ЗАХІД. Захід об'єднує два штати: Ґуджарат і Махараштру, а також колишні португальські колонії Ґоа, Даман і Діу. Це 16% території і 14% населення Індії. В природному відношенні це низовини Ґуджарату, західна частина Декану, Західні Ґати і Конканське узбережжя. Зона є найрозвинутішою частиною Індії. Це стосується і виробництва з його кількісними й, особливо, якісними показниками, і рівня урбанізації, і рівня життя населення. Таке становище склалося історично. Ще в доколоніальні часи тут стикувалися важливі торгові шляхи: морем, використовуючи південно-західні і північно-східні мусони, в Південно-Західну Азію і Східну Африку; суходолом на Індо-Ґанґську рівнину, а область деканських лав слугувала найзручнішим проходом з Індо-Ґангської рівнини на південь Індостану. Вже в XIV—XVIII ст. тут процвітали мореплавство, портові міста, торгівля, нагромаджувалися капітали, з'явилися підприємці. Можна стверджувати, що якби не колоніальні захоплення Англії, то цей район став би першим районом промислового перевороту в Індії. В XIX ст. на розвитку району позитивно позначилися попит у Європі на бавовну (в зв'язку з Громадянською війною у США в 1861—1865 рр.) і відкриття в 1869 р. Суецького каналу. Напередодні проголошення незалежності Захід був уже тією частиною Індії, де головну роль відігравав національний капітал.
Сільське господарство Заходу пов'язане з двома природними середовищами. На добре зволоженому узбережжі панує рис. На Декані і в Ґуджараті з їх посушливим кліматом — просо. Захід є також головним постачальником бавовни в країні (майже 1/2 її зборів).
На Заході немає покладів вугілля. Його везуть сюди через всю Індію з Північного Сходу. Але тут рано почала розвиватися гідроенергетика, а тепер і атомна енергетика. Важливу роль відіграло відкриття на березі Камбейської затоки і на шельфі Мумбаю найбільших в Індії родовищ нафти. Захід є головною промисловою зоною Індії. На нього припадає більше 1/3 вартості продукції фабрично-заводського сектора (без кустарної і дрібної). Традиційною галуззю тут є бавовняна (майже 1/2 національного підсумку). її розвиток ще в колоніальні часи стимулювався такими факторами: близькість сировини, наявність великого порту, діяльність місцевого фінансового капіталу, вологий морський клімат на узбережжі. Як і в інших аналогічних районах світу текстильне виробництво сприяло нагромадженню капіталів, появі кваліфікованої робочої сили, а згодом хімічної і машинобудівної галузей. Нині Захід є головним у країні районом текстильної, нафтопереробної, хімічної промисловості і машинобудування, включаючи загальне, електротехнічне і транспортне. Головними містами Заходу є Мумбай, Пуна і Ахмадабад. Уже зараз тут можна спостерігати появу майбутнього промислового поясу, який простягатиметься вздовж узбережжя від Мумбаю до Ахмадабаду.
МУМБАЙ (Бомбей, 15 млн жителів) — осердя Західної зони і одне з найбільших міст світу. Він розташований на острові, який сполучається з материком дамбами і мостами. Місто засноване в 1672 р. як опорний пункт англійців на заході субконтиненту і в цьому його історія подібна до історії Калькутти і Ченаю (Мадраса). Суперником Калькутти Бомбей визначився після відкриття Суецького каналу, ставши найближчим до Європи індійським портом. Зручні проходи в Західних Ґатах, через які були прокладені перші залізниці, дозволили з'єднати Бомбей з внутрішньою частиною країни. Глибоководний порт Мумбаю не має собі рівних в Індії: за вантажообігом він перший, через нього проходить майже половина індійського імпорту. Зв'язки міста з Західною Європою, США і країнами Перської затоки активніші, ніж Калькутти. Мумбай претендує на роль головного фінансово-торгового, промислового, транспортного і наукового центру країни. В цьому відношенні його місце в Індії подібне до місця Нью-Йорка в США.
У Мумбаї знаходяться штаб-квартири найбільших банків і корпорацій Індії. Це значний центр оптової та роздрібної торгівлі і в цілому сфери обслуговування. В ньому більш прогресивне співвідношення між фабричною і кустарною промисловістю. Традиційне бавовняне виробництво і зараз відіграє важливу роль, але поступово на перший план виходять нові для Індії неметаломісткі галузі середнього і точного машинобудування, в тому числі електротехнічне, електронне, виробництво засобів зв'язку, приладобудування. Виробляють текстильні й металорізальні верстати, вантажні і легкові автомобілі, електротехніку та електроніку. Значного розвитку набула нафтопереробка і нафтохімія, фармацевтика, поліграфія. Для Мумбаю, навіть більше ніж для Калькутти, характерна «столична» різноманітність виробництв, зумовлена величезними розмірами міста і його ринку. Серед наукових установ виділяється атомний дослідний центр. Мумбай — відомий у світі центр кіноіндустрії — своєрідний індійський Голлівуд, хоча на цю роль небезпідставно претендують також Ченай і Калькутта.
Соціальні контрасти в Мумбаї проявляються навіть чіткіше, ніж в інших індійських містах. Водночас в Індії Мумбай виділяється як європеїзоване і промислове місто. Тут більше нового, сучасного, вищі показники грамотності, виробництва і споживання на душу населення. Територіально Мумбай давно вже вийшов за межі острова, на якому виник. Зараз його метрополітен охоплює Конканський берег в радіусі 50 км. Але й тут, на вузькій смузі низовини, притиснутій до моря стіною Ґатів, уже також тісно. За цих умов супутниками Мумбаю стають не лише узбережні міста, а й міста на Деканському плоскогір'ї по той бік Ґатів на відстані майже 150 км від Мумбаю.
ПІВДЕНЬ. До його складу входять штати Андхра-Прадеш, Тамілнад, Карнатака, Керала та острови в Аравійському морі і Бенгальській затоці. На них припадає 19% території і 23% населення Індії. Південна Індія — це низовини Малабарського та Коромандельського берегів, південні гірські масиви і розташована між Західними та Східними Гатами частина Декану.
На відміну від індоарійської півночі Південну Індію часто називають дравідською. На півночі й заході Індії переважають народи південної гілки європейської раси. Розмовляють вони індо-арійськими мовами індоєвропейської мовної сім'ї. Народи Південної Індії становлять перехідну форму між європеоїдною та екваторіальною расами і розмовляють мовами дравідської мовної сім'ї. Гадають, що дравіди населяли Індостанський субконтинент ще до того, як у II тисячолітті до н.е. в Пенджаб, а потім і в долину Гангу почали проникати з північного заходу скотарські племена аріїв. Уже в давнину в Південній Індії існували держави з високим для свого часу рівнем цивілізації. Пізніше вони стали важливими історичними ядрами сучасної Індії. У середні віки Південна Індія менше зазнавала мусульманських вторгнень і їх впливу. Вона надзвичайно багата на пам'ятки індуїзму в їх чистому вигляді. Особливо багатий Південь на храмові індуїстські комплекси.
Структура сільського господарства Півдня обумовлена різноманітністю природного середовища. На узбережжях домінує рис. На Декані — просо, а з непродовольчих — бавовник. Висока концентрація цукрової тростини, олійних культур, в першу чергу арахісу і тютюну. Південь — головний район плантаційних культур.
Проблема зрошення на Півдні є такою ж гострою, як і на Північному Заході і Заході. Воно бажане навіть у штаті Керала, клімат якого наближається до екваторіального і де майже немає сухого сезону. Продуктивність суходільного землеробства Деканського нагір'я значно менша за середньоіндійський рівень. У цілому на Південну Індію припадає більш як 1/5 зрошуваних земель країни. Найрозвинутішою іригаційна мережа є на Коромандельському узбережжі в пониззях річок Кавері, Крішни і Ґодаварі. Вона зрошує один з найдавніших осередків землеробської культури і належить до найпотужніших у світі. Завдяки їй Коромандельський берег у штатах Тамілнад і Андхра-Прадеш менше від інших рисових районів залежить від примх мусонів і поступово перетворюється на «рисову житницю» з надлишками зерна.
Обсяг промислового виробництва на Півдні менший, ніж на Заході і Північному Сході. Мінеральні ресурси тут досить різноманітні, але вузькість паливно-енергетичної бази стримує їх використання і розвиток промисловості в цілому. Найзначнішим енергетичним ресурсом є гідроенергія. Використовують також родовища місцевих лігнітів. Важливими галузями промисловості є легка і харчова. Покладено початок металургії і машинобудуванню. Головні міста Півдня — Ченай, Банґалор і Вішакхапатнам.
Ченай (Мадрас, 7 млн жителів) заснований в 1639 р. як опорний пункт англійців на півдні Індії. Згодом місто перетворилося на один з трьох головних центрів англійського панування і стало важливим портом і промисловим центром. Зараз Ченай — третій за значенням торгово-фінансовий, промисловий, транспортний і культурний центр Індії. Старі галузі його промисловості пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції. Тепер розвивається машинобудування, нафтопереробка і нафтохімія. Налагоджено виробництво дизельних двигунів, автомобілів, велосипедів, пасажирських вагонів, приладів і засобів зв'язку.
Банґалор (5 млн жителів) розташований на плато на висоті 900 м н.р.м. і відзначається здоровим і рівним кліматом. Колись тут селилися англійці та англо-індійці. Місто добре сплановане. Розвиток ще в колоніальну епоху «чистих» виробництв сприяв появі кваліфікованої та освіченої робочої сили. Після проголошення незалежності Індії все це стало основою появи тут новітніх галузей, наукових і навчальних закладів. Тут виробляють верстати, електротехніку, електронні прилади, включаючи ЕОМ, літаки і ракети. Район Бангалора отримав назву «Силіконового плоскогір'я», в місті відбуваються міжнародні авіасалони, це осередок обчислювальних установ і космічних досліджень. Перелічені види діяльності є новими для Індії. Їх зосередження в Банґалорі зробило його важливим швидкозростаючим центром.
Вішакхапатнам — порт на березі Бенгальської затоки. Економічно він пов'язаний з Центром і Північним Сходом. За вантажообігом порт вийшов на друге місце після Мумбаю. Через нього експортується залізна руда і марганець, проходить міжнародна морська контейнерна лінія Токіо-Роттердам. Тут найбільше в країні суднобудування, створюються нафтопереробка, нафтохімія, функціонує металургійний комбінат.