Визначення генезису і віку рельєфу
Генезис та вік рельєфу, як відомо, є складовими геоморфологічної тріади. Генезис, або походження, рельєфу визначають за основним природним чинником, який вплинув на його формування. Таким природним чинником можуть бути внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні) процеси. Крім природних чинників, важливим агентом рельєфотворення є також людська діяльність. Залежно від рельєфотвірного чинника рельєф поділяють на генетичні типи: ендогенний, екзогенний і антропогенний. Ендогенний рельєф охоплює тектонічний і вулканічний, серед екзогенного рельєфу виділяють алювіальний, льодовиковий, водно-льодовиковий, еоловий, карстовий, кріогенний та ін.
Великі форми рельєфу глобального і регіонального рівня зумовлені переважно ендогенними, а дрібні форми – здебільшого екзогенними чинниками. Джерелом ендогенних процесів є внутрішня енергія Землі, що супроводжується рухами земної кори та вулканізмом. Для екзогенних процесів такими джерелами є сонячна радіація і сила земного тяжіння, які можуть діяти як окремо (морозне вивітрювання, обвально-осипні процеси), так і в поєднанні (соліфлюкція, дефлюкція тощо). Енергія Сонця трансформується в енергію руху води, льоду, повітря (наприклад, абразія, льодовикові, водно-льодовикові та еолові процеси).
Участь у формуванні рельєфу можуть брати одразу декілька чинників, які мають приблизно сумірну ступінь впливу. Тоді назву генетичного типу рельєфу дають за цими визначальними чинниками. Наприклад, структурно-денудаційний рельєф утворюється в результаті тектонічних піднять, на які накладаються процеси денудації. Флювіально-денудаційний рельєф формується як наслідок ерозійної дії водних потоків і схилової денудації, що призводить до виникнення широких вирівняних поверхонь типу пенеплену.
Категорію «віку» розглядають як у геоморфології, так і в геології. У геології ця категорія відображає вік гірських порід, який визначають стратиграфічними, палеонтологічними і петрографічними методами та доповнюють методами абсолютної геохронології.
У геоморфології визначають вік рельєфу – час від початкового становлення рельєфу до формування його кінцевого вигляду. Розрізняють абсолютний і відносний вік рельєфу. Абсолютний вік визначають за часом напіврозпаду ізотопів у гірських породах, що утворюють рельєф. Для цього використовують радіовуглецевий, термолюмінесцентний, калій-аргоновий методи, метод нерівноважного урану та ін. Застосовують також палеомагнітний метод. Абсолютний вік рельєфу вимірюють у роках.
Відносний вік визначають:
- за стадією розвитку рельєфу;
- за співвідношенням форм різного віку;
- за часом, коли рельєф набув сучасних рис.
В.М. Девіс запропонував такі стадії розвитку рельєфу: юність, зрілість, старість. Вони визначаються за морфологічними обрисами та динамікою рельєфу. Наприклад, вузька річкова долина, що має невироблений поздовжній профіль і в якій переважає інтенсивна глибинна ерозія, перебуває в стадії юності. Подальший розвиток долини приводить до її поглиблення і розширення, формування ввігнутого профілю. Це стадія зрілості долини. На останній стадії (старості долини) ріка має широку долину, спокійну течію і сильно меандруюче русло.
Визначення відносного віку за співвідношенням різновікових форм полягає у тому, що будь-яка форма є більш давньою щодо тих, які ускладнюють її поверхню і сформувались у пізніший час. Наприклад, водно-льодовикова рівнина є більш давньою порівняно з долинами рік, що її розчленовують. Відносний вік також визначають за відрізком часу, коли рельєф набув рис, головно, подібних до сучасних.
Визначення віку акумулятивних форм полягає у з'ясуванні віку порід, які складають цю форму, звичайними геологічними методами. Наприклад, моренні горби, складені середньочетвертинними відкладами, мають середньочетвертинний вік.
Для визначення віку вироблених форм рекомендують такі методи:
- метод корелятних відкладів;
- метод вікових рубежів;
- метод фаціальних переходів.
Для виконання цієї роботи, завданням якої є визначення віку гірської країни, найліпше користуватись методом корелятних відкладів. Корелятні відклади – це одночасові (синхронні) відклади. Вони утворюються у передгірських і міжгірських прогинах унаслідок акумуляції продуктів руйнування гірської країни. Наприклад, на кінець крейдового періоду утворилась гірська країна і пов'язаний з нею передгірський прогин (рис. 5). Протягом палеогену зденудовані породи гірської системи відкладались у прогині, заповнюючи його. У неогені і четвертинному періоді ці процеси продовжувались, утворюючи наступні шари відкладів, які перекривали більш давні. З'ясування віку цієї гірської системи полягає у визначенні найдавніших відкладів у передгірському прогині. Це буде часом початку формування рельєфу. Якщо це неможливо, то визначають наймолодші відклади у гірській країні. Вік наступного (молодшого) підрозділу геохронологічної шкали буде відповідати початку утворення рельєфу. Закінчення формування рельєфу відповідає наймолодшим відкладам у прогині.

1 – відклади Р: а – зденудовані товщі, б – перевідкладені (корелятні) відклади;
2 – відклади N: а – зденудовані товщі, б – перевідкладені (корелятні) відклади;
3 – відклади Q: а – зденудовані товщі, б – перевідкладені (корелятні) відклади;
4 – відклади складчастої основи гірської країни;
5 – відклади платформи
Мета роботи:
ознайомити студентів з методами визначення віку рельєфу та аналізу його головних генетичних категорій з використанням дрібномасштабних тематичних карт.
Вихідні матеріали:
- фізична, геологічна та геоморфологічна карти однакових масштабів з фізико-географічних атласів окремих країн;
- робочі інструменти – олівець, лінійка, циркуль-вимірювач, кольорові олівці, міліметровий папір.
Послідовність роботи
- Користуючись шкалою висот фізичної карти, будують гіпсометричний профіль через гірську систему і прилеглі прогини. Кожному студенту індивідуально задають лінію профілю через певну гірську країну (Карпати, Крим, Кавказ, Урал, Верхоянський хребет, хребет Черського, Кузнецький Алатау тощо). У цьому разі враховують чіткість відображення у рельєфі зони контакту гірського підняття і передгірських (міжгірських) прогинів. Ця зона контакту повинна графічно чітко виділятися також на лінії профілю. Горизонтальний масштаб профілю треба збільшити у 4-5 разів, а вертикальний масштаб вибирають залежно від мінімальних і максимальних абсолютних висот.
- З геологічної карти переносять зони поширення різновікових рельєфотвірних порід. Їх відкладають у кольорах вниз від лінії профілю у вигляді односантиметрової смуги. На кольоровому фоні надписують індекси, що відповідають віку порід, для прикладу, PR1, K2, N. Межа між різновіковими відкладами напрямлена в бік молодших порід. Молодші утворення накладаються на давніші породи. Користуючись геохронологічною таблицею (Додаток 1) та за визначеними стратиграфічними відмінами складають стратиграфічну колонку для вибраної гірської системи.
- Визначають вік рельєфу гірської системи методом корелятивного аналізу. Початок формування рельєфу гірської системи відповідає наступному періоду від наймолодших відкладів у горах, а закінчення формування – наймолодшим відкладам у передгірському прогині. Його записують у вигляді двох символів: PR1-N, або K2-Q.
- З геоморфологічної карти переносять зони поширення генетичних типів рельєфу. Їх наносять над лінією гіпсометричного перетину у вигляді кольорової півсантиметрової смуги. В умовних позначеннях зазначають відповідність кольорів генетичним типам рельєфу.
- Визначають генезис рельєфу заданої гірської системи і прилеглих прогинів. З легенди геоморфологічної карти вибирають ту складову, яка стосується власне генетичної характеристики рельєфу. Наприклад, пластово-акумулятивна рівнина, тектонічно-денудаційні гори, вулканічні гори тощо.