Внутрішні відмінності і міста
Сучасна історія Бразилії розпочалась на її найближчому до Європи північно-східному узбережжі, де вперше з'явилися португальці. Майже 250 років Північний Схід був ядром колонії, в якій панували великі латифундії, рабство і такі експортні продукти, як деревина, тютюн, тростинний цукор, бавовна і какао. Салвадор, столиця колонії з 1532 по 1763 р., і Олінда як міста з архітектурними пам'ятками того часу, занесені до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО. Зараз Північний Схід — відстала і найбідніша частина Бразилії. її характерні риси — максимальний елемент негроїдної раси і найнижчий рівень індустріалізації. В прибережній частині панують великі латифундії з їх експортними культурами та дешевою робочою силою і дрібне екстенсивне споживче землеробство; у внутрішній частині, яка збігається з природною зоною Каатінґи, переважає екстенсивне тваринництво.
Південний Схід складають чотири штати: Еспіриту-Санту, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу і Мінас Жерайс. Це 11 % території Бразилії і 43 % її жителів. Тут найгустіше населення і найвищий рівень урбанізації. За своїми ресурсами та їх концентрацією це також багатий район. Через нього проходить тропік Козерога, він отримує достатньо вологи і має родючі червоноземні ґрунти, поруч знаходиться Бразильський щит з його корисними копалинами та гідроенергією. Розвиток Південного Сходу почався у XVIII ст., коли були знайдеш золото і алмази, але зробили його «серцем» Бразилії культура кави і залізничне будівництво в кінці XIX ст. В роки масової імміграції з Європи саме сюди спрямовувався основний потік переселенців і капіталів. Саме цей район асоціювався з культурою кави в Бразилії.
Зараз на Південний Схід припадає 2/5 сільськогосподарського виробництва, 3/5 видобутку корисних копалин і 3/4 обробної промисловості. Тобто за всіма показниками це основа Бразшш, причому «нової» Бразилії. Трикутник Сан-Паулу — Ріо-де-Жанейро — Белу-Оризонті є ядром Південного Сходу і всієї Бразилії.
Ріо-де-Жанейро засновано в 1502 р. У XVIII ст. через нього проходив найбезпечніший шлях до золотих та алмазних копалень. Двісті років (1760—1960) Ріо-де-Жанейро виконував функції столиці. Зараз в його метрополітені 11 млн жителів. Це великий фінансово-торговий, транспортний, промисловий і туристичний центр. Його культурні заклади стоять на світовому рівні. Поруч знаходиться Санта-Ріта — бразильська «долина електроніки». В світі Ріо-де-Жанейро відомий мальовничим ландшафтом, пляжами, спортивними подіями і карнавалами. Разом з тим, саме нетрі Ріо-де-Жанейро (португальською мовою «фавели») стали уособленням латиноамериканської злиденності.
Сан-Паулу (17 млн жителів) розташований за 80 км від узбережжя. Його «воротами» в море є порт Сантус, відомий експортом кави. Місто — майже ровесник Ріо-де-Жанейро. У ньому в 1822 р. проголошено незалежність Бразилії від Португалії. В свій час це була столиця «кавового» буму. Сучасний його розвиток визначився «бразильським дивом» другої половини XX ст. Сан-Паулу — найбільший банківський, управлінський, торговий та індустріальний центр країни. Його часто називають «Бразильським Нью-Йорком» або «Бразильським Чикаго». Промислове обличчя представлене всіма галузями, які існують в Бразилії, але головним є машинобудування, а в ньому автомобілебудування. Центральна частина Сан-Паулу забудована хмарочосами та експресвеями. В місті багато культурних закладів і, одночасно, типових для Латинської Америки проблем перенаселеності, злиденності тощо.
Південь Бразилії за рівнем розвитку мало поступається Південному Сходу. Ця територія, розташована південніше від тропіка Козерога, є свого роду перехідною від тропічної Бразилії до країн «Південного конусу» — Аргентини й Уругваю і в природному, і в економічному плані. Частка вихідців з Європи тут найвища в Бразилії. Саме на Південь прямували іммігранти з Німеччини та Східної Європи, в тому числі й з України. Тут високі продуктивність праці, інтенсивність виробництва і доходи. Майже відсутні експортні культури і мінерали. Але видобувають вугілля, вирощують пшеницю, картоплю, виноград і яблука. На заході, це стик Бразилії, Аргентини і Парагваю, знаходиться відомий національний парк з водоспадом Іґуасу, занесений до реєстру природної спадщини ЮНЕСКО.
Захід та Амазонія. Це 2/3 площі Бразилії (5,4 млн км кв) і лише 13 % населення (19 млн чоловік). Захід — західна частина Бразильського плоскогір'я — являє собою савану (кампос), Амазонія — вкритий екваторіальним лісом (сельвою) басейн річки Амазонки. Умови існування людини тут дуже складні.
Після другої світової війни уряд Бразилії вжив ряд заходів, спрямованих на освоєння цієї частини країни. В 1960 р. за 1000 км на північ від Ріо-де-Жанейро закінчилося будівництво нової супермодерної столиці, яка отримала назву Бразиліа. Прокладено Трансамазонське шосе та інші автошляхи, відкрито нові аеропорти і навігацію на Амазонці та її притоках. На розчищених ділянках сельви закладено багато нових ферм і ранчо. Визначено 15 «полюсів росту». Серед них Каражас у штаті Пара з його унікальним комплексом корисних копалин. Але все це можна розглядати лише як перший крок. Освоєння Заходу та Амазонії ставить на порядок денний чимало складних проблем екологічного, технічного та економічного плану.
Найбільшим містом району є Манаус, який лежить на березі Амазонки за 1600 км від її гирла. Його казкове зростання на рубежі XIX та XX ст. пов'язано з «каучуковою лихоманкою». Пам'яткою тих часів залишається оперний театр, побудований тут у самому центрі Амазонської сельви на зразок Паризької опери. Зараз почалось «друге» життя Манауса. Кількість його жителів за короткий час перевищила мільйон. Манаус виступає в ролі плацдарму «наступу» на Амазонію. В ньому працюють науковий інститут географії та історії Амазонії, університет, ботанічний сад, музеї тощо.