Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Типи кліфів (абразійних обривів)

4.2. Типи кліфів

Кліф (cliff) – прямовисний абразійний обрив у корінних породах, утворений в результаті руйнування високого корінного берега дією хвиль і прибою. Біля підніжжя кліфу утворюється вирівняна абразійна берегова тераса (бенч). Кліф поступово відступає у бік суші, збільшуючи ширину бенча (абразійної берегової тераси). Основними морфологічними елементами кліфу є брівка, дзеркало та основа (підніжжя).
Брівка кліфу – різкий перегин профілю верхньої частини кліфу або краю уступу древньої тераси на межі від поверхні морського походження до схилу субаерального генезису або ж до поверхні дещо вищої давньої тераси, якщо така існує в межах узбережжя.
Дзеркало кліфу – чітко виражена відносно рівна поверхня кліфу. Формується переважно при однорідному складі порід. У випадку шаруватості порід утворенню дзеркала кліфу сприяє падіння пластів порід у бік моря.
Береговий схил (укіс) – надводний крутий схил, складений пухкими породами, що зазнає сучасного розмиву морськими хвилями. Іноді він може слугувати аналогом кліфу, але сформований неабразійною діяльністю моря. В цьому випадку у межах крутих берегових схилів окремо вирізняють уступи абразійного розмиву – це абразійні берегові схили висотою до 5 м.

У фазі активного розвитку морфологія кліфу залежить від співвідношення швидкості абразії і фізичного вивітрювання дзеркала кліфу.
Результати хвильового впливу найяскравіше проявляються в основі кліфу у вигляді хвилеприбійної ніші. Якщо вивітрювання та ерозія не встигають суттєво вплинути на схил до обвалювання мас породи над нішею, то будова кліфу буде пов’язана передусім зі структурою та умовами залягання порід, що його складають. Верхня частина бенча може бути на той час перекрита пляжевими відкладами.
Руйнування кліфу відбувається з різною швидкістю і залежить від стійкості порід, що його складають, а також висоти рельєфу суходолу, на якому він формується. Руйнуються кліфи переважно внаслідок механічної абразії – за рахунок гідравлічних ударів хвиль та ударів уламкового матеріалу, що утворився в результаті руйнування та обвалу верхніх частин кліфу. Кліфи поступово відступають у бік суші і, якщо напрям похилу поверхні суші не змінюється, стають все вищими і вищими. Висота кліфів може сягати декількох десятків і навіть сотень метрів. За різної потужності і стійкості до абразії пластів породи, що утворюють кліф, виникає ступінчастий рельєф, який вирізняється умовами залягання порід. Сильно тріщинуватим і піддатливим до вивітрювання кристалічним і метаморфічним породам притаманне хаотичне (неупорядковане) розчленування кліфу, пов’язане з різною твердістю порід, наявністю жил, розломів тощо. В стійких осадових породах однорідного складу кліфи відносно подібні та утворюють вертикальну стінку. Вона притаманна також глинистим чи лесовим породам. Укіс кліфу тієї чи іншої крутості формується, якщо узбережжя складене породами зі значними домішками піщаного матеріалу. Морфологія кліфів здебільшого відзначається переміщенням ґрунтових мас і пухких порід під впливом гравітаційних процесів.
Обвали та осипища на кліфах сприяють процесу його відступання у бік суходолу. В малостійких породах в результаті денудації свіжовідшарованих мас порід фізичне вивітрювання і площинний змив локалізуються переважно в жолобах і за спокійний період року створюють конуси виносу валунів і щебеня в тиловій частині пляжу або прямо на бенчі. Серії таких форм можна спостерігати влітку вздовж узбережжя. Вони не є специфічними для берегових процесів і за перших штормів змиваються хвилями. Проте завдяки цим формам можна визначити швидкість абразії. Обвали відбуваються і на відносно монолітних або грубошаруватих (пластових) породах і бувають вузькоканалізовані. Кожен раз після великого обвалу формується невеликий мис із валунів і брил, який море може змити за період у декілька років. Такий бриловий виступ часто зумовлює акумуляцію матеріалу на вхідних кутах між своїм тілом і прилеглими ділянками.
Дуже помітно відрізняються за морфологією і за інтенсивністю кліфи, що складені скельними і пухкими породами. В галечникових і піщаних кліфах практично не утворюються хвилеприбійні ніші (якщо тільки галька не зцементована). У формуванні такого кліфу важливу роль відіграє осипання верхньої частини уступу, що стимулюється підрізанням основи кліфу прибоєм. У глинистих, суглинистих і лесових породах таке підрізання часто спричинює утворення осовів (невеликих зсувів) – вертикального осідання у вигляді породи призм, обмежених площинами вертикальних тріщин, які є характерними для цих порід. При чергуванні водоносних порід і водоупорів підрізання кліфу спричинює розвиток зсувних явищ, які в деяких випадках слугують основним механізмом руйнування берега.
Утворення зсувних явищ на берегах здійснюється за тими ж законами гравітації, що й на схилах. Розвиток зсувних форм на берегових схилах спричинює літологія та умови залягання порід.
Специфічними утвореннями зсувних явищ на берегах є утворення таких собі валів-напору, коли язик зсуву спускається береговим схилом до моря, своєю вагою видавлює підстилаючий ґрунт, який випирається догори у вигляді підводного або надводного валу. Такі умови формування кліфів характерні для одеського узбережжя Чорного моря.
Зсуви-обвали формуються на берегах, де глинисті водотривкі породи чергуються з потужними виходами скельних порід (вапняками чи пісковиками). У цьому випадку великі блоки порід відриваються і сповзають вниз без суттєвої зміни структури всередині блоку. За руйнування скельних порід розвиток кліфу відбувається шляхом утворення епізодичних обвалів, подібно до тих, що простежуються на обривистих схилах іншого генезису.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом