Термінологічний словник з грунтознавства та географії грунтів (К)

К

Кадастр земельний: систематизоване зведення відомостей про природне, господарське і правове положення земель.
Кальцит: мінерал з групи безводних карбонатів. Формула СаСО₃.
Каменястість грунту: вміст у грунтовому профілі різного за формою і розміром каміння. К.г. виражається в% від маси або об'єму г.
Камінь: уламок гірської породи різної величини і форми діаметром більше 3 мм.
Каолінізація: процеси утворення мінералів каолінітової групи.
Каолініт: діоктаедричний мінерал з групи каолініту. Формула Al₄[Si₄O₁₀(OH)₈].
Капіляри грунтові: система зв'язаних грунтових пор дрібного діаметру. Волога, що утримується в К.г. при частковому їх заповненні утворює меніски, завдяки чому виникають капілярні явища.
Карбонатні грунти: г., у верхньому (гумусовому) горизонті яких містяться карбонати кальцію та магнію.
Карбонати в грунті: К. кальцію і магнію, які присутні в г. у вигляді мінералів кальциту, доломіту, люблініту, арагоніту, аннриту і др. За походженням К.в г. можуть бути первинними (породними), і тоді до назви г. додається визначення "залишково-карбонатні", або вторинними (грунтовими) новоутвореннями. Серед новоутворених карбонатів розрізнюють такі форми:
"Сивинка"
карбонатна пліснява
карбонатний іній: слабі нальоти дрібнокристалічних карбонатів на поверхні структурних агрегатів ("сивинкою" іноді називають також слабо виражену кремнеземисту присипку).
Псевдоміцелій
міцелій
псевдогрибниця
прожилки: виділення дрібнокристалічних карбонатів, ниткоподібних або у вигляді тонких трубочок.
Борідки: натічні форми на нижній поверхні каміння та щебеню у вигляді бугристих плівок або шкірочок.
Просочення: дрібнокристалічні форми виділення карбонатів, які рівномірно або плямами просочують грунтову масу.
Конкреції: карбонати, які заповнюють пори та пустоти г. Розрізняють такі форми конкрецій: а) білозірка – слабозцементовані стягнення , які виділяються на стінках розрізів у вигляді чітко обмежених білих плям (очок) діаметром 1-2 см; б) журавчики [син.: жовна, жорства, лесові ляльки, дутики] – щільні тверді конкреції, іноді пусті всередині.
Картографія грунтів: розділ грунтознавства, який розглядає питання методики картографічного відображення грунтового покриву в різних масштабах.
Карти грунтові: спеціальні географічні карти різного масштабу, на яких показано розміщення г. на земній поверхні.
Катіони необмінні: катіони, які міцно закріплюються в г. і не можуть обмінюватись на інші катіони грунтового розчину. К.н. недоступні для живлення рослин.
Катіони обмінні
катіони увібрані: катіони, що утримуються в колоїдному комплексі г. і здатні обмінюватися на інші катіони, які трапляються в грунтовому розчині.
Кварц: мінерал з групи каркасних силікатів без додаткових аніонів. Склад SiO₂.
Кіркоутворення: негативне явище, яке найчастіше має місце на поверхні безструктурних і слабоструктурних суглинистих і глинистих г. після рясного зволоження їх поверхні і дальшого швидкого висихання. При цьому сильно погіршуються умови зволоження та аерації г. К. особливо проявляється на поверхні грунтів, багатих на обмінні натрій та калій.
Кірка грунтова: поверхневий твердий шар, який утворюється в результаті запливання г. під дією дощів або зрошування та дальшого висихання чи специфічних процесів грунтоутворення.
Кірка сольова: скупчення великої кількості солей на поверхні г., майже без домішок землистих часточок. Вміст солей може досягати 90% за вагою.
Кислотність грунтів: здатність г. підкислювати грунтовий розчин або розчини солей внаслідок присутності в складі г. кислот, а також обмінних іонів водню та катіонів, які утворюють при їх витискуванні гідролітично кислою сіллю (переважно Аl³⁺).
Кислотність грунту активна: визначається значенням рН грунтового розчину або водної витяжки (Г : вода = 1:5) при 3-хвилинному збовтуванні.
Кислотність грунту обмінна: вміст у грунті обмінних катіонів Аl³⁺ і Н⁺. Виражається в мг-екв на 100 г сухого г., вимірюється в сольовій витяжці.
Кислотність грунту гідролітична: та частина обмінної кислотності грунту, яка проявляється при взаємодії г. з розчинами гідролітично лужних солей (ацетат натрію з рН = 8,3). Виражається в мг-екв на 100г сухого г.
Кислоти апокренові
осадочно-струмкова кислота: аналог фульвокислот.
Кислота гіматомеланова: спирторозчинна фракція препаратів гумінових кислот.
Кислоти гумінові: препарати органічної частини г., які утворюються при екстрагуванні г. лужними розчинами. Гумусові речовини з різних грунтів, штучно переведені в кислотну форму. Інша точка зору – складова частина гумусу грунту.
Кислування грунту: один з методів меліорації содових солонців шляхом внесення в г. кислих хімічних речовин: сірчаної кислоти, сірки, сульфату заліза, сульфату алюмінію та ін., які підвищують розчинність сполук кальцію та нейтралізують соду.
Клас грунтів: таксономічна одиниця класифікації г. вища за тип.
Класифікація грунтів: віднесення г. до різних систематичних одиниць і встановлення супідрядності цих одиниць.
Класифікація грунтів за гранулометричним складом: (підрозділення г. та підгрунтя на групи за вмістом в них різних гранулометричних фракцій. На сьогодні найбільше широко поширена класифікація Н.А.Качинського, в якій грунти класифікуються за співвідношенням фракцій фізичного піску (часточки більші 0,01 мм) та фізичної глини (часточки менше 0,01 мм).
Класифікація елементарних часток грунту: відповідно до розміру часток виділяють колоїди, мул, пил, пісок, гравій, хрящ, щебінь, камінь, валуни.
Коагуляція колоїдів в грунті: процес переходу грунтових колоїдів із стану золя в гель. Розрізняють К.к. електролітичну та взаємну.
Коагуляція колоїдів грунту електролітична: перехід грунтових колоїдів з стану золю в стан гелю під впливом розчинів електролітів.
Когезія: злипання однорідних часточок за рахунок їх безпосередньої взаємодії або при допомозі проміжних речовин (клеїв, цементів і т. ін.).
Коефіцієнт Висоцького: показник, який являє собою відношення кількості води опадів до кількості води, яка може випаруватись з відкритої водної поверхні. Використовується для визначення типу водного режиму регіону (промивного, непромивного, випітного тощо).
Колоїди: дисперсні системи, які характеризуються міцелярною структурою.
Колоїди грунтові: особливий стан речовини, коли вона, утворюючись за рахунок фізичної диспергації твердих тіл або асоціювання молекул рідини в агрегати колоїдальних розмірів (1-100 нм), набуває найбільш стійку форму в умовах зовнішнього середовища. В г. розрізняють мінеральні (глина), органічні (гумус) та органо-мінеральні к.
Колоїдний розчин
золь: гетерогенна система міцелярної структури.
Колоїдна часточка: ядро колоїдної міцели разом з потенціалвизначальним шаром іонів.
Кольматаж: спосіб штучного замулювання грунтів заздалегідь виготовленими грунтовими або глинистими суспензіями з метою зниження фільтрації води зі зрошувальних каналів, водоймищ. В основу К. покладено механічну поглинальну здатність г.
Конкреції: новоутворення в г., які являють собою щільні стягнення, що мають різні розміри, форму та склад: карбонатні, залізисті, органо-мінеральні та ін.
Консистенція грунту: ступінь рухливості часточок, що складають грунт під впливом зовнішніх механічних дій при різній вологості г.
Копроліти: щільні водостійкі грудочки грунтової маси, які пройшли через кишковий тракт дощових черв'яків і просякнуті органічним слизом.
Кора вивітрювання: верхні шари літосфери, змінені під впливом фізичного, хімічного та біологічного вивітрювання.
Кремнезем аморфний в грунті: незакристалізований водний оксид кремнію. Зустрічається також у формі фітолітарій та панцирів діатомових водоростей. К.а. витягується з г. лужними розчинами.
Кріогенні процеси: сукупність фізичних та фізико-хімічних процесів, які виникають у г. у результаті охолодження їх до від'ємних температур, замерзання та відтанення.
Кротовини: ходи та камери риючих тварин (кротів, ховрахів і др.), заповнені грунтовим матеріалом, як правило, принесеним з інших горизонтів; на стінках грунтового розрізу виділяються у вигляді плям невизначеної форми (найчастіше округлої або овальної ) значного розміру (5-10 см і більше).