Бурі напівпустельні грунти. Сіро-бурі пустельні грунти

Грунти суббореальних напівпустель. Бурі напівпустельні грунти

Бурі напівпустельні грунти – зональний тип напівпустельної зони суббореального поясу. В субтропічному поясі зустрічаються аналоги бурих напівпустельних – бурі евтрофні грунти. Найбільші масиви бурих напівпустельних грунтів знаходяться в Євразії на території Китаю, Монголії (Гобі), на північних узбережжях Каспійського та Аральського морів, у південній частині Казахського дрібносопковика; в Північний Америці – на південному сході США.

Клімат території розповсюдження бурих напівпустельних грунтів сухий, різкоконтинентальний, середньорічна температура складає 6-7°С, літо довге, засушливе, спекотне, зима холодна, малосніжна; сума опадів = 100-250 мм на рік, Кз = 0,2-0,25, ТВР аридний.
Рельєф носить неоднорідний характер: у Прикаспії – рівнинно-сла-бохвилястий, з лиманами, в інших районах – розчленований.
Грунтотворні породи: лесоподібні суглинки, морські, алювіальні, озерні, вапняки – різного гранскладу, часто засолені.
Рослинність бідна, дуже розріджена, малопродуктивна: полин, типчак та інші ксерофітні солестійкі види, кірочки лишайників і водоростей. У грунтах дуже мало мікрофлори.

Генезис бурих напівпустельних грунтів включає такі ЕГП:

дерновий,
розсолення,
осолонцювання,
осолодіння,
кіркоутворення.

Дерновий процес дуже ослаблений, сухість клімату викликає незначний розклад та гуміфікацію рослинних залишків, причому остання йде по шляху формування фульвокислот і гумінових кислот спрощеної будови.

Розсолення йде на незначну глибину, така ж тенденція характерна для міграції карбонатів і гіпсу.

Осолонцювання і осолодіння при утворенні бурих напівпустельних грунтів відбувається за схемою К.К. Гедройца, проте головним джерелом Na вважається напівпустельна рослинність. Майже всі грунти, крім східносибірських, солонцюваті.

Утворення кірки – процес до кінця не вивчений, головними причинами цього явища є значна розпиленість грунту, безструктурність, карбонатність, контрастний гідротермічний режим, діяльність водоростей.

Будова профілю типового бурого напівпустельного грунту така:

К – крупнопориста кірочка потужністю 2-4 см;
Не – гумусово-елювіальний, пухкий, шаруватий, світло-сірий, потужністю 10-15 см;
НРі/к – перехідний ілювійований, ущільнений, більш темний, тріщинуватий, брилистий, у нижній частині спостерігається нагромадження карбонатів;
Pks – материнська порода.

Найбільш характерною відмінністю бурих напівпустельних грунтів від каштанових є малопотужний гумусовий горизонт. Широко розповсюджені грунти легкого гранскладу, що характеризуються розтягнутістю, слабкою диференціацією профілю, на відміну від типового грунту, описаного вище.

Бурі напівпустельні грунти характеризуються низьким вмістом гумусу (1-2,5% в горизонті Не), який поступово знижується вниз по профілю. Гумусові кислоти мають спрощену будову, переважають фульвокислоти, пов'язані з R₂O₃, незважаючи на карбонатність грунту. ЄП залежить від гранскладу, на противагу каштановим грунтам вона максимальна в НРі/к-горизонті (3-25 мг·екв), в складі обмінних основ переважають Са та Mg, вміст Na коливається від 1 до 14% від ЄП. Реакція по всьому профілю слабо лужна (pH = 7,3-8,0). Грунти завжди в тій чи іншій мірі карбонатні, багато з них містять гіпс і водорозчинні солі. Мулувата фракція звичайно розподілена по профілю нерівномірно, накопичується в НРі-горизонті, де також дещо акумулюються R₂O₃. Грунти бідні на азот і фосфор. Водно-фізичні властивості та водний режим грунтів несприятливий для росту рослин.

Головний фактор, що лімітує ріст сільськогосподарських культур, – нестача вологи. Землеробство можливе лише при зрошенні. Велика кількість тепла дозволяє при зрошенні вирощувати цінні сільськогосподарські культури, перш за все зернові, баштанні, овочеві, плодові. Зрошення передбачає проведення комплексу заходів з попередження вторинного засолення й осолонцювання грунтів. Являє загрозу розвиток дефляції на значних площах грунтів легкого гранскладу.

Зона бурих напівпустельних грунтів традиційно є базою пасовищного тваринництва, в першу чергу вівчарства. Продуктивність пасовищ підвищується шляхом лиманного зрошення, використання фосфорних та азотних добрив.

Лугово-бурі напівпустельні грунти – напівгідроморфні грунти, що формуються в межах зони бурих напівпустельних грунтів, але на знижених елементах рельєфу, в яких збирається сніг і делювіальний стік. Інколи грунтові води в западинах залягають на глибині 2-5м. Рослинний покрив зімкнутий, представлений полинно-злаковими асоціаціями. Будова профілю лугово-бурих грунтів, загалом, повторює морфологічну будову бурих напівпустельних грунтів. Відмінністю є те, що в нижній частині профілю наявні сліди оглеєння. Інколи вони знаходяться на більшій глибині – 3-4 м.

Грунти суббореальних пустель. Сіро-бурі пустельні грунти

Сіро-бурі пустельні – це грунти суббореальних та субтропічних пустель. В якості самостійного типу ці грунти вперше були виділені І.П.Герасимовим. Сіро-бурі пустельні грунти розповсюджені винятково в пустелях Азії (СНД, Китай, Монголія, Іран), де займають площу 150,2 млн. га.

Клімат пустель сухий, різко континентальний, з малою кількістю опадів (80-100 мм на рік), випаровуваність досягає 1500 мм, Кз < 0,1. Режим зволоження різко контрастний: на фоні загального панування протягом року надзвичайно низької вологості наступають короткочасні періоди порівняно високого зволоження, до яких приурочений бурний спалах у розвитку рослин, мікроорганізмів, різноманітних біохімічних процесів та вивітрювання. Періоди зволоження наступають зимою і ранньою весною; влітку опадів майже не буває.
Рельєф являє собою стародавні та підгірські рівнини.
Грунтотворні породи представлені в основному елювієм-делювієм глин, піщаників, мертелів, вапняків, магматичних порід. Часто ці відклади перекриваються лесоподібними суглинками й супісками.
Рослинний покрив розріджений ксерофітно-галофітний: солянкові напівчагарники з глибокою кореневою системою, весною – ефемери, на поверхні – кірочки водоростей і лишайників. Щорічний опад рослинної маси складає приблизно 12 ц/га, він високозольний.

Грунтотворний процес перерваний, характеризується короткочасним гумусоутворенням в весняний період: рослинні залишки майже повністю мінералізуються – гумусу накопичується незначна кількість, зате висока зольність їх викликає процес осолонцювання (з-під кірки виносяться колоїдні частки, які акумулюються в центральній частині профілю). Випітний тип водного режиму стимулює процес засолення. В грунтах проходить кіркоутворення, що пояснюється контрастним гідротермічним режимом, високою дисперсністю органічної та мінеральної частини, діяльністю водоростей та лишайників. Профіль сіро-бурого пустельного грунту має таку будову:

Кк – кірочка потужністю 3-5 см, палево-сіра, щільна, крупно-пориста;
Е – елювіальний, потужністю 3-7 см, шаруватий, палево-світло-сірий;
Ік – ілювіальний, коричнюватий, ущільнений, призмоподібно-грудкуватий, карбонати в вигляді білоочок;
Pks – материнська порода, пухкіша, засолена, загіпсована.

Вміст гумусу низький (0,5% у верхньому горизонті), в його складі переважають фульвокислоти, що мають спрощену будову, зв'язані з R₂O₃, незважаючи на карбонатність грунтів. ЄП низька (10 мг-екв), у складі ввібраних катіонів переважають Са, Mg, Na. Грунти карбонатні з поверхні, вміст CaCO₃ в кірочці сягає 7-11% і поступово зменшується вниз по профілю – це важлива діагностична ознака сіро-бурих грунтів, яка відрізняє їх від бурих напівпустельних і сіроземів. Реакція лужна. Грунти гіпсоносні і в типовому прояві засолені, тобто рід звичайних грунтів є ще й солончакуватим, тип засолення хлоридно-сульфатний. За гранскладом переважають супіщані й легкосуглинкові, тому грунти слабо диференційовані, незважаючи на солонцюватість. Водно-фізичні властивості несприятливі: кірка низько водопроникна, тому грунти не всмоктують воду і гублять її через поверхневий стік і випаровування.

Грунти використовувати в землеробстві без зрошення неможливо. Зрошення дозволяє отримувати високі урожаї цінних культур, але воно утруднене відсутністю місцевих джерел води, високою гіпсо-носністю, близьким заляганням щільних порід, щебенистістю, складним рельєфом. Зона пустель є базою пасовищного тваринництва.