Клімат
Францію можна умовно розділити на п'ять кліматичних зон. Найменша з них – гірські райони, де температура повітря зазвичай на 5°С нижче, ніж в цілому по країні. Друга кліматична зона — на сході країни, вона відрізняється великим коливанням температур протягом року. Взимку тут біля 0°С, а літом температура досягає +30°С. Побережжя Середземного моря і долина від Рони до Ліона відноситься до субтропічної середземноморської кліматичної зони. Гірські масиви Альп заважають проникненню теплих циклонів в глиб країни з південного сходу, завдяки чому складаються особливі кліматичні умови в прибережних зонах Ліонського затоки. Центральна частина країни складає ще одну кліматичну зону — атлантичну. Вона практично не відрізняється від середземноморської по кількості опадів — її відмінність полягає в більшому коливанні температур. І остання — п'ята — кліматична зона розташована уздовж побережжя Атлантики. Вологість повітря і рівніший характер коливань температури визначаються близькістю моря. Опадів зазвичай випадає 600-1000 мм в рік, в горах — 2000 мм і більше.
Флора
24% територій займають ліси, в яких ростуть горіх, береза, дуб, ялина, каштан, липа, коркове дерево. На побережжі Середземного моря виростають пальми і цитрусові.
Фауна
Для фауни Франції характерні наступні представники: лисиця, ведмідь, вовк, борсук, лісовий кіт, олень, кабан, косуля, білка, заєць, лань; у горах — гірські козли, змії. Птахи — куріпка, рябчик, бекас, фазан, вальдшнеп, сорока, дрізд, горобець, голуб, яструб.
Річки і озера
Найбільші річки Франції — Сена, Рона, Луара, Гаронна.
Річкова мережа розвинена добре. Верхів'я річок та їх притоки близько розташовані одне до одного і вже давно з'єднані каналами. Найбільш зручна для судноплавства Сена. Режим Луари і Ґаронни складний. Найважливіше значення для сухопутних зв'язків іще з давніх часів має долина Рони і Сени, яка розділяє Альпи і Центральний масив.
Господарська оцінка природних умов і ресурсів
За площею Франція є найбільшою країною Західної Європи. Понад 3/5 території становлять рівнини, які тягнуться суцільною смугою від бельгійського кордону до Піренеїв. Гірські території (Арденни, Воґези, Центральний Французький і Армориканський масиви) належать до середньовисотних, сильно зруйнованих і вирівняних.
Надра Франції багаті на залізні руди (Лотарингія), боксити (Прованс), калійну (Ельзас) і кам'яну (Лотарингія) сіль, уранові руди (Центральний масив). На паливні ресурси країна бідна. Вугільні басейни — Північний (одне ціле з бельгійським) і Лотаринзький (одне ціле з Саарським) — невеликі та економічно невигідні. Нафти і природного газу практично немає. Значними є ресурси гідроенергії та енергії припливів.
Важливим природним багатством Франції є її кліматичні умови і родючі рівнинні землі. Більша частина країни лежить у південній смузі помірного поясу. Зима м'яка, літо тепле. Клімат морський, опади рівномірні впродовж усього року. Річна сума їх понижується з заходу на схід від 1200 до 600 мм. На південному узбережжі й Корсиці клімат субтропічний середземноморського типу. Майже 1/5 території країни залишається вкритою лісом.
Природне середовище Франції порівняно мало забруднене, багато земель охороняється. Дуже значними є рекреаційні і туристські ресурси.
Населення
Понад 85% населення — французи. Це нащадки кельтських племен (галлів), які були завойовані і романізовані Стародавнім Римом. Французька мова належить до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Назва країни походить від назви германських племен франків, які захопили Галлію в V-VI ст., але незабаром самі були асимільовані місцевим населенням. Крім французів, на окраїнах невеликими групами живуть корсиканці, каталонці, баски, бретонці, фламандці, ельзасці, які є нащадками аборигенного населення або за своїм походженням і мовою близькі до сусідніх народів. Найбільшою серед цих груп є ельзасці на кордоні з Німеччиною, які говорять німецькою та французькою мовами. За своєю релігією більшість французів є католиками. За межами Франції французькою мовою розмовляють франко-канадці, валлони (Бельгія) і франко-швейцарці. Французька мова також має офіційний статус у більшості колишніх колоній Франції, особливо в Африці.
Демографічні показники населення Франції однотипні з іншими розвиненими країнами. Специфічним є те, що низький природний приріст унаслідок парцеляризації сільського господарства став реальністю тут ще в XIX ст. З ним пов'язана інтенсивна імміграція. За 1850—1914 рр. в країну в'їхало 4,3 млн іноземців, а між першою та другою світовими війнами ще 3,0 млн. Переважали трудові мігранти, хоча чимало було й політичних. Зараз 7% населення франції становлять іноземці. В основному це робітники. Найбільше серед них італійців, іспанців і португальців; із колишніх колоній — алжирців, із Центральної Європи — поляків. Еміграція з Франції ніколи не набувала таких масштабів, як із Великобританії. Найбільшим було переселення французів у XVII—XVIII ст. до Канади.
Середня густота населення у Франції (105 чоловік на 1 км кв) значно менша, ніж у її північних та східних сусідів. Межа внутрішніх відмінностей проходить по лінії Гавр — Марсель: на схід від цієї умовної лінії густота населення більша, на захід — менша. Максимальних показників густота населення досягає у Фландрії, в басейні Сени, долинах Рейну і його приток, Рони і Ґаронни, на узбережжі Бретані і Провансу.
Понад 78% французів живуть у містах. Характерною є домінуюча роль Парижа, де мешкає 1/6 всього населення. З інших тільки метрополітени Ліона і Марселя мають трохи більше мільйона жителів. Переважають малі і середні міста, а в сільській місцевості — хутори і невеликі села. Такий тип розселення спричиняє маятникові міграції. Так, 80% працюючих на автомобільному заводі компанії «Пежо» в маленькому містечку Сошо проживають у навколишніх поселеннях. Така ж картина на металургійному комбінаті в Дюнкерку.
Міста Франції, як правило, старовинні і багаті на історичні та архітектурні пам'ятки і мистецькі скарби. Основний їх каркас виник Ще за часів Стародавнього Риму.