Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Грунти тропічних ксерофітних лісів і тропічних сухих саван. Грунти тропічних напівпустель і пустель

Коричнево-червоні грунти тропічних ксерофітних лісів

Коричнево-червоні грунти формуються в тропічних ксерофітно-лісових областях під сухими тропічними рідколіссями та чагарниками при випаданні 1000-1300 мм опадів на рік та сухому сезоні тривалістю 4-5 місяців при постійно високих температурах. Великі масиви коричнево-червоних грунтів поширені в південній частині Африки і на сході Бразилії (Бразильське плоскогір'я). Невеликі масиви цих грунтів є в середній течії р. Парагвай та на Ефіопському нагір'ї (Кенія, Сомалі, Ефіопія).

Рослинність цієї зони представлена різними формаціями листопадних (у сухий зимовий період) порід дерев і чагарників, які утворюють рідколісся з густим трав'янистим покривом (саванні ліси).В Австралії це в основному зарості акації, в басейні р.Сан-Франсиску (Південна Америка) – колючо-чагарниково-кактусові формації "каатинга", в Африці – деревні породи родини баобабових і мімозових. Біомаса органічних залишків майже повністю розкладається протягом року.

Головні процеси такі ж, як і в червоних фералітних грунтів, утворення залізистих конкрецій більш інтенсивне, на поверхні виникають залізисті кірки, гумусоутворення дещо слабше. Будова профілю:

Н + НРm + Р,

гумусовий горизонт потужністю 25-30 см, містять ~2% гумусу, склад якого гуматно-фульватний; рН = 5-6, СНО > 50%. В грунтовій масі переважають мінерали каолінітової групи, тому грансклад грунтів глинистий, ЄП невелика (4-6 мг-екв). Грунти відносяться до фералітних недиференційованих. Коричнево-червоні грунти використовують у землеробстві, при цьому виникає небезпека ерозії й дефляції.

Червоно-бурі та чорні грунти тропічних сухих саван

Червоно-бурі грунти

Червоно-бурі грунти сухих саван формуються в тропічному поясі при річній сумі опадів 800-1000 мм із сухим сезоном 6 місяців і більше, Кз у сезон дощів 0,6-0,9 в сухий – 0,3-0,4. Рослинний покрив представлений своєрідною формацією, що одержала назву сухої савани. Окремі досить крупні дерева (баобаби, акації та інші) підвищуються над покритою травою місцевістю. Кореневі системи цих дерев розвинуті надзвичайно широко й потужно. Вони забезпечують збереження дерев в сухий період. У вологі літні періоди, коли випадає 75% річної кількості опадів, суха савана зеленіє, трави досягають висоти більше 4 м. Взимку, в період засухи, дерева скидають листя, трави вигорають, органічна речовина мінералізується в основному на поверхні грунту і підстилка не формується. Суттєве значення має діяльність мурах і термітів для оструктурювання грунтів і збагачення їх органічною речовиною шляхом заповнення нею ходів термітів.

Зони червоно-бурих грунтів чітко виражені в Африці між 15° і 30° пн.ш. та на півдні на підгірних рівнинах Драконових гір. Невеликі масиви цих грунтів є в Мексиці, Бразилії, Індії, Південно-Східній Азії, Австралії.
Червоно-бурі грунти мають фералітний (каолініт-ілліт-монтморилонітовий) склад.

Будова профілю червоно-бурих грунтів така:

  1. Н – гумусний, червонувато-бурий, супіщаний або суглинковий, брилисто-грудкуватий, щільний, потужністю 25-30 см;
  2. Нpm – перехідний, темно-червонувато-бурий, глинистий, нечітко виражена призматична структура, щільний, потужністю 15-20 см;
  3. Рhmk – нижній перехідний, червонувато-бурий, глинистий, щільний, з призматичною структурою, потужністю 70-80 см;
  4. Рk – грунтотворна порода жовтувато-червоного забарвлення, глиниста, містить карбонати.

Гумусовий горизонт слабко розвинений (20-25 см), гумусу в ньому біля 1%. Реакція грунту від слабокислої до слаболужної. Склад гумусу гуматно-фульватний. У нижній частині профілю може спостерігатись ілювіально-карбонатний горизонт, насичений основами. У грунті багато рухомого заліза (що утворюється при фералітизації), яке забезпечує добру мікроструктуру його верхніх горизонтів. Французькі грунтознавці називають ці грунти залізистими. У верхніх горизонтах червоно-бурих грунтів спостерігається зменшення мулу, що пов'язується або з лесиважем, або з більш інтенсивним глиноутворенням в нижній частині профілю. У вологий період грунти сухих саван глибоко промочуються й легкорозчинні солі в більшості випадків вимиваються із зони грунтоутворення.

Чорні тропічні грунти

Чорні тропічні грунти зустрічаються серед червоно-бурих і коричнево-червоних грунтів. Значні території ці грунти займають в Австралії, Африці їй Індії. Вони утворюються на багатих основами грунтотворних породах – габбро, базальтах, трапах, на породах вулканічного походження, на осадових безкварцових глинистих породах, а також на вапняках. Вивітрювання багатих основами порід в умовах змінно-вологого клімату веде при нейтральній і слаболужній реакції до утворення глинистих мінералів не каолінітової, а монтморилонітової групи. Чорні грунти мають важкий грансклад, високу ЄП (15-60 мг·екв), насичені Са та Mg, рідко в них зустрічається ввібраний Na. Молекулярне відношення SiО2 : R2О3 більш широке (3-5), що відрізняє їх від багатьох тропічних грунтів. Гумусовий горизонт добре розвинений, потужністю 1 м і більше, чорний, але містить дуже мало гумусу (1-1,5%). Це пояснюється особливою формою органічної речовини – найбільш стійкими групами ульміну та гуміну й щільним зв'язком з мінеральною частиною грунту, багатою монтморилонітом. Профіль чорного тропічного грунту:

  1. Н – гумусний, чорного або коричнево-сірого забарвлення, горіхуватої структури, в нижній частині злитий, щільний, можлива наявність карбонатів і залізистих конкрецій, потужністю 50-100 см;
  2. HPm/k – перехідний, темно-жовтувато-бурий, глинистий, з великою кількістю карбонатних новоутворень, інколи виділяються Fe-Мn конкреції;
  3. Р(k) – монтморилонітова глина або інші основні продукти вивітрювання.

Чорні тропічні грунти добре використовуються в сільському господарстві й є найбільш родючими грунтами тропіків.

Червонувато-бурі грунти тропічних напівпустель і пустель

Тропічні напівпустелі й пустелі є на всіх континентах:

  • Південноамериканська область (північ Чилі і пустелі Тихоокеанського узбережжя);
  • Афро-Азіатська (південь Сахари і південь Аравійського півострова);
  • Південноафриканська (пустелі Калахарі й Наміб);
  • Австралійська (центр материка).

Червонувато-бурі грунти – зональний тип грунту тропічних напівпустель, де вони займають площу 460 млн.га. Зустрічаються на півночі Чилі, півдні Африки, в Австралії. Формуються ці грунти під низькотравною розрідженою опустеленою саваною, при річній сумі опадів менше 300 мм, тривалості вологого сезону не більше 1-2 місяців. Відрізняються від попередніх меншим ступенем фералітизації, мають переважно ферсіалітний склад. Забарвлення буре, гумусу до 1%, диференціація мулу по профілю відсутня. Вони карбонатні, але рідко містять солі. Склад гумусу гуматний, профіль:

Н + НРk + Рk.

Землеробство можливе лише при зрошенні. В пустельній зоні найбільш розповсюджені примітивні пустельні грунти.

Контрольні питання

  1. Опишіть умови грунтоутворення та грунтовий покрив зони постійно вологих тропічних лісів.
  2. Поясніть особливості генезису та властивостей червоно-жовтих фералітних грунтів.
  3. Охарактеризуйте умови грунтоутворення та фунтовий покрив зони сезонно-вологих тропічних лісів і високотравних саван.
  4. Поясніть особливості генезису та властивостей червоних фералітних грунтів.
  5. Охарактеризуйте умови грунтоутворення та грунтовий покрив зони тропічних ксерофітних (сухих) лісів.
  6. Поясніть особливості генезису та властивостей коричнево-червоних фералітних грунтів.
  7. Охарактеризуйте умови грунтоутворення та грунтовий покрив зони тропічних сухих саван.
  8. Поясніть особливості генезису та властивостей червоно-бурих і чорних тропічних грунтів.
  9. Охарактеризуйте умови грунтоутворення та грунтовий покрив зони тропічних пустель і напівпустель.
  10. Поясніть особливості генезису та властивостей червонувато-бурих тропічних грунтів.