Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Горбогірно-лісові ландшафти Львівської області

Горбогірно-лісові ландшафти охоплюють такі природні райони:

  • Розточчя,
  • Давидівське,
  • Гологірське,
  • Верхобузьке пасма,
  • Перемишлянське,
  • Бібрське та
  • Стільське горбогір'я.

Усі перелічені природні горбогірні райони утворюють так зване Західно-Подільське горбогір'я, більша частина якого розташовується у межах Львівської області, а, менша іі Тернопільській області (Бережанське, Горожанське і Монастирське горбогір'я).

Спільними рисами природи горбогірних районів, крім характерного для них глибокого розчленування поверхні, є найбільші в рівнинній частині області абсолютні висоти, що досягають 400 і більше метрів, малопотужний покрив лесових суглинків та значне поширення широколистяних лісів, які й зараз вкривають понад 35% території горбогір'я. А якщо згадати, що в минулому сучасні площі орних земель з сірими лісовими і дерново-підзолистими грунтами були зайняті лісами, то це дає повну підставу відносити Західно-Подільське горбогір'я не до лісостепової, а до лісової зони. Такої думки дотримуються деякі агрокліматологи (В. Попов, 1956) та лісознавці (Д. Воробйов, 1953).

Розточчя

Розточчя — горбистий лісовий район, що починається в околицях Львова і простягається на північний захід приблизно на 60 км по території СРСР, а далі продовжується у Польщі, утворюючи вододіл між басейнами Дністра, Сану і Західного Бугу. Поверхня району має асиметричну будову: максимальні висоти її (360-390 м) зосереджені вздовж північно-східного краю, який стрімко піднімається 80-100-метровим уступом над прилеглою рівниною Ратинського Полісся. У напрямку на південний захід поверхня Розточчя поступово знижується і без виразних орографічних ліній переходить у Надсанський природний район, границю з яким ми проводимо по лінії сіл Завадів - Шкло - Добростани, що в загальних рисах збігається з лінією скидів, котрими Галицько-Волинська западина переходить у Передкарпатський прогин.

Для Розточчя характерні такі риси природи:

  1. найбільша в рівнинних районах області лісистість, яка досягає 56%;
  2. переважання у складі лісів дубово-соснових, буково-дубових і буково-дубово-соснових угруповань;
  3. значне поширення на схилах горбів та в долинах піщаних і супіщаних порід, відкладених талими водами льодовика, що досягав Розточчя і проходив по ньому наскрізними долинами далі на південь аж до Головного європейського вододілу;
  4. велике поширення дерново-підзолистих грунтів у місцях нагромадження льодовикових пісків і супісків.

Певне уявлення про ландшафтну структуру Розточчя дають співвідношення площ грунтів різних типів та лісів. Наприклад, дерново-підзолисті грунти займають 12, лучно-болотні — 14, сірі лісові — 18, ліси — 56% площі природного району (чорноземи практично відсутні).

Розточчя не утворює суцільної височини; воно в декількох місцях наскрізь прорізане так званими «прохідними» долинами, по яких в епоху давнього зледеніння просувались льодовики і стікали талі, флювіогляціальні води, що залишили після себе великі площі пісків. Найширшою є

  1. прохідна долина, що простягається від Рави-Руської на Яворів;
  2. друга за шириною долина пролягає від Магерова на Добростани;
  3. третя — від Крехова на Івано-Франкове;
  4. четверта — від Зашкова на Брюховичі і Рясне.
  5. П'ята прохідна долина простягається від с. Мальчиці на Білогорщу і Львів, відокремлюючи Розточчя від Львівського Опілля і Давидівського пасма.

Розточчя — це малозаселений природний район з найбільшою лісистістю і належить до лісопаркової зони Львова; воно є улюбленим місцем відпочинку трудящих, особливо в пору появи грибів. Є тут санаторно-курортні заклади (Немирів, Шкло), будинки відпочинку та піонерські табори (Брюховичі). Слід відзначити, що в Розточчі багато зручних місць для цікавих туристських походів, лижного спорту, будинків відпочинку тощо. Розточчя майже цілком входить у межі Яворівського адміністративного району, лише східна його частина належить до Нестеровського району.

Давидівське пасмо

Давидівське пасмо являє собою ніби південно-східне продовження Розточчя і має такі характерні ознаки:

  1. різка асиметричність схилів; північно-східний схил утворює уступ, що круто спускається до Грядового Побужжя, тоді як південно-західний схил непомітно переходить у Львівське Опілля;
  2. значні висоти, які перевищують місцями 400 м над рівнем моря;
  3. значна лісистість, особливо північно-східного крутого схилу, з поширенням дубово-букових лісів.

Давидівське пасмо місцями сильно розчленоване сучасними і давніми долинами, завдяки чому в межах Львова утворилися відокремлені масиви, такі як Кортумова, Княжа та Піскова гори, Знесіння.

Лісисті схили Давидівського пасма надзвичайно мальовничі і, прилягаючи безпосередньо до Львова, приваблюють численних відвідувачів, які знаходять тут різноманітні місця для відпочинку: скелясті горби для тренування скалолазів (Чортівська скеля), лісові хащі для збирання ягід та грибів, зелені галявини і пляжі Комсомольського озера для сонячних ванн тощо.

Гологірське пасмо

Гологірське пасмо — найвищий природний район рівнинної частини Львівської області, абсолютна висота якого на вершині г. Камули досягає 472 м над рівнем моря. Це найвища точка не тільки рівнинної частини Львівської області, але й в цілому центральної і південної частин Руської рівнини.

Описуване пасмо, як і Давидівське, має асиметричну будову: один його схил, що обернений до півночі, утворює досить стрімкий уступ, який піднімається на 100, а місцями понад 150 м над прилеглими рівнинами Малого Полісся, тоді як другий, південний, дуже плавний і поступово, без виразних орографічних границь, зливається з Західно-Подільським горбогір'ям.

Гологірське пасмо теж вкрите лісами, переважно буково-дубовими та дубово-грабовими, які займають понад 35% усієї площі району. Значно поширені також луки, як низинні, заплавні, так і суходільні. Деякі геоботаніки відзначають своєрідність рослинності цього пасма, у флорі якого є багато гірських та степових, переважно реліктових, елементів. Серед них одкасник татарниколистий (Carlina onopardifolia), зіновать подільська (Cytisus podolica), що свідчить про давність ландшафту Гологірського пасма.

На відміну від Давидівського пасма, яке простягається з північного заходу на південь-схід, Гологірське пасмо має напрямок з південного заходу на північний схід, тобто під прямим кутом до Давидівського пасма. Стрімка сторона Гологірського пасма, зберігаючи в цілому північно-східний напрямок, утворює численні «затоки» і «півострови», які надають пасмові звивистого вигляду. «Затоки» утворюються верхів'ями потоків (Коцурівський-Мостище, Ганачівський, Погорілецький, Гологірський і Золочівський), що належать до басейну Західного Бугу, зокрема притоків р. Полтви. Між цими «затоками», якими природні комплекси Малого Полісся вклинюються у Гологірське пасмо, виступають «півострови», а місцями і «острови», що, ніби форпости Подільської височини, маячать над малополіськими рівнинами. Їх можна побачити біля сіл Романів, Підярків, Гоначівка, Туркотин, Лагодин, Словіта і Червоне.

Характерною рисою орографії Гологірського пасма є наявність значних знижень-сідловин Головного вододілу (висотою 300-320 м), які поділяють пасмо на декілька масивів з висотами понад 400 м (Романівський, Станимирський, Лагодівський, Словітський та Вороняцький). Цікаво також відзначити, що сідловини ніби об'єднують згадані вже «затоки», утворені потічками, які належать до басейну Західного Бугу, з верхів'ями Дністра-Свіржа, Гнилої Липи і Золотої Липи. Поки що остаточно не з'ясовано питання про походження цих сідловин та їх роль у стоці талих льодовикових вод давнього зледеніння.

Хоча південна границя Гологірського пасма не дуже виразна, проте її можна спостерігати по лінії населених пунктів Бібрка - Свірж - Перемишляни - Гологори - Шпиколоси - Плугів. Саме тут помітні зниження висот і круті повороти верхів'їв річок Свіржа, Гнилої Липи і Золотої Липи та розлогі долинно-балочні майже безлісі місцевості замість масивних горбогірних, вкритих лісами, що домінують у Гологірському пасмі.

Верхобузьке пасмо

Верхобузьке пасмо є продовженням Гологірського, від якого воно відділене Золочівською «затокою» і простягається аж до Товтрового кряжу, на північному краю якого стоїть смт. Підкамінь. Зберігаючи загальний північно-східний напрямок і характерні риси природи Гологірського пасма (значну лісистість та розчленованість), Верхобузьке пасмо має також деякі суттєві відміни.

  1. тут дещо менші абсолютні висоти (450 м);
  2. його північний край набагато більше розчленований глибокими «затоками» та «півостровами», що супроводжуються «островами» (останцями Подільського плато).

На схід від Золочівської затоки майже на 12 км простягається Зозулівський «півострів», у кінці якого розміщений великий «острів» біля с. Білий Камінь; за цим «півостровом» пролягає глибока Сасівська «затока» з великою Колтівською улоговиною. Далі на схід йде Одеський «півострів», який також закінчується великим «островом». Далі тягнеться справжня прохідна долина — Пеняківська, по якій протікає р. Луг, що впадає у Серет (басейн Дністра). Вона перетинає Верхобузьке пасмо і виходить на с Підгірці. За Пеняківською прохідною долиною простягається Ясенівський «півострів», за яким знову вклинюється у пасмо Пониквинська «затока», де починаються витоки р. Стир. Завершується Верхобузьке пасмо Боратинським «півостровом», за яким починається Кременецьке пасмо.

Як бачимо, структури ландшафтів Гологірського і Верхобузького пасм значно відрізняються одна від одної. Імовірно, що причиною цього є відміни в їх геологічній будові. Третинні відклади, з яких в основному складені пасма, мають різний літологічний склад: у Гологірському пасмі переважають вапняки і тверді пісковики, які є досить стійкими проти ерозії, а у Верхобузькому пасмі — піски, малопотужні пісковики та глинисті мергелі, тобто породи менш ерозійно витривалі.

Перемишлянське горбогір'я

Перемишлянське горбогір'я займає північну частину Міжлипенського горбогір'я, що розташоване на межиріччі Золотої Липи і Гнилої Липи.

Міжлипенське горбогір'я поділяється досить виразно на три природних райони, які, маючи окремі спільні риси, все ж таки відрізняються ландшафтною структурою: Перемишлянський, Бережанський і Горожанський. Із цих трьох районів найбільшими абсолютними висотами, найглибшим розчленуванням поверхні і лісистістю відзначається Бережанське горбогір'я, але воно розміщується за межами Львівської області, і ми не будемо його характеризувати.

Перемишлянське горбогір'я відзначається такими особливостями ландшафтної структури:

  1. місцевості горбогірних масивів хоча й домінують у ландшафті, проте займають не більше 0,8% площі району; вони мають абсолютні висоти в середньому не більше 350 м, і лише поодинокі масиви піднімаються понад 400 м;
  2. субдомінантними місцевостями є розлогі долини і улоговини майже цілком безлісі і зайняті орними землями на темно-сірих грунтах і опідзолених чорноземах;
  3. ліси вкривають менше 25% загальної площі району, і в їх складі майже відсутній бук;
  4. завдяки широким розлогим долинам Гнилої Липи та її притоків значно поширені луки, які займають понад 15% усього земельного фонду природного району.

Ці особливості ландшафтної структури Перемишлянського горбогір'я свідчать про високий рівень сільськогосподарського використання земельного фонду, бо орні землі займають тут понад 50% площі. Оскільки горбогірний характер поверхні району зумовлює значне поширення орних земель на похилих, а частково і на крутих схилах, то треба мати на увазі, що це створює передумови поширення як площинної ерозії грунтів, так і яркової. Отже, протиерозійні заходи перш за все у формі відповідних сівозмін та агролісомеліорації є у Перемишлянському горбогір'ї обов'язковими.

Бібрське горбогір'я

Бібрське горбогір'я розташовується на межиріччі Гнилої Липи і Лугу. За структурою ландшафту воно дуже подібне до Перемишлянського горбогір'я з тією різницею, що тут дещо більша лісистість, яка досягає 30% загальної площі, дещо більші абсолютні висоти і більш глибоке розчленування поверхні. Це викликано тим, що Бібрське горбогір'я лежить у смузі тектонічних порушень — Подільського валу, який простягається від Золотого Потоку на Дністрі на Львів, Розточчя і далі в Польщу.

Є також невеликі відміни в геологічній будові, які виявляються у більшому поширенні пісків, що зумовлює появу сосни в лісах; більші висоти сприяють збільшенню опадів та більшому поширенню бука в лісах. Бібрське горбогір'я з'єднується залізницею зі Львовом і тому його ліси, що належать до зовнішньої лісопаркової зони міста, приваблюють львів'ян як місце відпочинку.

Як і у Перемишлянському горбогір'ї, тут є гострою проблемою боротьба з ерозією орних земель, розташованих на схилах.

Стільське горбогір'я

Стільське горбогір'я займає межиріччя Лугу та Зубри і відзначається такою ж лісистістю, як і Гологірське пасмо. Ліси ці були мисливсько-заповідними угіддями ще за князівських часів; тут водилися зубри, тури, лосі, дикі кабани, багато птиці і бджіл. Пізніше вони були власністю католицьких магнатів, які охороняли їх як коштовні джерела прибутків і місця полювання. Все це сприяло збереженню лісів так близько від Львова. Питома вага орних земель у Стільському природному районі не перевищує 35-38% земельного фонду; охорона грунту від ерозії і тут також є актуальним завданням.

Значна частина горбогірних ландшафтів Львівської області належить до приміської зони Львова. Важливими функціями ландшафтів цієї зони с оздоровчі і природоохоронні.

Великі лісові масиви, чудові краєвиди, малоходжені стежки, кручі та урвища, грибні та ягідці багатства, численні історичні пам'ятки створюють прекрасні передумови для організації цікавого й різноманітного відпочинку трудящих.

Близькість такого великого міста, як Львів, з його широкими потребами організації різноманітних форм відпочинку трудящих міста в приміській зоні примушує пас порушити питання про глибоке вивчення горбогірних ландшафтів з метою обгрунтування диференційованого використання природного середовища близьких і далеких околиць нашого міста. Зокрема, варто, напевно, організувати у Львівському горбогір'ї зановідники, яких тут зовсім немає. їх слід було б організувати на Головному європейському вододілі (Гологірське пасмо), на Розточчі, у Стільському горбогір'ї тощо.