продуктами як внутрішнього обміну, так і зовнішньої торгівлі. В ті далекі часи біля Києва сформувалося понад 500 лісових дач, які виробляли мед і де були висаджені спеціальні нектароносні дерева і кущі.

З тих часів в географічних назвах сіл Київщини відображена виробнича їх спеціалізація, наприклад, Бортничі (Бориспільського району), Бортники (фастівського району) та інші. Є такі населені пункти і в інших областях України.
Слава українських медів сягає далеко за межі України. На міжнародних виставках вони неодноразово визнавалися кращими у світі, одержували золоті медалі.

В Україні бджільництво має запилювально-медовий напрям. Бджоли є основними запилювачами кормових, баштанних, олійних, ефіроолійних, плодоягідних та інших культур. В умовах інтенсивного землеробства прибутки від бджолозапилення досить значні. Адже понад 100 рослин потребують бджолозапилення.

Бжолозапилення в рослинництві давно вже розглядається як агротехнічний прийом у технології вирощування комахозапильних рослин. Під час запилення бджолами врожайність яблунь зростає на 60%, персиків — 70, гречки — 60, соняшника — 50, насінників люцерни — 50%, еспарцету — в 2,5 раза, конюшини червоної — в 3 рази, дині — в 6 разів, культур закритого грунту (огірків) — на 100 %. Крім того, під час бджолозапилення підвищується якість і смакові властивості плодів та їх вага.

Щорічно в Україні необхідно проводити запилення бджолами 340 тис. гектарів гречки, приблизно 1,5 млн. гектарів соняшнику, 450 тис. гектарів кормових бобових трав, загалом близько 2,5 млн. гектарів різних сільськогосподарських культур і садів. Для цього необхідно утримувати близько 4,5 млн. бджолосімей. Нині бджолосімей у нас налічується трохи більше одного мільйона в громадському секторі та близько трьох мільйонів у любителів.

Велике значення в Україні матиме створення багатогалузевих пасік у колгоспах і радгоспах, які займаються виробництвом насіння кормових трав, олійних культур, а в перспективі — у господарствах, які вирощують ефірно-олійні і лікарські рослини.

Економічна доцільність таких комплексних господарств очевидна, оскільки спеціально вирощуються для одержання насіння цінні високопродуктивні медоноси — люцерна, рапс, фацелія, рижій, конюшина і такі «фантастичні» за продуктивністю ефірно-олійні та лікарські рослини, як м'ята перечна, меліса, валеріана. Останні можуть давати медозбори від 200 до 1000 кг меду з гектара.

Використання бджіл на цих культурах дає можливість одержувати не тільки значну кількість меду, а й на 20-30% підвищувати врожайність насіння. Такі виробництва могли б стати полігоном для відпрацювання різних технологій у галузі бджільництва і насінництва кормових трав, цінних лікарських і інших рослин.

Однією із найболючіших проблем розвитку бджільництва як важливої галузі сільськогосподарського виробництва в Україні є екологічний стан території.

(за А. Бондарчуком)