КАНТО — найважливіша частина Японії, її «промислового поясу» і мегалополісу Токайдо. Це також унікальне явище на Землі. Канто має приблизно однакову площу з Рейн-Вестфалією в Німеччині, з Лондоном і Південним Сходом у Великобританії, консолідованим метрополітеном Нью-Йорка в США, але порівняно з кожним із цих районів він має вдвічі більше населення і в три-п'ять разів більший обсяг промислового виробництва.
Параметри Канто в Японії: територія — 9%, населення — 31% (середня його густота — 1210 чоловік на 1 км кв.), продукція промисловості — 32%. Це субтропіки з розвиненим сільським господарством і великим обсягом рибальства. Головну роль відіграють вторинний і третинний сектори. Предки японців почали колонізувати цю рівнину лише в X ст. Сучасні переваги району — земельні ресурси (Канто — найбільша рівнина Японії), приморське положення, величезний ринок праці і споживання, наявність столиці.
Структура промислового виробництва включає всі галузі, які відомі в Японії, в третинній сфері виділяються столичні та управлінські функції. На рівнині Канто понад 150 міст, більшість яких зрослись між собою. Найвідоміші лежать на узбережжі. Серед них — Камакура — одна із стародавніх столиць Японії, зараз це місто-музей; Йокосука — головна база ВМС; Кавасакі і Тіба — нові центрі металургії, нафтопереробки, нафтохімії і ТЕС. Особливе місце займає Йокогама, заснована в 1858 р. під тиском американської військової ескадри як «відкритий порт». Зберігся історичний центр міста. У свій час через нього в Японію пройшли такі нововведення західної цивілізації, як електрика, водопровід, каналізація, кам'яні будинки, мило, телефон, госпіталь, залізниця тощо. В зворотному напрямі вивозився шовк-сирець. Зараз Йокогама — один з найбільших портів світу, центр торгово-фінансової діяльності і промислове місто з типовою для узбережжя структурою. Особливу роль в Йокогамі відіграє судно- і автомобілебудування.
Панівне положення в Канто займає ТОКІО. Датою його заснування під назвою Едо на березі Токійської затоки вважають 1456 р. В 1603—1867 pp. місто було фактичною, а з 1867 р. стало офіційною столицею Японії. Тричі в своїй історії Токіо переживав страшні катастрофи: в 1657 p., як і Лондон в 1666 p., він згорів, у 1923 р. був зруйнований землетрусом, в 1945 р. його знищила американська авіація. Зараз Токіо — одне з найбільших міст світу. Власне Токіо (Токіо-ку) має 8,4 млн жителів, столична префектура (Токіо-то) — 11,8 млн, Токійська агломерація (Мінамі-Канто) — чотири південні префектури — 32 млн жителів.
Токіо — столиця, бізнесовий, фінансово-торговий, обслуговуючий, науковий, культурний, промисловий і транспортний центр світового значення. Його фондова біржа і банки займають одне з провідних місць у світі. В його промисловості домінують електронна, приладобудівна, поліграфічна і шкіряно-взуттєва галузі. Серед великої кількості наукових інститутів, університетів, бібліотек та інформаційних центрів виділяються аерокосмічний, онкологічний центри та центр заходів від стихійних лих. Характерна величезна кількість дрібних закладів роздрібної торгівлі, громадського харчування і нічного життя. Серед більш ніж сотні театрів знаменитий «Кабу-кіза». Місто багате на парки і храми. В 1964 р. в Токіо відбулися Літні Олімпійські ігри. В 1983 р. за американськими зразками побудовано «Дісней-ленд», який став для японців уособленням «західної екзотики».
Токіо — центр транспортної системи Японії. Його внутрішній транспорт також сучасний і різноманітний. Він включає наземні і підземні електричні рейкові шляхи, автобусні лінії, монорейкову дорогу, два міжнародні аеропорти і морський порт. У столичній префектурі 6 млн автомобілів.
Історичним ядром Токіо є імператорський палац, розташований на делювіальній терасі. На схід від нього в пониззях маленьких річок, які впадають у Токійську затоку, був торгово-ремісничий «поділ» («нижнє місто»), на захід — житла феодалів і самураїв. Сучасний центр Токіо, який оточує імператорський палац, складають спеціалізовані добре відомі в світі райони-квартали: Касуміґасекі — урядовий і дипломатичний, Гінза — торгово-розважальний, Маруноуті — бізнесовий і фінансовий, Канда — студентський і букіністичний, Акіхабара — «всеяпонський електронний ярмарок», Уєно — парки, музеї і храми, Асакуса — найстаріший розважальний квартал, оспіваний в літературі район гейш і фестивалів.
Промислові території Токіо займають пониззя маленьких річок на північному сході і береги Токійської затоки в напрямку до Йокогами. Порт Токіо має вихід в океан через порт Йокогами, з яким від зв'язаний штучним морським каналом. Величезна територія міста на захід від центру зайнята переважно житловими кварталами.
Столиця Японії має багато складних, далеких від вирішення проблем. Серед них перенаселеність, брак житла, транспортні та екологічні проблеми. В радіусі 20 км на захід від модерного центру розкинулось безмежне море дерев'яних будинків. При одноповерховій забудові середня густота населення досягає 15 тис. чоловік на 1 км кв. У Нью-Йорку вулиці займають 35% площі міста, в Парижі й Лондоні — по 26%, у Токіо — лише 10%. Як правило, тротуари відсутні. Перебудову Токіо здійснюють прокладанням радіальних і кільцевих транспортних артерій і створенням у місцях перетину підцентрів міського значення: Ікебукуро, Сіндзюку, Сібуя та інші. Новим символом Токіо став підцентр Сіндзюку. Це величезний внутрішній транспортний вузол, бізнесовий і торгово-розважальний центр. За свою висотну забудову (вже понад 15 хмарочосів, в тому числі 243-метрова на 48 поверхів Токійська мерія) він отримав назву «Японського Манхеттена». Багато уваги приділяється Токійській затоці. Берегами її стали штучно намиті землі, а саму затоку перетнув 15-кілометровий наполовину міст, наполовину підводний тунель між містами Кавасакі і Кісаразу.
Канто і Токіо мають розвинену туристичну індустрію. За 150 км на північ від Токіо в гірській місцевості знаходиться одна найвідоміших культурно-історичних пам'яток Японії — Нікко з мавзолеями сьогунів — феодальних правителів країни.