Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Поняття про грунт

ВСТУП

З давніх-давен людина поклонялася землі, а точніше – грунту. Йому присвячувала легенди і билини, його оспівувала у поемах і піснях. Вона наділяла його генетичною властивістю живого – родючістю. Виходить що грунт – живе тіло? І так, і ні. В одному грамі грунту живе і "працює" до півтора мільйонів клітин мікроорганізмів, сотні тисяч дрібних безхребетних. Однак майже на 90% він складається з мінеральної маси, води, гумусу й інших неживих утворень.

Так що ж таке грунт? Грунт – це особливе природно-історичне тіло Природи, "шкіра" планети, пам'ять життя або, висловлюючись мовою кібернетики, керуюча система біосфери. Це тіло природи, що мовчить, але це може бути мовчання і вірного друга, і грізного ворога. Недбале поводження з грунтом коштувало життя цілим народам. Археологія й історія наводять цьому багато прикладів. Ерозія грунтів, засолення, опустелювання і заболочування – мабуть, основні причини хвороб і загибелі грунтів, падіння біопродуктивності ландшафтів і врешті-решт відкочовування народів у небуття.

Грунти мовчать, але грунти мстять. Інакше чим пояснити, що за останні два століття вкладення капіталу в сільське господарство збільшилися в тисячі разів, а врожаї – усього в 2-3 рази? Виходить, справа не в грошах, а в чомусь іншому: можливо, у дефіциті розуму при спілкуванні з грунтом? Або в занадто слабкому акценті на понятті "грунт – пам'ять, грунт – друг"? Технічне і хімічне насильство повинно поступитися місцем розумному біосферно-біогеоценотичному ставленню до нього, основаному на системному підході. Адже системний підхід – це не що інше, як добра стара мудрість: перед тим, як щось зробити, треба подумати.

Докучаєвське генетичне грунтознавство – гордість російської, а в цьому випадку і нашої, української, науки. Слов'янські слова "чорнозем", "підзол", "солонець", "солодь" знають професіонали усього світу і ними називають свої грунти.

Ми якось звикли, говорячи про грунт, мати на увазі тільки сільське господарство, забуваючи, що на грунтах розташовуються сотні мільйонів гектарів лісів, величезні масиви лугів, степів, боліт і т.д. Забуваємо, що без грунтознавства неможливо обійтися в біогеоценології (екології), географії, лісівництві, луківництві, болотознавстві, тундрознавстві, гігієні і санітарії, у геології, землевпорядкуванні, при рекультивації земель і в багатьох інших сферах життя.
Як не хлібом єдиним жива людина, так і не єдиному хлібу служить грунт. Таке багатопланове "служіння" зумовлено його походженням і урізноманітненим функціонуванням. Саме ця багатоплановість відображає цілісність, велику єдність природи, таємницю, яку відкрив В.В.Докучаєв у вченні про грунт.

Коли і як виникають грунти? З чого вони починаються? Скільки часу потрібно на створення грунту? Які родинні генетичні зв'язки існують між грунтами? Чи можна керувати грунтотворними процесами? Куди і якими темпами йде еволюція грунтів? І, нарешті, – яка доля людства очима наших грунтів? На всі ці питання Ви зможете знайти відповідь у нашій книзі.

Поняття про грунт

Поняття про грунт нерозривно пов'язане із землеробством. Спочатку грунт ототожнювали з поняттям "земля" – ділянкою поверхні, на якій проживає людина. В XIX ст. його переважно розглядали як орний шар, на якому вкорінюються рослини (так звана агрономічна точка зору), а також як геологічне утворення.

Перше наукове визначення грунту дав В.В.Докучаєв (на фото) у праці "Лекції з грунтознавства" (1901):

"грунтом треба називати "денні" або зовнішні горизонти гірських порід (усе одно яких), природно змінених сумісною дією води, повітря і різного роду організмів, живих і мертвих".

В.В.Докучаєв

Учений ставив грунт у ряд самостійних природних тіл, які якісно відрізняються від інших. Це тіло історичне, має свій вік, історію утворення. Воно пов'язане з іншими явищами й природними тілами. Будучи дуже прогресивним, докучаєвське визначення грунту все ж не було достатньо повним для уяви про грунт як про самостійне природне тіло. Зокрема, згідно з визначенням В.В.Докучаєва, встановити різницю між грунтом і корою вивітрювання неможливо.

Одночасно з докучаєвським напрямком, у якому грунт розглядався перш за все як самостійне природно-історичне тіло, в російській науці розвивався й інший, пов'язаний з іменами П.А.Костичева та В.Р.Вільямса. Ці вчені звертали свою увагу, в першу чергу, на функції грунту, пов'язані з рослинами, що ростуть на ньому. У своєму підручнику П.А.Костичев писав:

"... ми перш за все виділяємо верхній шар землі до тієї глибини, до якої доходить головна маса рослинних коренів, і називаємо цей шар грунтом".

Це визначення обмежене, оскільки в ньому не йдеться про інші функціональні властивості грунту. В.Р.Вільямс, будучи за своїми поглядами грунтознавцем-докучаєвцем, бачив обмеженість визначення П.А.Костичева й шукав ту головну властивість грунту, що відрізняє його від усіх інших природних тіл. Він вважав, що ця властивість – родючість, тобто здатність грунту безперервно постачати рослини необхідним запасом води та їжі. За В.Р.Вільямсом,

"грунт – це пухкий поверхневий горизонт суші земної кулі, здатний продукувати врожай рослин".

Проте і це визначення явно однобічне.

Підходи і В.В.Докучаєва, і В.Р.Вільямса, будучи неповними, взаємно доповнюють один одного, характеризуючи в цілому російську школу грунтознавства. Одну з перших спроб об'єднати ці визначення зробив Д.Г.Віленський (1945):

"Грунт являє собою самостійне тіло природи, утворене шляхом сполучення та взаємодії геологічних процесів із біологічними і яке володіє ... родючістю".

У сучасних підручниках мало уваги приділяється визначенню грунту. Найчастіше автори наводять або докучаєвське, або вільямсівське. У тлумачному словнику з агрогрунтознавства М.І.Лактіонова (1998) дане близьке до докучаєвського визначення:

"Грунт – самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло природи, що виникло в результаті дії живих і мертвих організмів та природних вод на поверхневі горизонти гірських порід у різних умовах клімату й рельєфу в гравітаційному полі Землі".

Отже, у вітчизняній грунтово-генетичній школі існують у наш час три визначення грунту:

  • функціональне (В.В.Докучаєва),
  • атрибутивне (В.Р.Вільямса) та
  • комплексні варіанти Д.Г.Віденського, В.М.Фрідланда, Г.В.Добровольського тощо.

У світі, особливо в Європі, більшість дослідників приймають визначення російських шкіл.

Грунт – це складна поліфункціональна, полідисперсна, гетерогенна, відкрита чотирифазна структурна система в поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, що володіє родючістю і є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу та часу.

На наш погляд, саме це визначення найбільш узагальнене та сучасне. Термін "відкрита система" використаний у термодинамічному розумінні й показує, що грунт знаходиться в стані постійного обміну речовиною й енергією з навколишнім середовищем. Чому ж грунт є "структурною системою"? Тому що він володіє певною будовою – ієрархічною організацією, в якій можна розрізнити декілька структурних рівнів. Під організмами ми розуміємо всю біоту та продукти її функціонування органічного походження, і зокрема людину, яка на сьогодні є потужною геологічною силою.

Грунт, поряд з рослинами (фітоценоз), тваринними організмами (зооценоз), мікроорганізмами (мікробоценоз), а також грунтовими водами та атмосферним повітрям (кліматоп), є компонентом екосистеми (рис. 1).

Місце грунту в біогеоценозі
Рис. 1. Місце грунту в біогеоценозі

Грунт розміщується між літосферою, атмосферою й гідросферою, він формує особливу геосферу – педосферу, або грунтовий покрив Землі, а також є компонентом біосфери – області поширення життя на Землі. Грунт є особливим біокосним тілом природи, тобто таким, що складається як із живої частини (організми), так і з неживої (породи, мінерали, іони тощо).