Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Продукуюче природокористування

§5. Продукуюче природокористування

Головним шляхом подолання кризових явищ став перехід до продукуючого природокористування, котре сформувалося внаслідок фундаментальних подій на ниві розподілу праці. Класична наука виділяє переважно чотири таких події:
- виокремлення пастуших племен з маси "варварів";
- відділення землеробства від скотарства;
- відділення ремесла від скотарства та землеробства;
- формування соціальних структур, котрі зайняті виключно обміном продукції, тобто відділення торгівлі від ремесла.

Всі ці події, однак, об'єднуються ще більш загальним родовим явищем, а саме — феноменом продукуючого природокористування, сутність котрого полягає в тому то життєві ресурси не лише вишукуються чи видобуваються, а й цілеспрямовано формуються, виробляються та продукуються.

Землеробство та скотарство — ці головні складники продукуючого господарювання, привели до нечуваного стрибка у розвитку продуктивних сил суспільства, до розкриття небачених доти потенцій природних об'єктів та процесів. У зв'язку з цим В. І. Вернадський, пошановуючи значення для цивілізаційного поступу оволодіння вогнем та користування знаряддями праці зазначав:
"Набагато важливішим, з геологічного погляду, було друге зрушення, тривало здійснюване десятки тисяч років тому, — приручення стадних тварин і вироблення культурних рас рослин. Людина цим шляхом стала змінювати оточуючий її живий світ і створювати для себе нову живу природу, яка ніколи не існувала на планеті. Величезне значення цього виявилося ще й в іншому — в тому, що вона позбулася голоду іншим шляхом, лишень слабкою мірою відомим тваринам — свідомим творчим забезпеченням від голоду і, отже, знайшла можливість необмеженого прояву свого розмноження".

У цьому — ключ до розуміння демографічного вибуху, котрий характеризує спільноти скотарів та землеробів, але в ньому ж коріниться відповідь на запитання, чому їхня діяльність виявилася настільки згубною для природного довкілля.
Намагання спрямовувати певним чином природні процеси, інтенсифікувати та акумулювати їх, властиве і традиційним суспільствам. На прикладі австралійських аборигенів це питання грунтовно дослідив Ф. Роуз (1989). Так, "чисті" збирачі-аборигени племені дієрі, котрі мешкають у внутрішніх районах континенту, тобто напівпустелях, до свого харчового раціону включали різні категорії харчових продуктів у такому співвідношенні: наземні тварини — 33 %, птахи — 45, водні тварини та риби — 2, молюски, краби та інші панцирні — 2, рослини — 18 %. Водночас аборигени багатої приморської місцевості Грут-Айленд споживають зазначені категорії харчових продуктів у такому співвідношенні: 5, 25, 31, 13, 26. Не випадково приморські аборигени були здоровішими та численнішими.
Але навіть австралійські аборигени розвивали в себе своєрідне "землеробство" та "скотарство". За висновками того ж Ф. Роуза, в деяких районах північної Австралії Росло декілька родів рослин, фактично аналогічних культурним видам з Малайського архіпелагу, однак аборигени їх не культивували. Що ж до використання тварин, то відомо, яку значну роль у житті аборигенів відігравала собака дінго. Вони брали у диких собак цуценят, вигодовували їх материнським молоком, згодом навчали їх і використовували як мисливських собак. І, якщо диких дінго аборигени охоче вживали в їжу, то приручених — практично ніколи.
Приблизно 10-12 тис. років тому в декількох центрах ареалу поширення людства розпочався складний і неоднозначний процес переходу до продукуючих форм господарювання. Безпосередньою підставою та попередником його було те, що К. Фланнері (1969) назвав "революцією широкого спектру", — перехід верхньо-палеолітичних мисливців (насамперед з районів Передньої Азії) від полювання переважно на велику здобич до широкого збирацтва поширених тут рослин, серед яких особливе місце займали злаки. Згодом такі рослини почали цілеспрямовано культивувати, підтримувати їх розвиток, огороджуючи від випасання тощо. Так започатковувались осілі землероби, що, у свою чергу, змушувало спільноти, котрі віддавали перевагу розведенню копитних тварин, проявляти більшу рухомість та активність. Виникнення землеробів та скотарів нерідко називають ще неолітичною революцією.

Продукуюче господарювання докорінно змінило насамперед ситуацію з їжею. Ще в минулому столітті етнологи з'ясували (Ф. Ратцель, 1901), що з однакової площі скотарство дає змогу прогодувати людей у 20-30 разів більше, ніж ловіння, а рільництво, у свою чергу, — у 20-30 разів більше, ніж скотарство. Загалом, продукуюче господарство у 400-600 разів переважає привласнююче з погляду демографічної ємності відповідних систем.
До подібних висновків спонукають і спостереження за сучасними особливостями господарювання. Якщо примітивне неолітичне землеробство на теренах Британії давало можливість прогодувати з 1 км кв близько 20 чоловік, то продуктивність землеробства й скотарства часів залізного віку становила вже 20-30 чол./км кв, а вирощування маніоки племенем яруро (Венесуела) годує 41 чоловік на км кв, свинарство та інтенсивне вирощування коренеплодів народністю енга райпу (Нова Гвінея) — 96, інтенсивне богарне землеробство народності коф яр (Нігерія) — 112, зрошуване та богарне землеробство ланкійців — 227 чол./км кв (М. Харуэлл, 1988; Дж. Уайнер, 1968; С. Б. Лавров, Г. В. Сдасюк, 1985). Крім того, продукуюче господарювання дає змогу в окремих випадках досягти величезних показників щільності навіть сільського населення — від 500 (дельта рік Південно-Східної Азії) до 2400 чол./км кв (деякі райони о. Ява) (П. Жорж, 1959, А. Сови, 1977). Такі величезні можливості дають землеробство та скотарство для підтримання життя людини.
Перехід до землеробства та скотарства давав змогу поліпшити демографічні показники і завдяки ще одному чиннику. Давні мисливці та рибалки, з огляду на свій спосіб життя, жили невеликими групами і постійно мігрували, що утруднювало виживання дітей, не сприяло демографічному зростанню. Скотарі вже гуртувались у більші спільноти, і, з погляду соціально-екологічного, були більш адекватно пристосовані до довкілля. Античний історик Амміан Марцеллін, говорячи про аланів, цих кочових скотарів зазначав:
"Немає у них куренів, ніхто з них не оре; харчуються вони м'ясом та молоком, живуть у будах... і перевозять їх нескінченними степами. Діставшись до багатої травами місцевості, вони ставлять свої буди в коло й годуються мов звірі, а коли пасовище виїдене, вантажать своє майно на буди й рухаються далі".
Звідси, до речі, добре видно сам механізм репрезентативних (локальних) екокриз — обставини і чинники руйнування конкретної екосистеми. Очевидно, що подібно до аланів, діяли й старіші скотарі, принаймні з часів винайдення колеса.
Ще більшої стабільності в житті давніх общин привнесло землеробство: у цьому випадку людина переходить до осілості. Частина громади постійно перебувала в осідку, а зростаюча продуктивність праці не лише вивільнила деяких її членів від "здобувацтва", насамперед матерів, а й сприяла підтриманню існування немічних та малолітніх громадян. Виявилося можливим більше уваги приділяти захисту та вихованню дітей, що мало непересічні демографічні наслідки. Наразі зросла ДЄ довкілля, завдяки продукуванню давала змогу утримувати дедалі зростаючу людність. Тому діти з чинника обтяжливого та не бажаного стають очікуваними, бажаними, що засвідчила і Біблія.
Подібні висновки підтверджуються й оцінками конкретної кількості людності давніх спільнот, причому зробленими за допомогою різних методик. Важливо, що подібні історичні реконструкції вже спираються і на писемні свідчення (тексти), що підвищує ефективність пошуку та достовірність висновків.
Так, своєрідну статистику етносу, котрий перебував на шляху продукуючого господарювання, містять деякі книги Біблії. Зокрема, книга "Числа" згадує про результати підрахунку-перепису "Ізраїлевих синів від віку двадцяти літ і вище", тобто чоловіків, спроможних носити зброю — воїнів: усіх їх виявилося 601730 чоловік. Якщо цю величину екстраполювати на весь етнос, то матимемо народонаселення біблійного Ізраїлю щонайменше 5-6 млн чоловік. Отже, продукуюче господарювання, навіть таке недосконале як напівкочове скотарство, котрим займалися тодішні іудеї, давало змогу прогодувати з відносно невеликої горбистої місцевості Палестини таку кількість людей, котру за привласнюючого господарювання до снаги було утримувати лише всій біосфері.

Своєрідний перепис людності Північного Причорномор'я античної доби описано і в "Історії" Геродота. Скіфський цар Аріант, за переказами, якось надумав дізнатися про чисельність свого народу:
"Отже, їхній цар, якого звали Аріант, захотів довідатися, скільки є скіфів, і для цього наказав усім скіфам кожному принести по одному наконечнику стріли. А хто не принесе, тому він погрожував. З принесених наконечників цар звелів відлити жертовний казан, котрий поставили у священному для скіфів місці — місцевості Ексампай, що між Борисфеном та Гіпанісом, тобто Дніпром та Південним Бугом. Був цей казан вельми містким — вільно вміщував 600 амфор, та міцним — завтовшки мав шість стіп. Якщо керуватися цією інформацією, і знати, що середня вага скіфського наконечника становила приблизно 10 г, то виявиться, що вага казана становила 122 тонни, а свої наконечники принесло 12 225 000 скіфів".
Такі, воістину вражаючі, демографічні потенції таїло в собі продукуюче господарювання.

Набутий спосіб природокористування разом із новими соціальними структурами уможливив концентрацію і населення в одному місці в кількості, котра значно переважає ДЄ навколишніх екосистем (міста, військо, будівництво тощо). Це відбувається за рахунок перерозподілу та накопичення виробленого продукту. Так, у долині Нілу за часів фараонів щільність населення становила близько 70 чол./км кв, а вже в містах Месопотамії вона сягала 50 тис. чол./км кв! На будівництві ж єгипетських пірамід водночас інколи працювало по декілька сот тисяч будівничих, а на завершальних етапах спорудження Великої стіни в Китаї (V ст. до н.е.) у будівництві брало участь понад 5 млн чоловік.

Продукуюче господарювання, таким чином, уможливило принципово нові форми організації суспільства, реалізацію соціокультурних засад адаптації людини довкілля, перетворення останнього у адекватне своїм потребам середовище.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом