Вивчення території України від початку XIX ст. до сьогодення

З XIX ст. дослідження природи, господарства і населення України розширюється. Вагомий внесок у розвиток географії України зробив відомий український енциклопедист кінця ХVIII-першої половини XIX ст. Василь Назарович Каразін (народився 1773 р. в с. Кручик Богодухівського району Харківської обл., помер 1842 р. в Миколаєві). Він першим став розглядати метеорологію як науку, розробив проект організації метеорологічної мережі в Російській імперії, організував регулярні спостереження за зміною атмосферних явищ у Харкові, висловив думку про вплив лісонасаджень на клімат, вивчав географію населення Слобідської України. Завдяки зусиллям В.Н. Каразіна в Харкові був заснований у 1805 р. університет.

Мал. 2. В. Н. Каразін

У комплексне вивчення природи України, насамперед загальнознаних українських чорноземів, вагомий внесок зробив Василь Васильович Докучаєв (1846 р., с. Милюково на Смоленщині, Росія — 1903 р., Петербург). Упродовж тривалого часу (1888-1894 рр.) він очолював експедицію, яка вивчала ґрунти, рослинність та геологічну будову Полтавщини, склав оригінальну карту ґрунтів цього регіону, дав комплексну фізико-географічну характеристику причорноморських степів.

Досить детальна статистико-географічна характеристика України міститься в багатотомній праці П. П. Семенова-Тян-Шанського «Росія», яка була опублікована на початку XX ст. Польські, австрійські та німецькі географи здебільшого вивчали західноукраїнські території, особливо Карпати, Східну Галичину та ін.

Одним із засновників українського географічного народознавства (етнографія, краєзнавство, фольклористика, економічна географія) був Павло Платонович Чубинський (1839 р., Бориспіль на Київщині — 1884 р., Петербург). Закінчив Петербурзький університет. У 1862 р. за вільнодумство, український патріотизм («українофільство») був висланий з Києва в Архангельську губернію. Після повернення до Києва П. П. Чубинський очолив експедицію Російського географічного товариства, яка вивчала етнографію і статистику України, Білорусі, Молдови. На основі узагальнення зібраного матеріалу в 1872-1878 рр. опублікував фундаментальне дослідження у семи книгах «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». За ініціативою П. П. Чубинського та інших прогресивних діячів у 1873 р. було створено Західне відділення російського географічного товариства (попередник Українського географічного товариства), де він обійняв посади віце-президента і наукового секретаря.

Мал. 3. П. П. Чубинський

П. П. Чубинський — автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Музику до цього гімну написав композитор Михайло Вербицький.

У 1882-83 рр. при філософському факультеті Львівського університету було створено першу в Україні кафедру географії, яку очолив Антон Реман (1840 р., Краків, Польща — 1917 р., Львів). Після закінчення математично-природничого факультету Краківського університету і захисту докторської дисертації з ботаніки він очолював наукові закордонні геоботанічні експедиції. У 1882 р. обійняв посаду завідувача кафедри географії, якою керував 28 років.

Павло Аполлонович Тутковський (1858 р., с. Липовець Вінницької обл. — 1930 р., Київ) — відомий український географ і геолог. У 1882 р. закінчив Київський університет і працював у ньому з 1884 по 1895 рр. Завідував кафедрою географії цього ж університету (з 1914 р.), був одним з ініціаторів створення Української академії наук. П. А. Тутковський — автор багатьох праць з геології та гідрогеології, фізико-географічного районування України, навчальних посібників для студентів вищих закладів освіти.

Мал. 4. П. А. Тутковський

Вагомий внесок у формування географії України як науки в сучасному її розумінні зробив український географ Степан Львович Рудницький (1877 р., Перемишль, тепер Польща — 1937 р., Соловки, Росія) — академік АН України. Брав участь у національно-визвольній боротьбі на боці Західноукраїнської Народної Республіки. Працював у вузах Львова, Кам'янця-Подільського, Відня, Праги, Харкова. У Харкові організував Український науково-дослідний інститут географії і картографії, був його першим керівником. Підготував і видав шкільні підручники з географії. Автор наукових праць з фізичної та економічної географії України, багатьох настінних карт України та карт півкуль українською мовою. У 1933 р. репресований.

Мал. 5. С. Л. Рудницький

Загальновизнаним дослідником з економічної географії України був Костянтин Григорович Воблий (1876 р., селище Царичанка на Дніпропетровщині — 1947 р., Київ) — академік АН України. Працював у вузах Києва, був віце-президентом АН України, директором Інституту економіки АН України, тривалий час (1933-1947 рр.) завідував кафедрою економічної географії Київського університету. Автор кількох підручників з статистики й економічної географії України.

Відомим ученим з фізичної географії та геоморфології України був Микола Ізмаїлович Дмитрієв (1886 р., с. Улянівка на Сумщині — 1957 р., Харків). Понад 40 років працював у Харківському університеті, у 1943-1957 рр. завідував кафедрою фізичної географії. Одночасно проводив дослідження в Українському науково-дослідному інституті географії і картографії, відомий фахівець з рельєфу.

Автором багатьох праць з географії України був Олексій Тимофійович Діброва (1904 р., с. Тупичів на Чернігівщині — 1974 р., Київ) — економгеограф, доктор географічних наук. Працював у вузах Харкова, Києва, Ленінграда. Автор підручників з географії України для учнів середніх шкіл і студентів вищих закладів освіти.

Володимир Михайлович Кубійович (1900 р., Новий Сонч, Польща — 1985 р., Сарсель, Франція) — український географ, демограф, картограф, головний редактор 10-томної «Енциклопедії українознавства». Впродовж 1928 — 1939 рр. працював у Краківському університеті, Українському вільному університеті. Разом з колективом авторів видав такі народознавчі праці, як «Атлас України і сумежних країн», «Географія українських і сумежних земель». В. М. Кубійовичу належать статті з проблем географії України в енциклопедіях багатьох держав.

Мал. 6. В. М. Кубійович

Юрій Іванович Липа (1890 р., Одеса — 1944 р., с. Бунів Яворівського району Львівської обл.) — визначний геополітик, а також лікар, письменник. Автор визначної і актуальної нині праці в трьох томах з геополітики України: «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії». Відомі його інші геополітичні праці українського національно-політичного спрямування: — «Українська раса», «Українська доба», а також публікації на медичні теми — «Фітотерапія», «Ліки під ногами». Ю.І. Липа автор поетичних збірок, оповідань і праць інших літературних жанрів.

Мал. 7. Ю. І. Липа

Максим Мартинович Паламарчук (1916 р., с. Воробіївка Хмельницької обл. — 2000 р., Київ) — економгеограф та економіст, академік Національної академії наук України. Працював у вузах країни, наукових установах Академії наук України. Автор наукових праць з економіки промисловості, сільського господарства, а також підручника з географії України для 9 класу загальноосвітньої школи та посібників з економічної географії України.

Мал. 8. М. М. Паламарчук

Чимало зробили для вивчення географії України такі вчені, як Г. І. Танфільєв, В. П. Попов, В. Г. Бондарчук, П. К. Заморій, В. О. Геринович, О. І. Бучинський, Н. Б. Вернандер, О. М. Степанів, Т. О. Олесіюк та ін.

Наукові і науково-методичні дослідження з національної географії проводяться на кафедрах університетів, педагогічних інститутів та деяких економічних вищих закладів освіти держави. Багато науковців вивчають географію в Інституті географії Національної академії наук України. Помітною подією у вивченні географії було видання вперше в Україні тритомної Географічної енциклопедії України (1989-1993 рр.).

Запитання

1. Хто з географів XIX — початку XX ст. вивчав природу України?
2. Хто з географів XIX — початку XX ст. вивчав населення і господарство України?

Схарактеризуйте наукові праці одного з дослідників географії України (на вибір).