Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Дерново-підзолисті грунти. Мерзлотно-тайгові грунти

Дерново-підзолисті грунти

Це Е-І-диференційовані кислі грунти з профілем типу

Нл + Н + Е + І + Р.

Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350 млн. га, в СНД – 185 млн. га, в Україні – 2,5 млн. га. В Україні дерново-підзолисті грунти є зональними для Полісся, інколи зустрічаються на борових терасах і стародавніх прируслових валах рік лісостепу й Карпатської гірської області. Великі масиви даних грунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії.

Клімат зони розповсюдження цих грунтів гумідний бореальний, Кз > 1, континентальний або різкоконтинентальний.

Рельєф різноманітний – як рівнинний, так і розчленований.

Грунтотворні породи – водно-льодовикові, моренні, стародавньоалювіальні, в основному безкарбонатні різного гранулометричного складу. В Україні переважають супіщані.

Рослинність – змішані ліси (південна тайга) з трав'янистим покривом.

Щодо генезису дерново-підзолистих грунтів, то найбільш розповсюджена теорія полягає в твердженні, що дерново-підзолисті грунти утворились під дією підзолистого та дернового процесів. Ця дія може бути як сумісною, так і почерговою при зміні типу рослинності.

Будова цілинного дерново-підзолистого грунту така:

  1. Нл – лісова підстилка потужністю 3-5 см;
  2. Не – гумусово-елювійований, світло-сірий або білястий, потужністю 5-30см, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю;
  3. Е – підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30 см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто зустрічаються конкреції R(OH)3 із домішками гумусу й глинистих часток;
  4. І – ілювіальний, темно-бурий (у легких – червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призматичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінеральних колоїдів;
  5. Р – материнська порода.
Дерново-підзолистий грунт
Рис. 36. Дерново-підзолистий грунт

Багато грунтів розорано, при цьому їх профіль набуває такого вигляду:

Н(е)орн. + Е (Еі) + І + Р.

Морфологічно диференціація профілю різкіше проявляється при більш тяжкому гранулометричному складі грунту.

Склад і властивості дерново-підзолистих грунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу грунтоутворення.

Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю аналогічно вище описаним підзолистим грунтам. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний (Сгк : Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу. 

  • Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв/100 г грунту),
  • грунти кислі (pH = 3,5-5,5),
  • СНО < 75%,
  • типовий склад обмінних катіонів: Са, Mg, H.
  • Бідні на азот і фосфор.

Фізичні й водно-фізичні властивості різко змінюються за профілем: щільність, максимальна гігроскопічність найбільші в І-горизонті, а пористість та аерація тут мінімальні, структура грунту нестійка.

Дерново-підзолисті глейові грунти зберігають ознаки дерново-підзолистих грунтів та мають чітко виражене оглеєння і оторфовану дернину:

H(t) + HEgl + Egl + Igl + PGl.

Види:

  • слабопідзолисті – Е-горизонт являє собою окремі білясті плями або суцільний потужністю до 3 см;
  • середньопідзолисті – Е менший за потужністю від Не;
  • сильнопідзолисті – Е більший від Не.

Серед дерново-підзолистих грунтів, як і серед підзолів, підтипи виділяють за наявністю оглеєння (табл. 15).

Таблиця 15. Класифікація дерново-підзолистих грунтів
ПідтипиРодиВиди
Дерново-підзолисті
Дерново-підзолисті глейові
Звичайні
Залишково-карбонатні
Ілювіально-залізисті
Ілювіально-гумусові
  1. за ступенем опідзолення: слабо, середньо- і сильнопідзолисті
  2. за ступенем гумусованості: малогумусні (< 3%), середньо гумусні (3-5%), високогумусні (>5%)
  3. за ступенем оглеєння

Дерново-підзолисті грунти – найбільш розорані в тайгово-лісовій зоні. Але вони мають низьку родючість і тому потребують окультурення. Воно включає вапнування та удобрення. Особливо проблематичне внесення фосфорних добрив, бо фосфор активно ретроградується (зв'язується в нерухомі форми). Рекомендується використовувати фосфоритну муку, практикувати місцеве внесення фосфорних добрив. У легких грунтах необхідно застосовувати також калійні й органічні добрива, дуже ефективні сидерати, посів багаторічних трав.

Комплекс заходів щодо окультурювання веде до переважання гумусово-акумулятивного процесу, поліпшення якості гумусу, збільшення вмісту NPK, зменшення кислотності.

Мерзлотно-тайгові грунти

Мерзлотні явища та оглеєння й заболочення відіграють значну роль у північній частині тайгово-лісової зони, сибірській її частині, на півночі Далекого Сходу Росії, північних островах Японії, північно-західній частині Канади. Це зона розповсюдження мерзлотно-тайгових грунтів, що займають 47,7 млн. га.

Клімат – бореальний, холодний, середньорічна температура -2 – +10°С, різкоконтинентальний, гумідний, Кз > 1.

Рослинність світлохвойна тайгова: модрина, чагарникова береза, з ділянками лугової рослинності, мохами, лишайниками.

Рельєф різноманітний -як рівнинний, так і розчленований: плоскогір'я, плато, пагорби. Мікрорельєф кріогенний – пагорбково-полігонально-тріщинуватий.

Грунтотворні породи різного генезису, переважно суглинкові. Вічна мерзлота на півночі суцільна, на глибині 75-120 см, на півдні – острівна.

Грунтотворні процеси мають такий характер: поверхневе накопичення кислого грубого гумусу або навіть торфу, заболочення, оглеєння, кріогенез, слабке опідзолення.

Типова будова профілю мерзлотно-тайгового грунту:

H0 + HP (HPGl) + P (PGl),

профіль слабо розчленований, часто деформований, буруватого забарвлення.

  • Реакція грунту кисла або слабокисла,
  • СНО < 75%,
  • перерозподілу за валовим складом немає,
  • багато рухомого Fe через його кріогенне підтягування,
  • гумусу 4-7%, він фульватний (Сгк : Сфк = 0,3-0,5), зв'язаний з R2O3, має потічний характер, поступово падає з глибиною,
  • ЄП = 1-3 мг·екв/100 г грунту.

Грунти недостатньо вивчені. Класифікація цього грунтового типу наведена в таблиці 16.

Таблиця 16. Класифікація мерзлотно-тайгових грунтів
ПідтипиРодиВиди
Глейомерзлотні
Власне мерзлотно-тайгові
Мерзлотно-тайгові палеві
Кислі
Нейтральні
Опідзолені
Карбонатні
Осолоділі
За ступенем опідзолення
За ступенем оглеєння

Глейомерзлотні грунти зустрічаються на озерних рівнинах, в депресіях рельєфу під мохово-лишайниковим рідколіссям:

T0 + HPGl + PGl.

У профілі включення щебеню, грунти тиксотропні, не опідзолені, кислі, тріщинуваті, деформовані, потужністю не більше 60см.

Власне мерзлотно-тайгові грунти утворюються на більш дренованих елементах рельєфу, де відсутній застій вологи, під лісом:

H (t) + HP (t) + P,

кріогенно деформовані.

Палеві грунти зустрічаються на дренованих позитивних елементах рельєфу в умовах холодного ультраконтинентального напіваридного клімату (Центральна Якутія) на пухких, часто карбонатних породах, під лісами:

Н + НР + Р,

зерниста, порохувата структура, повна насиченість основами, ЄП – до 40 мг·екв.

Тут розвивається оленярство, мисливство, звіроловство, грунти зайняті лісами. Можна використовувати їх для вирощування трав, овочів, кормових культур при внесенні N- і Р- добрив, протиерозійних заходах, теплових меліораціях.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом