Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Геоморфологічні райони. Волино-Подільська височина

ГЕОМОРФОЛОГІЧНІ РАЙОНИ

Територія Львівщини поширюється на геоморфологічні області Волино-Поділля, Передкарпаття, Зовнішніх Карпат та Вододільно-Верховинських Карпат.

Геоморфологічна карта Львівської області
Геоморфологічна карта Львівської області

Волино-Подільська височина поділяється на три підобласті: Волинська височина, Внутрішня рівнина Верхнього Бугу і Стиру і Подільська височина. У межах Львівщини міститься південно-західна частина Волинської височини, яка відома під назвою Сокальського пасма (рис. 5).

Рис. 5. Геоморфологічна схема Львівської області (за Н. М. Цисем) (доступно при скачуванні повної версії підручника)

У межах підобласті Внутрішньої рівнини Верхнього Бугу і Стиру основою рельєфу є верхньокрейдяні відклади (мергелі), покриті зандрово-алювіальними осадами. Лише в районі Батятицьких останців збереглися неогенові пісковики, що свідчить про наявність у минулому третинного покриву на цій території. Знищення його відбулося протягом тривалого періоду континентальної денудації у післянижньосарматський час. У підобласті розрізняють декілька геоморфологічних районів.
1. Зандрово-алювіальна рівнина Рати. Широкі долини Рати і Солокії (притоки Бугу) заповнені піщаними товщами, під якими залягає сенонський водотривкий мергель. У пісках трапляються валунчаки порід північного походження, відкладені талими водами, що випливали від краю льодовика, який покривав прилеглі висоти Розточчя, західну частину Сокальського пасма. Ці ж льодовикові води розширили долини Рати і Солокії. Новіші дані свідчать про окський (краківський) вік зледеніння.
2. Буго-Стирська межирічна хвиляста рівнина. Являє собою частину Головного європейського вододілу, де верхньокрейдова поверхня дещо підвищена і часто відслонена. На північ від Радехова висоти досягають 276 м. Переважний тип рельєфу — денудаційний.
3. Бродівська зандрова рівнина. Поверхня являє собою плоску, піщану, заболочену в долинах рік місцевість. Поширені також ділянки, що складаються з глинистих і глинисто-вапнякових порід. В околицях м. Броди розвинені піщано-горбисті форми, закріплені лісовою рослинністю.
4. Грядове Побужжя. Складається з шести гряд, які простягаються від Розточчя і Львівського плато в східно-південно-східному напрямку до долини Західного Бугу. З півночі на південь йдуть Смереків-ська, Куликівська (або Дорошівська) з Яричівським валом, Грядецька, Малехівська (або Дублянська), Винниківська і Дмитровицька (або Чи-жиківська) гряди. Вони поділені широкими (1-3 км) плоскими, частково заболоченими долинами з невеликими річечками, що аж ніяк не відповідають ширині долин.
В основі гряд залягають верхньокрейдові породи, підняття поверхні яких (хоч і не всюди) збігається з підняттям гряд. На крейдових мергелях лежать піщано-мулисті відклади і суглинки (місцями потужність їх перевищує 10 м).
Помітна невідповідність сучасних русел потоків і широких міжгрядових долин вказує на інтенсивний розмив у минулому. Надкрейдові четвертинні суглинки також свідчать про акумулятивні процеси, які відбувалися перед фазою ерозії.

Підобласть Подільської височини в межах Львівщини включає чотири геоморфологічні райони.
1. Дуже розчленована скульптурна височина Опілля. Заходять сюди північна і західна частини району. Горбисті пасма мають типовий напрямок з північного заходу на південний схід, хоча останній місцями значно відхиляється. Вершини пасм і горбів округлені, пластові форми відсутні. Опілля розчленоване широкими заплавними долинами рік Золотої Липи, Гнилої Липи, Свіржу, Бібрки, Кривулі, Зубри, Щирця і численними долинами рік-притоків. їх використали для проведення залізниць і шосейних доріг.
2. Гологоро-Кременецьке горбогір'я з прилеглими останцевими групами. У межах Львівщини включає Гологори і Вороняки, які обриваються біля рівнини Верхнього Бугу і Стиру уступом 150-200 м. Вздовж вододільної смуги розміщені і найбільші висоти Хом (440 м), Камула (472 м), Кам'яна гора (432 м), Замчисько (452 м), Вапнярка (467 м). Поверхня верхньокрейдових сірих мергелів піднята до 380-400 м. Останні покриті міоценовими пісками і пісковиками. Вододільне горбогір'я перетинають сідловини — прохідні долини між верхів'ями притоків Дністра і Західного Бугу. З боку Побужжя у схил наче «затоки» врізуються зниження у районі с. Гологори, м. Золочева (Золочівська улоговина). Широка Колтівська улоговина лежить у верхів'ях Західного Бугу. Остання сполучається прохідними долинами з верхів'ями Серету.
Перед північним схилом Гологор розташована група останців, гір-свідків, що відчленовані ерозією від окраїни Подільської височини. Це — г. Сторожова (368 м) біля Під'яркова, Туркотинська гора (348 м), Кам'яна гора (363 м) над Станиміром.
Між Золочевом і Підгірцями перед фронтом Верхньобузького пасма розташована велика ерозійно-останцева група з висотами до 350-400 м. Типові столові останцеві гори чергуються з закругленими горбами. Вони відрізані від краю Поділля енергійною ерозією приток Золочівки і Західного Бугу.
Від Підгірців до верхів'їв Ікви вздовж краю Поділля підносяться г. Кам'яна (421 м) над Жарковим, г. Високий Камінь над с Голубицею, г. Підкам'янська (403 м). На г. Кам'яній з'являються сарматські пісковики, що разом з сарматськими вапняками утворюють біля Підкаменя скелю, від якої починається Товтрове пасмо Поділля.
Гологоро-Кременецький уступ — тектоніко-денудаційне утворення, що успадкувало похований передтортонський вододіл. Локалізація ерозійно-денудаційних процесів тектонічно зумовлена.
3. Горбисте пасмо Розточчя — крайній північно-західний відрог Подільської височини. Вузьке горбисте пасмо (15-20 км шириною) починається на північ від Білогорсько-Мальчицької прохідної долини і в пі в нічно-західному напрямі виходить за межі УРСР. Згадана долина відокремлює Розточчя від Львівського плато і з'єднує Львівську улоговину та долину Полтви з широтним відрізком долини p. Beрещиці.
З Розточчя стікають води в басейни Західного Бугу, Дністра і Сану. Пасмо є ареною боротьби за вододіл між ріками названих басейнів, і в його межах можна спостерігати сліди річкових перехватів.
Ерозійний (скульптурний) рельєф Розточчя складається з горбистих пасм і горбів. Абсолютні висоти окремих горбів дорівнюють 380-390 м. Найбільші висоти досягають 395 м (Гострий горб біля Івано-Франківського ставу). Обриси пасм і горбів закруглені. Відносні висоти їх над дном долин досягають 50 м. Ріки, що розчленовують Розточчя, звичайно широкі, заболочені, місцями мають улоговинні розширення, які використовуються для ставків (Івано-Франківський став у долині Верещиці та інші). Є також прохідні долини, що служили шляхами стоку льодовикових вод. У долинах місцями розвинені еолові піщані утворення (верхів'я Верещиці). У районі с. Мале Голосно є невелика піщана ділянка, відома під назвою Львівська Сахара.
На ділянках більш крутих схилів часто трапляється яркова сітка, особливо на південно-східному краї Розточчя, де ерозія розвивається у лесовидних суглинках і захоплює тортонські породи. Глибоко врізані яри, що досягають крейдових відкладів, є в околицях с Малі Грибовичі.
Південно-західний схил Розточчя більш прямолінійний (Кам'янобрід — Немирів) і має східчастий характер. При цьому нижчі уступи утворюють відроги на межиріччях верхів'їв Любачівки, Шкла і Вишні. Абсолютні висоти опускаються нижче 300 м. Місцевість має злегка хвилястий характер, являючи собою перехід до акумулятивної Надсанської рівнини.
Північно-східний схил Розточчя більш звивистий. Тут розташовані ерозійні останці: Кортумівська гора (на захід від Високого Замку), Чорна гора (у районі Малих Грибовичів) з досить високим рівнем залягання крейдових відкладів (до 340 м), над якими відслонюються піски і літотамнієві вапняки тортову. У районі Нестерова розташований ерозійний останець — г. Гарай (368 м).
Рельєф Розточчя успадкував підняття верхньокрейдової поверхні, а південно-західні схили його зазнали впливів флексур і скидів на межі з Передкарпатським прогином. Загальне підняття збігається з глибинною давньопалеозойською антиклінальною структурою.
4. Львівське плато. Південна межа проходить вздовж лінії Милошевичі—Порошна—Кугаїв—Вовків—Товщів—Черепин і далі до східного схилу плато в напрямку на Водники. У цілому Львівське плато має пластовий (структурний) тип рельєфу, який дещо порушують давні плоскодонні балки (лощини). Структурний характер рельєфу зумовлений горизонтальним заляганням неогенових пісковиків і вапняків, які відслонюються на схилах плато, особливо в районі Львівської улоговини. Невеликими долинами рік Щирця з Сокільником, Зубри і Давидівки плато слабо розчленоване на окремі ділянки.
Четвертинний покрив складений переважно водно-льодовиковими суглинками, які у верхній частині стали лесовидними.
Відрог плато в районі Львова включає декілька ерозійних останців. Гора-парк Високий Замок увінчана штучно насипаним конусоподібним горбом (36 м). Високий Замок має дві яскраво виражені структурні тераси, поверхня яких бронюється пластами твердих літотамнієвих вапняків тортону. Східніше розташована Піскова гора (або гора Льва), у підніжжі якої відслонені верхньосенонські мергелі, а вище піски, пісковики і літотамнієві вапняки тортону. На схилах її чітко виражені три структурні тераси. Наступна за нею Вовча гора, а далі на схід простягається плосковерха ділянка Львівського плато — Лиса гора, яка також має, яскраво виражені терасові схили, що круто обриваються у бік широкої долини Полтви і більш полого — на південь, у напрямі Львівської улоговини. Досить характерні також мікротераси на схилах, що виникли в пісках з глинистими прошарками. Схили відрогу Львівського плато порізані ярами, які і розподіляють його на згадані останцеві гірки.
На південному сході, біля с. Лисиничі, відрог замикається лісистою Чортівською скелею, увінчаною оригінальними формами звітрювання верхньотортонських пісковиків у вигляді стрімких вежеподібних скель. Плосковерхий ерозійний останець Цитадель височить також посередині Львівської улоговини. На захід від Високого Замку видно Кортумівську гору, яка відокремлена від останнього долиною Полтви. Кортумівську гору відносять до Розточчя.
Верхній структурно-морфологічний рівень (рівень вершин) Кортумівської гори, Високого Замку, Піскової гори, Чортівської скелі та інших відповідає горизонтам літотамнієвих вапняків і пісковиків верхнього тортону, нижній рівень — структурним терасам, зумовленим стійким середнім літотамнієвим горизонтом. Виположування схилів також спостерігається на контакті верхньокрейдових мергелів і тортонських пісків.
У районі Винники—Водники можна простежити морфологію східного схилу Львівського плато. Відносні висоти тут перевищують 100 м. Уздовж лінії Шоломия—Артурівка—Водники на схилі плато відслонюється літотамнієвий вапняк, увінчаний лесовим обривом.
Невеличкі річки басейну Полтви (Марунька, Копятинський і Шоломийський потічки) відступаючою ерозією врізались у схил плато. Двох останніх уже перехопили притоки р. Давидівки (басейн Дністра). Подальша відступаюча ерозія загрожує перехватом усього верхів'я Давидівки.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом