Лісова зона України (Українське Полісся)
Українське Полісся
Лісова зона займає всю північ України. Це частина зони мішаних лісів Східноєвропейської рівнини. У межах України вона називається Українським Поліссям. Українське Полісся є складовою частиною великої Поліської низовини, що охоплює територію Білорусі, а також частково заходить у межі Російської Федерації та Польщі. Полісся знаходиться в басейнах Дніпра, Прип'яті, Шари (притоки Німану) і верхів'ях та середній течії Західного Бугу. Центральна територія має низькі абсолютні висоти — 110-135 м; на околицях Полісся, в тому числі й на південній українській його частині, абсолютні висоти дещо збільшуються. Поліська низовина слабо нахилена до Прип'яті і Дніпра, сильно заболочена, заліснена; тут є багато прісних озер, боліт, торфовищ (мал. 62).
Українське Полісся складається з двох відокремлених Волинською височиною і дещо відмінних частин: більшої — власне Полісся, що знаходиться на півночі (в межах Поліської низовини) і меншої — Малого Полісся, яке лежить на південь у басейнах Верхнього Бугу і Стиру (між Волинською і Подільською височинами).
Українське Полісся простягається із заходу на схід майже на 800 км, з півночі на південь — на 120-150 км. У північно-східному напрямі його територія поступово звужується до 50-80 км. Українське Полісся включає північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей, а також частково території Львівської, Тернопільської і Хмельницької областей.
На заході межа Українського Полісся збігається з державним кордоном України з Польщею, на півночі — з державним кордоном з Білоруссю, на північному сході — з державним кордоном з Російською Федерацією. Південна його межа з Лісостепом проходить через такі населені пункти (із заходу на схід): Устилуг, Володимир-Волинський, Луцьк, Рівне, Шепетівка, Житомир, Київ, Ніжин, Батурин, Кролевець, державний кордон України з Росією. Площа Українського Полісся становить п'яту частину території країни.
За особливостями ландшафтів Українське Полісся поділяють на окремі частини — фізико-географічні області. На заході лежить Волинське (Західне) Полісся (Волинська і частина Рівненської області); Мале Полісся (Рівненська, Львівська, Тернопільська і Хмельницька області); далі на схід — Житомирське (частина Рівненської і Житомирська області), Київське (Київська обл.), Чернігівське (Чернігівська обл.) і Новгород-Сіверське (Сумська і частини Чернігівської області) Полісся.
Межі Малого Полісся, яке розташоване на південь від Волинської височини, чітко простежуються в рельєфі. На півночі воно оконтурюється південним уступом Волинської височини, на півдні — високими (130-200 м) стрімкими уступами Подільської височини (підвищення Гологори, Вороняки, Кременецькі гори). Західна межа Малого Полісся проходить досить стрімкими північно-східними схилами горбогір'я Розточчя.
На сході територія Малого Полісся поступово звужується до кількох кілометрів і менше; поблизу Бердичева вузька смуга Малого Полісся сполучається з основною частиною Полісся.
Рівнинне знижене Мале Полісся на заході відділяє лісостепову територію Волинської височини від решти лісостепу. У цілому Мале Полісся менш заболочене, ніж Волинське Полісся.
Рельєф Полісся
Характерною ознакою Українського Полісся є переважання тут низовинної, заболоченої і залісненої території. З підвищених територій в Українському Поліссі виділяється Словечансько-Овруцький кряж на півночі Житомирщини (максимальна абсолютна висота 316 м). Від нього на південь простягається підвищення, яке сполучається з північними відрогами східної частини Волинської височини. На північному сході Українського Полісся є невисокі порізані ярами південно-західні відроги Середньоруської височини.
У північній частині Українського Полісся значну площу займають регіони, що зазнали впливу давнього льодовика. Льодовикові відклади різняться за походженням і складом порід, впливом на формування сучасних форм рельєфу. Найтиповішими льодовиковими формами, що трапляються у рельєфі Українського Полісся, є піщані (зандрові) поля, які утворилися на краю льодовика під дією його талих вод; залишені льодовиком різноманітні відклади (пісок, глина, гравій), довгі (до 20-30 км) пасма — о з и, що утворювалися переважно в тріщинах льодовика, якими стікали його води; принесені льодовиками відшліфовані камені — валуни та ін.
Українське Полісся в геоструктурному відношенні пов'язане з Галицько-Волинською западиною, Волино-Подільською плитою, Українським щитом, частково з Дніпровсько-Донецькою западиною. Подекуди на поверхню виходять кристалічні породи (особливо на Житомирщині і Рівненщині).
Корисні копалини лісової зони
З геологічними структурами пов'язані родовища корисних копалин. У місцях виходу на поверхню або неглибокого залягання Українського щита є великі поклади твердих кристалічних порід — гранітів, базальтів, лабрадоритів та ін. Кілька десятків родовищ цих корисних копалин освоєно поблизу Коростишева (видобувається лабрадорит). Розробляються родовища яшми, топазів, гранатів, бурштину, турмаліну та інших самоцвітів. Є великі родовища каолінів. Цінні сірі і рожеві граніти, а також каоліни залягають у східній частині Рівненської області.
На півдні залягають якісні гончарні глини, крейда, пісковики. У центральній і північній частинах Рівненщини, особливо в районі Костополя, зосереджені великі запаси базальтів, які широко використовують для шляхового будівництва. На півночі Рівненщини є розсипне родовище якісного бурштину. Особливо великим попитом користуються знані в світі житомирські граніти, що широко застосовуються для виготовлення скульптур, як облицювальний матеріал тощо.
Нещодавно на північному заході Волинської області у північно-західних відрогах Українського щита, перекритих 100-метровим шаром водно-льодовикових відкладів, виявлено великі скупчення самородної міді. Ці поклади можуть бути дуже перспективними. Оскільки мідь є дефіцитним кольоровим металом в Україні та в багатьох європейських державах, у північно-західних районах Волинської області можна створити перший у державі центр з видобутку і переробки міді як для власних потреб, так і на експорт.
На крайньому північному сході Українського Полісся (м. Кролевець на Сумщині) залягають фосфорити.
Типовим природним багатством усього Полісся є торф. Торфовані ґрунти становлять 4,3% усієї площі Українського Полісся. Болотно-торфові масиви Українського Полісся практично осушені і використовуються як природні кормові угіддя, і насамперед, як сіножаті; частково тут видобувають торф.
Найбільше торфовищ є на заході Українського Полісся. Це пояснюється сприятливими кліматичними умовами для розвитку рослинності, яка формує торфову масу (значні опади, менше випаровування вологи порівняно із східним Поліссям, тепліша і коротша зима тощо).
Торф України — цінна сировина для виробництва добрив. Однак торфовища України внаслідок широкомасштабної і часто безсистемної водної меліорації Українського Полісся перебувають під загрозою знищення. Охорона цінних і унікальних болотно-торфових біоценозів Полісся має важливе загальнодержавне значення.
На які частини за особливостями ландшафтів поділяється Українське Полісся?
- Схарактеризуйте географічне положення лісової зони України. Покажіть на карті приблизну південну межу Українського Полісся.
- Розкажіть про особливості рельєфу Українського Полісся.
- Схарактеризуйте корисні копалини Українського Полісся. Які з них видобуваються?