Горлівка та Косів - творчі майстерні України

Горлівка

Перші поселення на місці сучасної Горлівки виникли на початку XVIII століття. В цей час сюди почалося масове переселення в основному запорізької козацької голоти. Багаті і звичні українцям степи приваблювали сюди людей з інших місць. Чисельні річки: Бахмутка, Корсунь, Лугань, Залізна, Кодима, створили умови для нормального життя в цьому досить посушливому краї. Переселенці займалися звичною для них виробничою діяльністю, землеробством, скотарством, бджільництвом.

На базі зимівників, розміщених на річці Бахмутці, в урочищі Жований Ліс, вздовж балок Сухий Яр і Житній Яр, виникла слобода Зайцеве. В 1778 році сюди переселилися сім'ї із Чернігівської і Полтавської губерній. Серед новоселів був і підприємливий селянин Микита Якович Девятилов. З його ініціативи спланували декілька вулиць, побудували хату для зборів, школу. Пам'ять про нього живе і зараз в одному із районів Микитівки.

На місці сучасної Горлівки тоді виникли й інші села і слободи: Государів, Байрак та Залізна.

Спочатку основними природними ресурсами цього регіону були багаті грунти, придатні для інтенсивного землеробства, та будівельні матеріали (каміння, пісок, глина). На початку XIX століття в районі Зайцевої і Залізної слобід було відкрито поклади кам'яного вугілля. Тоді ж з'являються перші селянські шахти. Вугілля і стало основою для виникнення міста.

Восени 1867 року сюди прийшли будівельники, які почали спорудження донецької дільниці Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Керував роботами молодий гірничий інженер Петро Горлов. Південніше Микитівки на землях селян Залізної слободи знайдено потужні поклади вугілля. П. Горлов став ініціатором промислової розробки родовищ вугілля в цьому районі.

За 6 км на південний схід від Микитівки в 1867 році виросли бараки для робітників та майстерні. Виникло робітниче селище, з'явилася нова залізнича станція, яка на честь інженера П. Горлова названа Горлівкою. Роком заснування Горлівки і вважається 1867 рік.

Але освоєння природних ресурсів міста не обмежилося відкриттям кам'яного вугілля. В 1879 році знайдено поклади з великим вмістом кіноварі. Недалеко від станції Микитівка знайшли незвичайні камені з яскраво-червоними вкрапленнями. В 1885 році на землях села Зайцеве закладено перші шахти. Потім споруджена капітальна шахта «Софія», розширено металургійний завод.. Після закінчення громадянської війни утворено ртутний комбінат. Почали будувати нові шахти. Нині Микитівський ртутний комбінат є потужним підприємством, що обладнане сучасною гірничою технікою.

В 1894 році у районі відкриті поклади доломіту. Довгий час його виробництво залишалося напівкустарним. Нині тут працює великий Микитівський доломітний завод.

В сучасний період Горлівка перетворилася на великий індустріальний центр Донбасу. В місті 59 підприємств вугільної, хімічної, металургійної, машинобудівної, легкої промисловості, більше ста будівельно-монтажних, транспортних і комунальних організацій. У промисловому комплексі міста назріло багато екологічних та соціально-економічних проблем, які не вирішували впродовж багатьох років.

Косів 

Косівський район на Івано-Франківщині. Чудова українська земля, неймовірно багата на талановитих людей. Чудова природа, мальовничі гори, швидкоплинні Прут і Черемош дали Україні і всьому світові видатних поетів: Марка Черемшину, Дмитра Павличка, поетів-майстрів Павлину Цвілик, Ганну Василащук, династію Шкрібляків... Не злічити імен народних митців. Мабуть, не всяка держава має їх стільки, як Косівщина в Україні.

Завдяки багатим глейовим грунтам, реліктовим лісам зі смереками і буками, дубами і грабами, а також вівчарству і скотарству тут розвинулося гончарство, ткацтво, вишивання, писанкарство, різьба по дереву, художня обробка шкір та багато інших видів художніх промислів.

У районі що не хата — то витвір мистецтва, а що не косівчанин — то митець зі своїм неповторним характером творчості. Окрім Косова, народні ремесла отримали розвиток в селах Космач, Річка, Кути, Яблунів, Пістинь, Шешори, Унікальна їх творчість відома далеко за межами нашої держави. Гуцульські вироби зберігаються в музеях та приватних колекціях України, Канади, США, Австралії. Вони безліч разів експонувалися і відзначалися на престижних виставках у Брюселі, Софії, Нью-Йорку. Своєрідні форми речей, унікальна техніка виконання, не схожі геометричні й рослинні візерунки та орнаменти, насичена колористика, гарний природний смак захоплюють і дивують світ уже протягом кількох століть.

Мистецьке багатство, самобутність Косівщини не змогли ні знищити, ні збіднити польський і австро-угорський гніт, нацистська окупація і різні негаразди радянської доби. Гордий і сильний духом народ не став на коліна, не зрікся набутків пращурів, а й досі шанує, плекає глибокі традиції. Із XVII століття дійшла до нас згадка, що вже у той час Косів був відомим мистецьким центром. І понині він — визнана столиця українських майстрів.

Із розрізнених промартілей у містечку виросла міцна індустрія народних промислів:

• фабрика «Гуцульщина»;
• концерн «Укрхудожпром»;
• художньо-виробничий комбінат Спілки художників;
• підприємство Спілки майстрів народного мистецтва України.

Лише «Гуцульщина» налічує близько 3000 працівників. А скільки в краї майстрів-індивідуалів?

В Косові діє училище народних художніх промислів. Тут навчаються близько 400 обдарованих учнів, які крім гуцульських традицій, всебічно пізнають унікальну спадщину та. В училищі відкрито нові відділи — художнього вишивання, ткацтва і розпису. Вдосконалюється робота діючих відділів — кераміки, художньої обробки дерева, шкіри, металу. Творчі успіхи засвідчує музей училища, в якому виставляються кращі дипломні і курсові роботи.

В місті й районі є кілька музичних та мистецьких шкіл, будинок культури, клуби, бібліотеки, музеї. Традиційно проводяться свята ремесел і фольклору, ярмарки.

На жаль, в розвитку народних ремесел існує багато невирішених проблем. З часом більшість із них вирішується. Головне — зберегти і підтримати в скрутний час унікальну світову скарбницю — художні промисли Косівщини, спадщина якої йде з глибини багатьох століть.