Екологічні проблеми промислових центрів

Кислота з неба

Промислові гіганти, якими ми ще донедавна гордилися, щодня викидають в атмосферу гігантську хмару шкідливих речовин, що розсіюються у повітрі, вкривають ліси та поля, а також і нас із вами. Саме вони спричинили відомі тепер майже кожному — кислотні дощі.

Найбільші забруднювачі атмосфери

Найбільшими забруднювачами атмосфери в Україні є підприємства металургії, енергетики, вугільної і хімічної промисловості. Оскільки вони розміщені переважно в містах, то й страждають від цього найбільші промислові центри.

Так, над Кривим Рогом протягом року здіймається у небо хмара з небезпечних відходів виробництва вагою в 1,2 млн. тонн, над Маріуполем — в 780 тис, над Запоріжжям, Дніпропетровськом, Макіївкою, Дебальцевим, Дніпродзержинськом — у 365-306 і навіть над Києвом — у 300 тис. тонн. Для порівняння: в цілому в Чернівецькій області річний обсяг шкідливих викидів в атмосферу становить понад 140 тис. тонн, у Волинській області — понад 160 тис .тонн, у Рівенській — 211 тис. тонн.

Проте загальні цифри ще не дають уявлення про небезпеку, що загрожує кожному з нас. Так, у Кривому Розі на одного жителя припадає 1,8 тонни шкідливих речовин, у Керчі — 1,6, Маріуполі — 1,5, Дніпродзержинську — 1,1 тонни. Рекордсменом щодо цього виявився невеликий Алчевськ (колишній Комунарськ), де екологічний показник досяг майже двох тонн. Звичайно, дістається сільській місцевості. Викиди забруднюючих речовин у розрахунку на людину в Дніпропетровській області становить 736 кг, у Донецькій — 637, Луганській — 464, Запорізькій — 459 кг. У Криму цей показник дещо нижчий — 315 кг шкідливих речовин, 320 кг на Кіровоградщині, 439 кг в аграрній Івано-Франківській області. Зрештою немає підстав для заспокоєння і мешканцям Закарпаття, Одещини, Буковини, де питомий викид на людину становить 128-175 кг.

Важким гнітом на поля і сіножаті лягають шкідливі речовини промислових підприємств. У Донецькій області протягом року викидається в атмосферу в розрахунку на квадратний кілометр площі 128 тонн відходів, у Дніпропетровській — близько 90, Луганській — 50, Івано-Франківській — 43, Запорізькій — 34, Київській та Львівській — понад 30 тонн.

Дослідження показали: в радіусі 1-5 км навколо інтенсивного джерела забруднення протягом року випадає (в розрахунку на км²) від 120 до 390 тонн пилу. На 5-10 км до 120 тонн. Часто, особливо в індустріальних районах, зони забруднення сусідніх підприємств зливаються, як наприклад, Зміївської ДРЕС і Балаклійського цементного заводу на Харківщині. Спільними зусиллями ці підприємства утворили інтенсивно забруднений масив у 200 тис. гектарів.

Досліджуючи вміст важких металів у сільськогосподарській продукції, вирощеній у таких умовах, учені встановили: кількість кобальту у картоплі перевищувала гранично допустиму концентрацію в 1,5-6 разів, свинцю — в 2,5, хрому — в 3,5 рази; цинку у помідорах у 2-5 разів, свинцю — в 2-7, нікелю — в 11-15, кадмію — в 27-32 рази.

Окремо про свинець. Цей небезпечний елемент потрапляє на поля у вигляді вихлопних газів автотранспорту. Протягом року на придорожню смугу завширшки 360 м., а в цілому по Україні — на площу в 3,2 млн. гектарів, випадає його в середньому більше тисячі тонн.

Ще раз про екологію

Відвали буровугільного розрізу «Коростишівський» серед жителів навколишніх сіл Житомирської області знаходяться під підвищеною увагою. В чому ж тут справа? Все виявляється дуже просто. У відвал, крім всього іншого, йде і вугілля, зольність якого перевищує норматив. Що ж роблять із цими відходами? Виявляється, досить обробити це вугілля хімічною водою, додати незначну кількість туків і можна одержати дуже потрібні для полів комплексні гумінові добрива. Заправлені саморобними туками поля у порівнянні з тими, які їх не отримали, дають зернових з гектара на 8-9 центнерів, картоплі — на 50 центнерів, кормового буряка — на 200 центнерів більше. Технологія виготовлення гумату дуже проста і її можна освоїти без значних капітальних витрат на діючих брикетних фабриках.

Це дуже важливо для України, оскільки таким чином розширюється комплексність використання бурого вугілля, яке є в багатьох областях нашої держави. Змінилася б і собівартість його видобутку. Крім того, потреба в гумінових добривах далека від задоволення. Необхідно також розширювати комплексність використання бурого вугілля за рахунок створення бази для виробництва будівельних матеріалів, випуску цінних продуктів переробки бурого вугілля — гірського воску, технічних масел, органічних добрив і багато іншого.

Буровугільний віск виробляють в Німеччині і США. В ФРН випускають близько 80% його світового виробництва. Ця продукція експортується в багато країн світу, а також і в Україну.

Підприємства будіндустрії України відчувають гострий дефіцит сировини, Так, Олександрійському цегельному заводу необхідно біля 100 тис.м³ сировини на рік. Ще гірше становище Олександрійського заводу залізобетонних виробів, що у Кіровоградській області. Пісок він одержує із русла Дніпра. Його баржами везуть до Кременчука або Черкас, потім перевантажують у вагони. Це значно здорожує виробництво будівельних матеріалів. Водночас у Кіровоградській області ведуться розробки бурого вугілля. Поставки суглинків Верболозовського розрізу і місцевої сировини Протопоківського розрізу на Олександрівський завод залізобетонних виробів, дадуть змогу значно здешевити дефіцитну продукцію будівельної індустрії.

Проблеми екологічної територіальної взаємодії економіко-географічних об'єктів великого міста

Питання взаємодії процесів територіальної організації господарства великих міст і екологічних процесів має значний теоретичний і практичний інтерес, але до цього часу досліджень все ще недостатньо. Ефективність розміщення продуктивних сил багато в чому визначається тим, наскільки воно забезпечує досягнення або ж дотримання нормативів якості навколишнього середовища. Вплив екологічних факторів на характер розміщення багатьох галузей обробної промисловості стає все більш значним. В зв'язку з цим проблеми охорони навколишнього середовища справляють суттєвий вплив на процес формування територіально-виробничих комплексів великих міст, на характер територіальної організації їх господарства. Окремі виробництва, підприємства, групи підприємств, комплекси повинні розміщуватися з урахуванням їх екологічних особливостей, можливих екологічних наслідків, їх територіальної близькості між собою і селітебними зонами.

Увага, що посилюється до територіальних аспектів екологічного планування у великих містах, в зв'язку із зростанням повноважень місцевої влади не повинна привести до послаблення інтересу до галузевих аспектів навколишнього середовища. Ця проблема має, в першу чергу, регіональний характер, але її вивчення починається з розгляду впливу підприємств, або їх груп певної галузі на природне середовище, споруди і людей.

З ростом концентрації виробництва у великих містах дія екологічних факторів проявляється в протилежних напрямках. З одного боку негативним явищем є збільшення навантаження на навколишнє середовище, посилення концентрації забруднення. З другого боку, чим вище заводська концентрація, тим нижчий коефіцієнт викиду шкідливих речовин. Крім того, зі збільшенням агрегативної потужності знижуються витрати на очистку.

З іншого боку — з просторовою полігалузевою централізацією виробництва (промислові вузли, комплекси) відчуваються переваги групового розміщення підприємств. Але зосередження підприємств різних галузей в даному великому місті має свої екологічні і економічні межі. Знаходячись в територіальній близькості (сусідстві) підприємства можуть бути екологічно сумісними, нейтральними і несумісними не тільки за рахунок підвищення концентрації шкідливих речовин, але й можливості утворення в атмосфері нових їх видів, пануючих напрямків руху повітряних мас, рельєфу певних районів міста, розміщення селітебних зон.