Лучна рослинність Львівської області

Серед трав'яних формацій на рівнині, в передгір'ї і в гірських районах Львівщини панівне місце належить лукам. У рівнинній частині області більше заплавних і менше низинних та суходільних (міжрічкових) лук. У передгір'ї і на схилах гір особливо поширені післялісові суходільні луки, а найвищі вершини гір вкриті справжніми луками. Луки післялісові інакше називають царинками, високогірні — полонинами. Крім того, як екстразональний тип на невеликих площах в особливо специфічних умовах збереглися ділянки лісостепової рослинності у вигляді остепнених лук.

Луки Львівщини мають деякі особливості. По-перше, на луках, пов'язаних з особливо зволоженими місцями, впадає в очі велике багатство угруповань, кожному з яких властивий свій характерний панівний вид — едифікатор, домінант, що визначає структуру цієї луки та її основні еколого-біологічні особливості. Так, серед справжніх лук налічено 19, серед болотистих — 11, серед торф'янистих — 15 монодомінантних формацій.

Але на низинних, а особливо на заплавних луках окремі монодомінантні угруповання дуже рідко поширюються на значних площах. Переважно низинні і заплавні луки являють собою барвисті килими, строкатий візерунок яких створюється з невеликих плям різних лучних монодомінантних формацій, що чергуються одна з одною. Така строкатість пояснюється неоднорідністю мікроумов місць виростання, що зумовлюється частими змінами мікрорельєфу, зволоження та пов'язаними з цим ґрунтовими відмінами. Тому на невеликих територіях порівняно вузьких заплав річок Львівщини та на міжрічкових суходільних пониженнях розміщуються поруч справжні, болотисті та торф'янисті лучні формації.

На значних площах річкових заплав поширені також полідомінантні луки, будова яких характеризується не одним, а декількома рівнозначними видами. Такі луки відзначаються складністю будови, значною флористичною різноманітністю, певними сезонними відмінами у видовому складі і структурі в окремі місяці вегетаційного періоду. Протягом весни-літа на передній план виступають різні домінанти. Тому, щоб зрозуміти повністю будову таких лук, необхідно вивчати їх протягом цілого сезону, а інколи декількох років, оскільки деякі види в масовій кількості (насамперед, ценозоутворювачі) з'являються не кожного року.

Навпаки, міжрічкові суходільні луки та луки гірських районів області переважно монодомінантні. При цьому кожна суходільна лучна формація займає значні площі.

Заплавні луки

Заплавні луки поширені в заплавах річок. Відповідно до трьох основних частин заплави, тобто прируслової підвищеної, центральної рівнинної і притерасної, теж рівнинної, але зниженої, спостерігається певна закономірність у зміні особливостей її рослинпого покриву. Так, у заплавах річок Західний Буг, Стрий, Полтва, Гнила Липа та інших уздовж річкового русла розміщена неширока смужка крупнозлакових, рідше дрібнозлакових справжніх лук (костриця лучна, вівсюнець лучний, лисохвіст лучний, стоколос безостий, тимофіївка лучна, тонконіг лучний тощо). Далі від русла ріки до злаків домішується гігрофільне різнотрав'я (осот прибережний, підмаренник болотний, королиця звичайна, зозулин цвіт тощо) з утворенням крупнозлаково-різнотравних травостоїв,. а зниження рельєфу займають крупноосочники (осоки струнка, пухирчаста). На підвищених місцях центральної та прируслової частин заплави переважають дрібнозлаково-різнотравні і дрібнозлаково-осоково-різнотравні угруповання (пахуча трава, медова трава м'яка, осоки звичайна, жовта, біла, королиця звичайна, китятки чубаті, подорожник ланцетолистий тощо). Все це луки низького рівня, які теж слід зарахувати до справжніх лук або до лук, що зазнали початкових стадій заторфування і заболочування.

Болотисті  і торф'янисті луки

Найнижчі перезволожені ділянки річкових заплав вкриті болотистими і торф'янистими луками. Болотисті (порівняно з аеробними) луки більше поширені в центральній і прирічковій частинах річкових заплав, а торф'янисті (анаеробні) — у притерасовій. Основними ценозоутворювачами болотистих лук є такі злаки, як очеретянка звичайна, очерет звичайний, лепешняки плавучий і великий, крупні осокові (осоки струнка, пухирчаста, комиш лісовий, куга озерна), хвощі (річковий і болотний) та деякі представники високотрав'я. У травостоях торф'янистих лук панують дрібні осоки (жовта, просяна, шершава, сиза) і дрібні злаки (зіглінгія полегла, медова трава м'яка, молінія прибережна), пухівка вузьколиста, ситник розлогий. Відомі також замшілі торф'янисті луки з пануванням мохового покриву зі сфагнових та гіпнових мохів.

Суходільні луки

Суходільні луки розміщені на площах, які не заливають паводкові води, і тому не мають алювіальних наносів. Займають вони міжрічкові площі, високі річкові тераси і ділянки сучасних річкових заплав, розміщені вище від надпаводкової межі. За умовами зволоження розрізнюють власне суходільні луки атмосферного зволоження та низинні, розвинені на місцях виходу ґрунтових вод.

До власне суходільних належать також гірськолісові, післялісові і високогірні луки. Головні ценозоутворювачі як рівнинних, так і гірськолісових та післялісових лук — костриця червона, мітлиця тонка, гребінник звичайний, пахуча трава звичайна, костриця лучна, трясучка середня, біловус стиснутий, конюшини лучна і повзуча та інші представники мезофільного різнотрав'я. Основу травостоїв низинних лук утворюють щучник дернистий, очеретянка звичайна, очерет звичайний, осоки струнка, пухирчаста, звичайна, просяна і щетиниста, пухівка вузьколиста тощо. Отже, найбільш поширеним типом суходільних є справжні і пустищні злаково-різнотравні, рідше злакові луки, а низинних — крупнозлакові і дрібноосокові та пухівкові торф'янисті луки.

Післялісові луки

На схилах Карпат, вкритих лісами, на галявинах (царинках) поширені луки, травостої яких зазнали значних змін під дією людини. Тому типові післялісові луки займають менші площі. На більшій же частині території їх заступають пустищні луки. Типові післялісові луки виявлені перш за все справжніми луками з різнотравно-злаковими травостоями, у складі яких панує костриця червона та мітлиця тонка, з участю костриці лучної, трясунки середньої, гребінника звичайного та інших мезофільних злаків. Серед представників дводольного різнотрав'я на таких луках особливо багато королиЦі звичайної, перстача прямостоячого, апозериса смердючого, конюшини лучної тощо. На пустищних луках панівне місце належить біловусникам. На дужо незначних площах поширені замшілі мітличники. Основою травостоїв біловусників є злак біловус стиснутий, рослина малоїстівна, яку погано перетравлює худоба. Якщо червонокостричннки протягом майже всього періоду вегетації відзначаються строкатістю фарб завдяки квітучому різнотрав'ю, то біловусники вражають своїм одноманітним сірувато-зеленим забарвленням.

У високогір'ї, на полонинах, також переважають пустищні луки-біловусники. Це панівна (за площею) лучна формація карпатського високогір'я. Місцями на значних площах біловусники виростають у комплексі із заростями ялівцю сибірського.

Великі площі, особливо безпосередньо над верхньою межею лісу, займають чагарничкові пустища, утворені чорницею (листопадним напівчагарничком). Чорничники — друга за поширенням рослинна формація карпатських полонин. Як і біловусники, вони малопродуктивні як кормові угіддя.

Справжні луки

Справжні луки на полонинах займають невеликі площі. У післялісовій смузі особливо поширені червонокостричннки і мальовано-костричники, а в субальпійському поясі — угруповання костриці лежачої. Високогірні червонокостричннки повторюють будову червонокострицевих лук з лісових царинок з тою лише різницею, що їх травостої збагачуються деякими типовими високогірними видами: тимофіївкою альпійською, жовтозіллям субальпійским, перстачем золотистим тощо. Тут також краще виявлена синузія ранньовесняних видів (шафран Гейфелів, підсніжник звичайний, первоцвіт високий, сольданела гірська, кардаміпопсис Галлера тощо).

У субальпійському поясі на відкритих місцях поширені також угруповання ситника трироздільного, а серед каміння, на постійно вологих, замшілих ділянках з добре розвиненим лишайниковим ярусом, виростає водянка чорна.

Лучно-степова рослинність

На схилах і вершинах пагорбів Гологоро-Кременецького кряжу збереглися фрагменти лучно-степової рослинності з усіма її варіантами: рідколіссям, заростями чагарників, остепненими луками (Лиса Гора, Біла Гора, Макітра та ін.) і лучними степами (околиці сіл Білий Камінь, Жуличі, Підлісся та ін.). Рідколісся утворюють остепнепі угруповання сосни лісової: остепнені рідкі соснові бори чагарниково-різнотравні. Чагарники з переважанням терена і крушини ламкої виростають у комплексі з угрупованням остеппепої куцоніжково-різпотравної луки з домінуванням куцоніжки пірчастої і гадючника шестипелюсткового. Для лучних степів характерні фрагменти формації типчака та осок низької та гірської: різнотравні, типчатники, низькоосочники і гірськоосочники. Особливо поширені такі угруповання лучних степів, як чебрецево-сизокостричний низькоосоковий лучний степ, сизокострично-чебрецевий і низькоосоковий лучний степ (домінанти: осока низька, костриця сиза, чебрець Маршаллів), дрібнотравно-вузьколисто-тонконоговий лучний степ (домінанти: тонконіг вузьколистий, чебрець звичайний, молочай кипарисовидний). Серед остепнених лук назвемо, зокрема, такі угруповання, як червоно-кострицево-різнотравна остепнена лука з домінуванням костриці червоної, королиці звичайної у травостої та ін., злаково-еспарцетово-різнотравна остепнена лука (домінанти: королиця звичайна, еспарцет піщаний, костриця лучна, вівсюнець лучний), бобово-різнотравно-низькозлакова остепнена лука з переважанням костриці червоної, бромуса м'якого, люцерни хмелевидної, підмаренника справжнього, шавлії пониклої, низькозлаково-дрібнорізнотравна остепнена лука з домінуванням костриці червоної, гребінника звичайного, чебреця Маршалла тощо.

Тепер найбільш поширені варіанти лучних степів і остепнених лук пов'язані своїм походженням з низькоосочниками.