Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Чорноземно-лучні грунти. Перегнійно-карбонатні грунти. Дернові грунти.

Чорноземно-лучні грунти. Вони являють собою перехідну ланку грунтового покриву між чорноземами і глибокими дерновими (лучними) грунтами. їхніми особливостями, якими вони відрізняються від чорноземів, є періодичне зволоження підґрунтовими водами, що зумовлює низку ознак, не властивих чорноземам (той чи інший ступінь оглеєння нижньої частини профілю, дещо більшу гумусність тощо).
Ці грунти трапляються у лісостепових і поліських ландшафтах на низьких давніх терасах річок, делювіальних шлейфах та зрідка на знижених вододільних рівнинах (близько 3% ріллі колгоспів і радгоспів). Їхніми материнськими породами є звичайно делювій лесовидних суглинків і крейдових мергелів.
За глибиною профілю вони є неоднорідними. Переважають глибокі, часто намиті, слабовилужені.
Механічний склад чорноземно-лучних грунтів досить різноманітний але найбільше поширені пилувато-легкосуглинкові відміни. За фізичними і фізикохімічними властивостями чорноземно-лучні грунти аналогічні чорноземам, а за вмістом гумусу часто перевершують їх (табл. 14), що й зумовлює високу родючість. Це кращі грунти для городини та інших інтенсивних сільськогосподарських культур.
Деякі масиви цих грунтів треба дренажувати.

Перегнійно-карбонатні грунти. На значній території Малого Полісся безпосередньо на поверхню виходять мергелі і беруть участь у грунтоутворенні. На них утворились специфічні, інтразональні перегнійно-карбонатні грунти (польська назва — рендзини, місцева — громиші). Зрідка ці грунти трапляються на вапняках і карбонатних пісковиках.
Перегнійно-карбонатні грунти переважають у грунтовому покриві верхнього вододілу річок Західного Бугу і Стиру (район Радехів–Лопатин). Значні масиви цих грунтів розміщені на вододілі річок Солокії і Рати поблизу Угніва, на південній окраїні рівнини Західного Бугу і Стиру в районі Броди—Золочів, на Гологоро-Кременецькому пасмі та на крейдових горбах, що прилягають до нього з півночі. Серед орних земель колгоспів і радгоспів області вони займають 7,6%, на Малому Поліссі — близько 16% площ, досягаючи в окремих районах 25%.
Розрізняють глибокі і неглибокі відміни перегнійно-карбонатних грунтів. У перших гумусовані горизонти (Н + НР) досягають глибини 35-50 см, а в других — менше 30 см. Перші залягають на відносно знижених елементах рельєфу, другі — на підвищених, горбкуватих.
За механічним складом ці грунти досить різноманітні — супіскові, піскувато-легко- та середньосуглинкові. Переважають піскувато-суглинкові. Вони містять багато вапна, що зумовлює їхню лужну реакцію. Висока насиченість основами, переважно кальцієм, сприяє нагромадженню гумусу, його фіксації у верхньому горизонті. Тому перегнійно-карбонатні грунти досить багаті на гумус. Супіскові їхні відміни містять менше і гумусу, а суглинкові — більше. Особливостями поживного режиму цих грунтів є мала кількість рухомих фосфатів та сполук калію (табл. 15).

Таблиця 15. Агрохімічні властивості орного шару перегнійно-карбонатних грунтів (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Властивості перегнійно-карбонатних грунтів сприятливі для одних сільськогосподарських культур і несприятливі для інших. Ці грунти придатні для цукрових буряків (крім неглибоких відмін), пшениці, ячменю, кукурудзи, більшості бобових культур, малопридатні під картоплю і непридатні під льон, плодові насадження і хмільники.
На перегнійно-карбонатних грунтах необхідно застосовувати органічні та кислі форми мінеральних добрив (сульфат амонію, аміачну селітру та інші). Порошковидний суперфосфат на них є більш ефективним, ніж гранульований. З калійних добрив найвигідніше застосовувати сирі калійні солі, зокрема каїніт. Ефективні також борні (бордатоліт) та мідні (піритні недогарки) добрива. Велике агротехнічне значення мають посіви еспарцету, а на глибоких відмінах — люцерни.

Дернові грунти. Поширені на переважаючій площі сіножатей і пасовищ. Вони займають значні площі (близько 12%) громадських орних земель області (здебільшого осушених). Найбільш поширені дернові грунти в поліських районах, зокрема на Малому Поліссі та на Верхньо-Дністровській алювіальній рівнині Передкарпаття.
Вони утворились під трав'янистою рослинністю на алювіальних та делювіальних відкладах в умовах підґрунтового зволоження, тому їх відносять до ряду гідроморфних грунтів. У зв'язку з цим їм властивий той чи інший ступінь оглеєння.
Загальною ознакою морфології дернових грунтів є наявність однорідного гумусового горизонту з поступовим його переходом до материнської породи.
За потужністю (товщиною) гумусових горизонтів (Н + Нр) розрізняють: 1) глибокі та середньоглибокі дернові, або лучні, 2) дернові та 3) неглибокі дернові грунти. У глибоких дернових (лучних) грунтах гумусовані горизонти сягають глибини більше 80, у середньоглибоких — від 50 до 80, у дернових — від 20 до 50 і в неглибоких дернових — менше 20 см.
Дернові грунти дуже різноманітні за механічним складом, що зумовлено різноманітністю їхніх материнських порід.
На Малому Поліссі глибокі дернові або лучні легкосуглинкові (часто карбонатні) та зрідка супіскові грунти займають у середньому 10-12% громадських земель колгоспів і радгоспів. У багатьох господарствах їх питома вага досягає 20 процентів і більше. Значні їх площі обробляються. Як видно з даних табл. 16, серед них переважають добре гумусовані слабокислі та нейтральні відміни. Дернові, здебільшого глейові, грунти тут більш поширені, ніж лучні (близько 17%, а в окремих господарствах більше 50%). Близько половини їх загальної площі припадає на піщані різновиди, які характеризуються низьким вмістом гумусу, часто високою кислотністю і бідністю поживними речовинами (табл. 16).

Таблиця 16. Фізико-хімічні та агрохімічні властивості верхнього (часто орного) шару лучних і дернових грунтів Малого Полісся Львівщини (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Лісостепові лучні та дернові грунти переважно суглинкові, а отже й багатші на гумус та більш родючі.
На Верхньо-Дністровській алювіальній рівнині Передкарпаття дернові грунти є пануючими. На дещо підвищених елементах рельєфу вони опідзолені. Переважаючі площі останніх обробляються (Жидачівський, Стрийський, Самбірський і Дрогобицький райони). Негативною властивістю дернових опідзолених грунтів є кисла, а часто і надто кисла реакція.
Лучні та дернові грунти області здебільшого надмірно зволожені. Значна їх площа вже осушена. Дальший розвиток осушної меліорації, використання меліорованих лучних і дернових грунтів для посівів сільськогосподарських культур та високопродуктивних (сіяних) лук і пасовищ — невідкладне завдання колгоспів і радгоспів. Ці заходи необхідно пов'язувати з регулюванням гірських річок, часті повені яких завдають великої шкоди, руйнують меліоративні системи, нищать посіви, замулюють луки.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом