Морфологічна характеристика рельєфу. Складання картограми вертикального і горизонтального розчленування рельєфу

Завдання 1. Морфологічна характеристика рельєфу

Морфологія рельєфу є складовою частиною геоморфологічної тріади: морфологія-генезис-вік. Під морфологією рельєфу розуміють його зовнішні риси, визначені розмірами, абсолютною висотою, формою вершин або западин, крутістю i формою схилів, ступенем ерозійного розчленування. Предметом дослідження самостійного розділу – морфології рельєфу – є зовнішня пластика (форма) геоморфологічних утворень, сучасних форм рельєфу, які кількісно вивчає морфометрія, а якісно – морфографія. Морфографія рельєфу – це галузь геоморфології, що займається описом і класифікацією форм рельєфу земної поверхні та систематизацією їх за зовнішніми ознаками незалежно від походження. Як синонім використовують термін орогідрографія, що передбачає опис головних додатних і від'ємних форм рельєфу. Морфометрія рельєфу – це галузь геоморфології, що займається кількісною характеристикою рельєфу. Головними морфометричними показниками рельєфу є абсолютні висоти, вертикальне і горизонтальне розчленування, крутість земної поверхні. Їх обчислюють за такими формулами.

Середня абсолютна висота (середня висота місцевості)

Вертикальне розчленування (глибина розчленування) (Δh)

Горизонтальне розчленування (густота розчленування) обчислюють як відношення довжини тальвегів L до досліджуваної площі Р:

Крутість (кути нахилу) земної поверхні визначають за шкалою (графіком) закладень, яка є на топографічних картах великих масштабів. Якщо її нема, то кут нахилу обчислюють за формулою:

Ухил річки і визначають за формулою

Мета завдання:

навчити студентів за топографічною картою описувати морфологію рельєфу і визначати його кількісні характеристики.

Вихідні матеріали:

1) топографічні карти масштабів 1:25 000 і 1:50 000, а висоти перетину рельєфу, відповідно, 5 і 10 м;

2) міліметровий папір;

3) робочі інструменти – циркуль-вимірювач, транспортир, курвіметр, лінійка, олівець, кольорові олівці, туш.

1.1. Складання картограми вертикального розчленування рельєфу

Картограму будують на топографічній карті або її копії (масштаб 1:25 000 – 1:50 000). Перший етап роботи – визначення у кожному цілому квадраті карти різниці максимальної і мінімальної абсолютної висоти. Для цього використовують відмітки основних і допоміжних горизонталей, підписані відмітки висот (вершини хребтів, горбів, пасом). Якщо у квадраті є тільки основні горизонталі, то перевищення можна обчислити за кількістю проміжків між горизонталями, яку множать на значення перетину горизонталей (для масштабу 1:25 000 – 5 м, 1:50 000 – 10 м). Наприклад, якщо у квадраті карти масштабу 1:25 000 є п’ять основних горизонталей, то різниця абсолютних висот буде дорівнювати – 4×5=20 м. Значення вертикального розчленування рельєфу заокруглюють до метра і це число вписують у середину квадрата.

Після того, як визначено розчленування у кожному квадраті, будують регулярну шкалу, що складається з п’яти градацій. Для її побудови потрібно знайти різницю максимального і мінімального значення розчленування на карті і поділити його на 5. Наприклад, мінімальне значення розчленування – 5, максимальне – 58. Тоді шукане значення буде таким: (58 - 5)  :5 = 10,6; його заокруглюють до більшого числа – 11. Будують шкалу: 5-15, 16-26, 27-37, 38-48, 49-59 м/км кв. Найменше значення вертикального розчленування повинно потрапити у першу градацію, найбільше – в останню. Шкалу розфарбовують кольоровими олівцями в одній або декількох близьких кольорових гамах (наприклад, від світло-зеленого до темно-зеленого або жовтий-оранжевий-червоний). Інтенсивність кольору повинна збільшуватись зі збільшенням значення розчленування. Карту розфарбовують відповідно до кольорів шкали вертикального розчленування рельєфу. Числа зі значеннями розчленування у середині квадратів записують тушшю або гелевою ручкою чорного кольору. Шкалу вписують у зошит або приклеюють до карти.

1.2. Картограма горизонтального розчленування рельєфу

Картограму будують на такій же топографічній карті або її копії, як і вертикальне розчленування рельєфу. Також оцінюють тільки цілі квадрати карти. Перший етап роботи – виділення на карті тальвегів. Тальвеги – це лінії, що з’єднують найнижчі точки дна (днища) лінійно витягнутої ерозійної форми рельєфу – річкової долини, балки, яру. Тальвеги на карті відображені рисунком горизонталей або топографічними позначеннями яркових форм. Тальвеги виділяють тоді, коли є невеликий радіус кривизни ввігнутої горизонталі (рис.1). Тальвеги, як звичайно, виділяють знизу вверх, тобто від долин до верхів’їв. Вони закінчуються там, де радіус кривизни горизонталей завеликий для їхнього точного проведення, або горизонталі набувають іншої форми (прямої, випуклої). Тальвеги виділяють також в осьовій частині ярів та інших ерозійних форм, які відображені умовними знаками. Система тальвегів здебільшого зв’язана у певну мережу (як, наприклад, річкова мережа). Однак деколи окремі тальвеги не сполучені з рештою системи (див. рис. 1).

Рис. 1. Тальвеги долинних форм

1 – тальвеги лощинних і балкових форм;
2 – тальвеги ярів;
3 – русло ріки;
4 – горизонталі

Після того, як на карті виділені всі тальвеги, переходять до визначення їхньої довжини. За допомогою циркуля-вимірювача з невеликим (2-3 мм) розхилом або курвіметра у кожному цілому квадраті визначають довжину всіх  тальвегів у сантиметрах і відповідно до масштабу карти переводять це значення у кілометри. Значення горизонтального розчленування заокруглюють до сотих і вписують у середину квадрата. Якщо у квадраті немає тальвегів, то його не зафарбовують і записують “0”.

Далі аналогічно до вертикального розчленування складають шкалу з п’ятьма градаціями і розфарбовують картограму відповідно до вибраних кольорів. Тальвеги позначають тушшю або гелевою ручкою синього кольору.