Гідрогенна група бенчів: бенчі виломлювання, розмиву (ерозійні) і селективно-абразійні

Бенчі виломлювання поширюються на підводному береговому схилі, складеному скельними і напівскельними дуже тріщинуватими шаруватими породами, які в субаеральних умовах зазнавали вивітрювання і в яких нетривкі незцементовані шари часто чергуються з твердішими, навіть кристалізованими. Зрідка простежуються типові глинисті бенчі. Процесам виломлювання уламків породи сприяє величезний хвильовий тиск у придонному шарі води на схилах значної крутості, а в полярних і субполярних районах – ще й безперервна зміна плюсових і мінусових температур. На поверхні делювіальних, озерних чи дельтових пухких відкладів, якими складені бенчі, дуже часто глинисті прошарки чергуються з тонкими прошарками піску, супіску чи мулу. Виломлювання дещо твердіших глинистих різновидів відбувається в процесі хвильового вимивання пухких наносів. Руйнування верхніх шарів таких відкладів пов’язане з процесами стирання поверхні бенчів галечниковим матеріалом або ж висвердлювання великими уламками. Подальшому руйнуванню сприяють удари наносів, які переміщуються хвилями та течіями до берега, і рух прибійного потоку.
На поверхні скельного підводного схилу виломлювання відбувається вздовж тріщин в результаті ударів окремих уламків. Часто тріщини поглиблюються і розширюються в процесі їхнього шліфування. Переважно процеси виломлювання на поверхні бенча відбуваються за зміни гідродинамічних умов, тобто під час штормів. Процесам виломлювання також сприяють водорості, які закріплюються на поверхні скельного дна.
Бенчі виломлювання виникають і розвиваються у тих випадках, коли процеси шліфування (стирання) відбуваються значно повільніше, ніж процеси виломлювання, а гідродинамічні умови для висвердлювання є несприятливими. Бенчі виломлювання характеризуються значною крутістю (0,1-0,03). У береговій зоні таких бенчів накопичується грубоуламковий матеріал, а величина уламків прямо пропорційна величині крутості схилу – чим крутіший схил, тим більші уламки. Водночас такі бенчі в берегову зону постачають мінімальну кількість дрібнозернистого мулистого матеріалу, що також пов’язане з особливостями гідродинамічних умов.
Бенчі ерозійні (розмиву) утворюються на пологих схилах складених переважно глинистими породами (лесами, алювіальними суглинками, глинами тощо). Ширина таких бенчів може сягати 1-3 км (наприклад, східна частина Азовського моря, Каркінітська затока Чорного моря). На мілководних берегах руйнування хвиль відкритого моря відбувається далеко від берегів, отож абразія в береговій зоні, окрім прибійного потоку, посилюється ще вітровими і хвильовими течіями, згінно-нагінними і припливними явищами. Саме вони виробляють на схилі ерозійні заглиблення, якими стікають відпливні та згінні води. Глибина таких ерозійних улоговин може становити від 0,2-0,5 м до максимальних 4-6 м, а ширина – від кількох десятків метрів до 100-300 м. Зміна гідродинамічних умов хвилювання (швидкості, терміну дії та напряму течій) від шторму до шторму спричинює розмивання міжерозійних підвищень. А з часом (десятки і сотні років) відбувається пониження всієї поверхні бенча. На припливних морях ерозійні бенчі поглиблюються значно інтенсивніше.
Селективно-абразійні бенчі формуються за домінуючого характеру селективної абразії на поверхні підводного схилу, складеного шаруватими породами різної твердості або ж неоднорідного складу. Цей тип бенчів переважно розвивається на підводних схилах, складених моренними, делювіальними та гірсько-алювіальними відкладами, які характеризуються значним вмістом грубоуламкового матеріалу. Ширина таких бенчів – від 1500-1600 м до 2-3 км. Швидкість абразії становить 2-5 см/рік.
Провідну роль прояву нехвильових чинників у формуванні бенчів відіграють значна твердість гірських порід на поверхнях абразійного підводного схилу, дуже пологий похил схилу, досить слабкі гідродинамічні умови на певній ділянці берегового схилу, відсутність наносів чи незначне їхнє накопичення.