Лісостепові опідзолені грунти Львівської області. Чорноземи

Лісостепові опідзолені грунти

У лісостеповій зоні області на лісових межиріччях майже повсюдно поширені сірі опідзолені грунти, які виявлені підтипами світло-сірих, сірих та темно-сірих опідзолених, і чорноземи опідзолені. Ці грунти становлять понад 40% загальної площі орних грунтів колгоспів і радгоспів області. Утворились вони на карбонатних лесовидних суглинках.

За генезисом, властивостями та агровиробничими особливостями лісостепові опідзолені грунти поділяються на дві групи: сірі і світло-сірі опідзолені та темно-сірі опідзолені і чорноземи опідзолені.

Сірі та світло-сірі опідзолені грунти становлять 14,7% ріллі колгоспів і радгоспів. Вони займають значні площі на Сокальському пасмі, Грядовому Побужжі, Подільському Горбогір'ї, Львівському Опіллі і зрідка трапляються на Сансько-Дністровському межиріччі. Місцями вони залягають на Розточчі і Надсанській рівнині, на островах лесовидних суглинків. Сірі опідзолені більш поширені, ніж світло-сірі. Сформувались вони під широколистяними лісами, тому їх називають також сірими та світло-сірими лісовими грунтами.

Загальною рисою морфології цих грунтів є чітка диференціація їх профілю та фізично і хімічно різні генетичні горизонти, що зумовлено вимиванням глинисто-колоїдних часток з верхнього і вмиванням їх у нижній горизонти. Світло-сірі опідзолені грунти відрізняються від сірих ще більш виявленим перерозподілом колоїдної частини по профілю та наявністю підзолистого горизонту товщиною 10-15 см.

Глибина окремих генетичних горизонтів і профілю у цілому та інші зовнішні ознаки грунтів залежать від абсолютної висоти місцевості та умов залягання за рельєфом. Так, у верхніх поясах Горбогір'я і Розточчя карбонати в цих грунтах вимито на глибину 200-300 і більше сантиметрів (глибоковилужені). Тут грунти поверхнево-глеюваті, профіль їх більш глибокий і дещо більше гумусований, ніж в інших природних районах області. За механічним складом вопи, як правило, грубопилувато-легкосуглинкові. Лише зрідка трапляються їх пилувато-супіскові відміни.

Збіднення верхнього горизонту на глинисто-колоїдні частки та відносне збагачення грубим пилом зумовлюють низький ступінь структурності та водостійкості цих грунтів. Кількість водотривких агрегатів у орному шарі рідко перевищує 15%. Тому вони швидко ущільнюються після обробітку, запливають після дощів, утворюючи під час висихання поверхневу кірку. Особливо незадовільні фізичні властивості мають поверхнево-оглеєні їх відміни. За водопроникністю вони майже не відрізняються від дерново-підзолистих поверхнево-оглеєних грунтів Передкарпаття.

За фізико-хімічними та агрохімічними властивостями описані грунти дещо кращі, ніж дерново-підзолисті (табл. 13), Проте серед них також є дуже бідні на гумус і надто кислі, На Сокальському плато і Грядовому Побужжі вони здебільшого слабокислі, а на Горбогір'ї та Розточчі — середньо- та дуже кислі. Це зумовлюється вертикальною диференціацією кліматичних умов. Високі райони Горбогір'я і Розточчя більш вологі і помітно холодніші, ніж решта території області (крім Карпат). Така неоднорідність умов атмосферного зволоження привела до посилення вилуження від карбонатів, а в зв'язку з цим — і до значного збільшення кислотності грунтів.

Основними способами підвищення родючості сірих та світло-сірих опідзолених грунтів є внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування та посіви бобових культур, зокрема конюшини червоної, а у високих районах — боротьба з поверхневим перезволоженням (гончарний дренаж, профільна оранка, боронування).

Темно-сірі опідзолені грунти і чорноземи опідзолені — найбільш поширені грунти у лісостеповій смузі області. На них тут припадає понад 50% ріллі колгоспів і радгоспів. Вони переважають у грунтовому покриві Сансько-Дністровської рівнини, поширені на Грядовому Побужжі і Опіллі. Темно-сірі опідзолені відносно більш поширені, ніж чорноземи опідзолені.
Темно-сірі опідзолені грунти залягають на вододільних просторах і схилах з меншими абсолютними відмітками, ніж сірі опідзолені, а чорноземи опідзолені здебільшого займають ще нижчі елементи рельєфу,

Чорноземи опідзолені та темно-сірі опідзолені грунти мають вторинне походження; вони утворилися з колишніх чорноземів у результаті опідзолення останніх під пологом лісу. Вони поєднують у собі ознаки чорноземів і підзолистих грунтів. Від перших ці грунти успадкували значну гумусованість та кротовинність профілю — релікт життєдіяльності степових землерийних тварин, переважно ховрахів. Наступний підзолистий процес ґрунтоутворення, який розвивався під впливом лісу, зумовив вилуженість цих грунтів від карбонатів, їхню кислотність і значну диференціацію профілю на горизонти вимивання і вмивання колоїдів.

Чорноземи опідзолені порівняно з темно-сірими опідзоленими грунтами характерні інтенсивнішою і глибшою гумусованістю і менш виявленими ознаками опідзолення. Їхній однорідний гумусовий горизонт (Не) здебільшого сягає глибини 40 см, а перехідний (Нрі) — 60-70 см.

Ці грунти найбільш глибокі, добре гумусовані і вилужені від карбонатів (200 см і більше) на вододілах Опілля. Тут вони часто поверхнево слабо оглеєні.

За механічним складом грунти цієї групи є грубопилувато-легкосуглинковими, але дещо важчими, піж сірі опідзолені. Серед чорноземів опідзолених трапляються зрідка пилувато-середньосуглинкові різновиди; їхні фізичні властивості, зокрема структурність, кращі, ніж у сірих опідзолених.

Порівняно з останніми вони багатші на гумус, особливо чорноземи опідзолені. У них більша ємність вбирання, здебільшого вищий ступінь насиченості основами. Вони слабокислі у відносно знижених районах і досить кислі в підвищених, особливо на Опіллі (табл. 13).

Більший вміст гумусу, глибша гумусованість профілю, кращі фізичні та фізико-хімічні властивості темно-сірих опідзолених грунтів, особливо чорноземів опідзолених, зумовлюють вищу природну родючість порівняно з сірими опідзоленими грунтами. Це кращі грунти в області для зерно-бурякового землеробства (без еродованих відмін).

Основними способами підвищення ефективної родючості грунтів цієї групи є вапнування їхніх кислих відмін, застосування органічних і мінеральних добрив та вирощування на них бобових культур, зокрема конюшини червоної.

Чорноземи

З чорноземних неопідзолених грунтів у лісостеповій смузі області мають деяке поширення вилужені, типові та карбонатні чорноземи (близько 4% ріллі колгоспів і радгоспів).

Чорноземи вилужені є здебільшого глибокими, мають острівне поширення. Вони залягають на знижених міжбалкових і притерасних вододілах і зрідка на високих стародавніх лесових терасах рік. Їхньою материнською породою є лесовидні суглинки та делювій останніх.

Ці чорноземи утворились під пологом лучно-степової рослинності. Відрізняються від опідзолених чорноземів відсутністю перерозподілу колоїдів по профілю, більш глибокою гумусованістю і кращою структурністю. Весь їхній профіль або більша його частина вилужені від карбонатів.

Чорноземи слабовилужені (типові та карбонатні) — глибокі та середньоглибокі також мають острівне поширення. Вони залягають на стародавніх терасах річок і відносно знижених рівнинах. Найбільші їх масиви є на лесових терасах рік Солокії і Західного Бугу (Сокальський район) та в перехідній смузі між Малим Поліссям і Подільським уступом (Золочівський і Бродівськии райони) теж на лесових терасах Стиру та його приток.

Сформувались ці чорноземи на лесовидних суглинках та суміші делювію останніх з делювієм крейдових мергелів.

Профіль описаних чорноземів здебільшого переритий землериями. Однорідний гумусовий горизонт сягає глибини 30-50 см. Карбонати і, у середній частині профілю, а в карбонатних відмінах — у верхній його частині.

За механічним складом чорноземи області є пилувато-легкосуглинковими і лише зрідка пилувато-середньосуглинковими.

У зв'язку з легким механічним складом вони, як і чорноземи опідзолені, досить бідні на гумус, що зумовлюється заляганням на нижчих елементах рельєфу.

Ці чорноземи порівняно з опідзоленими лісостеповими грунтами більш насичені основами. Сильновилужені їхні відміни мають кислу реакцію, вилужені — слабокислу, типові — нейтральну та близьку до неї, а карбонатні — нейтральну та слаболужну (табл. 14).

Сприятливі для сільськогосподарських рослин властивості чорноземів (значна вологомісткість і водопроникність, близька до нейтральної реакції кислотність) зумовлюють їх досить високу природну родючість. Основними способами підвищення їхньої продуктивності є високоякісний обробіток і внесення добрив, зокрема фосфорних.