Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Болотні грунти. Бурі лісові грунти (буроземи)

Болотні грунти. Як уже згадувалось вище, особливістю Львівщини є велика кількість низинних земель, на яких, крім дернових, поширені болотні грунти.
Найбільш поширені болотні грунти в поліських ландшафтах, зокрема на Малому Поліссі (понад 25% громадських земель, а в окремих районах 40%). Великі масиви цих грунтів трапляються у міжгрядових долинах Грядового Побужжя, на південній околиці низовини Західного Бугу і Стиру, Верхньо-Дністровській алювіальній рівнині та в заплавах річок інших природних районів області.
За ступенем розвитку болотного процесу ґрунтоутворення розрізняють лучно-болотні, болотні (мулувато-болотні), торфувато-болотні, торфово-болотні грунти та торфовища.
Лучно-болотні грунти залягають переважно в заплавах річок і днищах глибоких балок. У їх профілі виділяється перегнійний оглеєний горизонт суглинкового чи супіскового механічного складу, який поступово переходить у дуже оглеєну породу. Ці грунти вкриті звичайно злаково-осоковою рослинністю.
Болотні (мулувато-болотні) грунти на поверхні являють собою слабо заторфовану мулувату оглеєну масу завтовшки 20-50 см, яка досить різко переходить у сизу оглеєну породу. Вони трапляються біля підніжжів схилів і на притерасних зниженнях річкових заплав, де є виходи підґрунтових вод. Вкриті ці грунти буйною осоковою рослинністю, вільхою (вільховиною) і верболозом.
Торфувато-болотні грунти залягають по периферії торфових боліт і характеризуються наявністю на поверхні торфового горизонту до 20 см завтовшки.
Торфово-болотні грунти мають горизонт торфу завтовшки від 20 до 50 см. Залягають по периферії низинних торфовищ, а також часто вкривають центральні частини заплав дрібних річок і днища глибоких балок зі струмками підґрунтових вод.
Властивості та потенціальна родючість болотних грунтів великою мірою залежать від характеру материнських порід, хімічного складу підґрунтових вод тощо.
Торфовищами називають болотні грунти, в яких шар торфу перевищує 50 см. Розрізняють торфовища неглибокі з шаром торфу 0,5-1,0, середньоглибокі — від 1-2 і глибокі — понад 2 м.
На Львівщині поширені головним чином низинні трав'яні (ентрофні) часто підсушені торфовища. Рослинність їх складається переважно з осок та зелених гішнових мохів (торфовища звичайно безлісі).
Торфовища разом з торфово-болотними грунтами є пануючими серед болотних грунтів області. Заторфована площа становить близько 2%, розвіданий для промислової експлуатації торфовий фонд займає понад. 36 тис. га. Поширені торфовища переважно в заплавах річок.
Найбільші масиви торфовищ є у поліських районах, зокрема на Малому Поліссі. Тут містяться два найбільші в області торфові масиви — Солокія (у заплаві р. Солокії) і Стоянівський (у заплаві р. Судилівки). На останньому товща торфу в окремих місцях досягає 11 м. Третє, найбільше за площею торфовище, що має назву «Великі болота», залягає. на Верхньо-Дністровській низовині в заплаві Дністра між селами Чайковичі і Майнич. Товща торфу тут іноді досягає 8 м.
За ботанічним складом тут найбільше поширені очеретяні торфи, менше — очеретяно-осокових, осокових, осоково-гіпнових і найменше — деревно-очеретяних та деревно-осокових.
За ступенем розкладу переважають середньомінералізовані торфи; у верхньому шарі часто — сильномінералізовані.
Реакція торфів області в основному слабокисла та нейтральна. Трапляються карбонатні торфи з високим вмістом вапна, особливо в нижньому шарі тих торфовищ, ложем яких є крейдовий мергель. У Надсанській низовині трапляються вівіанітові та охристі торфи.
У лісостеповій смузі області, а також на Верхньо-Дністровській алювіальній рівнині, торфові грунти часто поховані під делювіальними та алювіальними наносами. Це явище пов'язане з посиленим розвитком водної ерозії грунтів у сучасну епоху, зумовленим знищенням лісів і розорюванням схилів без застосування необхідних протиерозійних заходів.
Торфи Львівщини, крім промислового, мають велике значення для сільського господарства, бо з них виготовляють добрива Це своєрідна «азотна руда» області.
Перезволожені та заболочені землі з дерновими і болотними грунтами становлять понад 20% сільськогосподарських угідь області. Отже, осушення і освоєння цих земель під польові культури і культурні сіножаті та пасовища є великим резервом збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.
Уже тепер великі масиви торфовищ та інших заболочених і перезволожених грунтів осушено, площа меліорованих земель з кожним роком збільшується. Багато колгоспів і радгоспів області одержують на осушених болотних грунтах високі врожаї польових культур та сіна.

Грунти гірських районів

Бурі лісові грунти (буроземи) — пануючий тип грунтів гірсько-карпатських районів області. Утворились вони під ялиновими і буковими лісами на продуктах вивітрювання корінних порід (пісковиків, глинистих і зрідка мергелистих сланців) так званого карпатського флішу.
Зовнішні ознаки і властивості цих грунтів досить різні і залежать від характеру грунтоутворюючої породи, умов залягання за рельєфом, висоти над рівнем моря, природної рослинності та ступеня окультурення. На вододілах і крутих схилах, де буроземи утворилися на грубощебенистому елювії Карпатського флішу, вони неглибокі (профіль менше 40-50 см), малогумусовані, грубощебнисті і неоднаково змиті. На спадистих і пологих схилах з суглинковим делювієм поширені більш глибокі і більш гумусовані малощебенисті буроземи.
На терасах і заплавах гірських річок, а також на давно обезлісених масивах, Де в сучасний період ґрунтоутворення відбувається під пологом трав'янистої рослинності, буроземи більш гумусовані, ніж під лісом, в зв'язку з чим їх називають дерново-буроземними грунтами. Більшість зайнятої ними площі обробляється. Розорювані дерново-буроземні та бурі лісові грунти становлять близько 8% громадської ріллі області.
Загальною особливістю буроземних грунтів є їх висока кислотність, наявність рухомого алюмінію і незадовільний режим фосфорного живлення (табл. 17). Найбільше це стосується неокультурених грунтів на високих місцевостях. Буроземні грунти найбільш кислі і бідні на доступні для рослин фосфати під пасовищами і сіножатями, менше — на періодично розорюваних землях і найменше — за систематично і давно розорюваних землях. Найменш кислими і найбільш родючими є здавна розорювані дерново-буроземні та бурі лісові грунти річкових заплав і давніх терас нижнього поясу гір.

Таблиця 17. Фізико-хімічні властивості типового бурозему (за І. М. Гоголєвим, 1965) (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Основними заходами щодо підвищення родючості буроземних грунтів є вапнування, фосфоритування, внесення добрив і вирощування кормових бобових культур.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом