СТЕПОВИЙ РАЙОН охоплює провінції Манітобу, Саскачеван і Альберту. Сучасний розвиток району розпочався лише після закінчення в 1885 р. будівництва трансканадської залізниці, коли сюди спрямувався потік іммігрантів. До другої світової війни роль району в країні визначали зерно і м'ясо. В 50-х роках XX ст. тут були відкриті величезні запаси нафти і природного газу. Поклади кам'яного вугілля були відомі ще раніше.
Зараз у Степовому районі проживає 17% населення і виробляється 18% ВНП Канади. Головними тепер є два напрямки господарювання. По-перше, це видобуток нафти, природного газу і кам'яного вугілля, їх транспортування та пов'язані з ними нафтопереробка і нафтогазохімія, виготовлення відповідного обладнання. Головною «кочегаркою» є провінція Альберта. По-друге, це вирощування зерна й відгодівля великої рогатої худоби м'ясного напрямку та пов'язані з ними борошномельна і м'ясопереробна промисловість, а також сільськогосподарське машинобудування.
Серед міст району найважливіші Вінніпег, Едмонтон і Калґарі.
Вінніпег — важливий залізничний вузол, «ворота в прерії». Він уособлює сільськогосподарський період розвитку району. Його промисловість пов'язана з переробкою зерна, м'яса та олійних культур і зумовлена роллю транспортного і торгово-розподільчого центру. В місті найбільший у Канаді ринок зерна.
Едмонтон — «ворота на північ» — має важливе значення як транспортний та організуючий центр в освоєнні Північної Канади. Тепер це «столиця нафти і газу» зі складним нафтогазовим комплексом виробництв.
Калґарі — новий фаворит провінції Альберта. Його бурхливе зростання останнім часом теж визначається нафтою і газом. В ньому зосереджено багато штаб-квартир монополій і консультативних фірм; його прозвали «нафтовою столицею». Місто має модерну з хмарочосами забудову, в ньому відбулися Зимові Олімпійські ігри 1988 р.
БРИТАНСЬКА КОЛУМБІЯ (ЗАХІД). Район, який у свій час дістав назву «Канадський Далекий Захід», повністю зайнятий Скелястими горами. Швидкий його розвиток після другої світової війни зумовлений вигідним розташуванням у басейні Тихого океану і форсованим освоєнням природних багатств, в першу чергу лісів і гідроресурсів. Ринки та ділові зв'язки району все більше переміщуються за кордон у Тихоокеанські штати США, в Японію та інші країни Азії. Вирішальна роль в економіці Британської Колумбії поки що належить експортним галузям. Тут заготовляють 3/4 деревини Канади, виплавляють алюміній, розвинені гідроенергетика, целюлозно-паперова і рибоконсервна промисловість. Одночасно зростання населення і віддаленість від Центрального району сприяють виникненню виробництв, що орієнтуються на місцевий попит. Зараз в районі проживає майже 12% населення і виробляється понад 12% ВНП Канади.
Головне місто району — Ванкувер (1,8 млн жителів) розташоване в гирлі річки Фрейзер в одній із заток на невеличкій рівнині скелястого Тихоокеанського узбережжя. За людністю це третє місто Канади. Ванкувер — кінцевий пункт трансканадських залізниць і шосейної дороги, вузол авіаліній та найбільший морський порт країни. Через нього на експорт йдуть зерно, вугілля, калійна сіль, деревина, целюлоза, папір тощо.
В мегалополісі Ванкувера живе 1/2 населення Британської Колумбії. Швидкий розвиток міста почався після завершення в 1887 р. будівництва трансканадської залізниці. Зараз його промисловість визначає обличчя провінції. М'який клімат і мальовниче оточення приваблюють багато туристів. Ванкувер знаходиться за 230 км на північ від американського міста Сієтл, має з ним тісні зв'язки і чимало спільного.
ПІВНІЧ КАНАДИ. Офіційно цей район включає Територію Юкон і Північні території. Їх площа — майже 4 млн км кв, тобто 2/5 терену Канади, а мешкає тут менше 90 тис. чоловік, тобто 0,3% населення країни. Головна причина — суворі кліматичні умови Субарктики та Арктики. Території мають великі мінеральні, гідроенергетичні та лісові ресурси, але їх експлуатація поки що практично не розпочалася. В 1993 р. канадський уряд погодився задовольнити вимогу місцевого населення — інуїтів на передачу їм у власність більше 1/2 площі Північних територій. Ці землі одержали назву «Нунавут».