Розвиток державного земельного кадастру в умовах реформування земельних відносин в Україні
Історичні зміни щодо призначення, змісту, порядку ведення державного земельного кадастру відбулися в ході здійснення земельної реформи в Україні. З самого початку ставилося завдання і були виконані роботи з інвентаризації земель, яка полягала у виявленні об'єктивних даних про правовий статус земель, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації.
Під час приватизації земель значно зросла роль правової охорони земельного кадастру, а саме – реєстрації земельних ділянок і прав на них. З цією метою велась активна робота щодо розробки такої земельно-інформаційної системи, яка відповідала б потребам держави та суб'єктів господарювання на землі. Це вимагало пошуку та обґрунтування системи показників, що характеризують нових власників землі і землекористувачів. Одночасно цим ставилося завдання створення автоматизованого процесу реєстрації власників землі і землекористувачів та обліку їхніх земель.
Помітну роль у створенні автоматизованої земельно-кадастрової системи відіграли органи місцевої влади на Львівщині. Так, у рішенні Комісії з питань народної освіти і науки Верховної Ради Української РСР №0612/1/13 від 29.03.1991р. відзначено, що колективом вчених і спеціалістів, сформованим за сприяння управління сільського господарства Львівського облвиконкому та відділу землекористування, землеустрою і охорони ґрунтів при Львівському облвиконкомі під науковим керівництвом Західного наукового центру АН УРСР, виконана значна робота зі створення інформаційної системи для кадастрової та бонітетної оцінки земельних ресурсів та розроблені основні принципи функціонування комерційного товариства "Земельний центр". Основною метою вказаних робіт був пошук оптимальних форм і методів надання агропромисловому комплексу та іншим галузям народного господарства республіки всебічної інформації про стан земельних ресурсів для забезпечення їх ефективного використання.
На виконання цього рішення в короткому часі за участю 15 зацікавлених підприємств, організацій і установ було засновано Західноукраїнське акціонерне товариство (ЗУАТ) "Земельний центр". Однак створене товариство, не дивлячись на спробу залучення акціонерів шляхом викупу акцій номінальною вартістю 50 тис. крб. кожна зі щорічною виплатою дивідендів у розмірі не менше 15% їх номінальної вартості, через відсутність фінансової підтримки в наступні роки перестало існувати.
Проте ідея розвитку земельного кадастру на нових державницьких засадах не полишала місцеві державні земельні органи. Не дивлячись на фінансові труднощі, у перші роки реформування земельних відносин значно активізувалися роботи щодо запровадження наукових розробок в практику ведення державного земельного кадастру. Була створена творча група науковців і фахівців земельних органів, яка протягом 1994-1995 pp. розробила і запровадила в Сокальському районі Львівської області автоматизовану програму ''Землевласники і землекористувачі" та програму "Створення автоматизованої системи ведення кадастру території м. Львова". За поданням Львівського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України, науково-методичні положення цих досліджень знайшли відображення у постанові Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 року "Про програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру".
Питання реєстрації земельних ділянок і прав на них у структурі земельно-кадастрових робіт за останні роки набули домінуючого значення. У 1995-1996 pp. активно вивчається досвід функціонування зарубіжних земельно-реєстраційних систем: американської, канадської, австрійської, англійської, швецької, російської та ін. А в 1997 1999 pp. у трьох районах України (Першотравневий Донецької, Згурівський Київської і Жовківський Львівської областей) розробляється проект TACIS Європейського Союзу "Реєстрація землі і нерухомості і прав на них". Цей проект виконувався консорціумом Свідсервей (Швеція). Агрер (Бельгія) та Компсакс (Данія). Українськими партнерами консорціуму були Державний комітет України по земельних ресурсах і Головне управління геодезії, картографії і кадастру при Кабінеті Міністрів України.
Реєстрація земельних ділянок і прав на них супроводжується даними обліку кількості земель, переданих у власність і наданих у користування конкретним власникам землі і землекористувачам. Щодо цієї складової частини державного земельного кадастру, то разом зі здійсненням земельної реформи відбувалися зміни стосовно класифікації земель. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1993 року затверджено "Державну програму переходу України на міжнародну систему обліку і статистики", якою передбачалося переглянути чинну статистичну звітність щодо земельних ресурсів та доповнити її показниками, які застосовуються у міжнародній практиці. Перехід земельно-кадастрової інформації в Україні на "Стандартну статистичну класифікацію землекористування ЄЕК", що розроблена Статистичною комісією та Європейською економічною комісією (ЄЕК) ООН для застосування у міжнародній практиці, супроводжувався поділом земель за видами їх цільового (господарського) використання на:
- сільськогосподарські землі;
- ліси та інші лісовкриті площі;
- забудовані землі;
- відкриті заболочені землі;
- відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом;
- інші землі;
- води.