Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Геоморфологічні райони. Передкарпаття

Передкарпаття у межах Львівщини розділяється на сім геоморфологічних районів.

1. Надсанська моренно-зандрово-алювіальна рівнина. Займає півпічно-західну частину Передкарпаття. Розчленована широкими заболоченими долинами Завадівки, Шкла, Віжомлі, Вишні. Абсолютні висоти на широких, плоских, злегка хвилястих межиріччях досягають 230-250 м. Залишки морени з крупними валунами на межиріччях (Яворів, Рогізне, Судова Вишня), а також наявність гляціодислокація у корінних глинах поблизу Яворова, Краківця, Рогізного, Судової Втішні свідчать про те, що материковий льодовик повністю перекривав Надсанську рівнину.
У будові першої і другої терас рік Шкла і Вишні беруть участь алювіальні та флювіогляціальні глинисто-піщані і піщані відклади, перекриті елювіально-делювіальними і еоловими глинисто-піщаними відкладами післяльодовикового часу. При цьому внаслідок еолової обробки водно-льодовикових відкладів місцями виникли горбисті піщані утворення.
2. Сансько-Дністровська вододільна увалисто-горбиста височина. Займає середню частину Сансько-Дністровського межиріччя, де проходить Головний європейський вододіл з абсолютними висотами до 340 м. Височина простягається від долини р. Вирви на заході до правобережжя р. Вишні на сході.
На півночі вододільна височина утворює уступ до Надсанської рівнини, що простежується у напрямку Городок—Судова Вишня—Мостиська. У південній частині схил височини пролягає уздовж лівобережжя долин Болозівки і Дністра. Тут вододільне пасмо розчленоване долинами на окремі височини — Радицьку (519 м), Чижки-Владипільську (340 м) і Вишенську (327 м).
У межах Сансько-Дністровської вододільної височини долини мають меридіональний і субмеридіональний напрямки. Більшість рік тече на північ (Вир, Вирва Чижківська, Вирва Міженецька, Вільшана, Бухта, Солотвина, верхів'я Вишні). Але потоки Вишенька і Золотовицький спочатку течуть на південний схід, а вже потім повертають на північ.
Для морфології долин характерне чергування озероподібних розширень з вузькими, крутосхилими відрізками, що подібні до долин прориву.
Розгалужена гідросітка спричинилася до значного розчленування височини і виникнення горбистого рельєфу.
В основі височини, як і всього Сансько-Дністровського межиріччя, залягають відклади воротищенської, стебницької, балицької та галицької серій. Останні утворюють смуги, які простягаються з північного заходу до південного сходу. Найбільш розвинені відклади балицької (угерської) та галицької серій, що складаються переважно з сірих глин з прошарками пісковиків.
Поширення льодовикових, водно-льодовикових і алювіальних відкладів свідчить про успадкованість сучасного рельєфу від дольодовикових нерівностей. Покриваючи повністю Надсанську рівнину, льодовик досягав уступу (30-40 м) на лінії Судова Вишня—Мостиська. На південь, до сучасного Головного європейського вододілу (по лінії Нове Місто—Чижки—Боляновичі—Крукениця—Підліски—Зелений Гай) льодовик просувався лише по долинах рік. Границя його мала звивистий, фестончастий вигляд. Про це свідчить наявність камових терас, притулених до схилів долин і вододілів, а також відсутність моренних і флювіогляціальних відкладів на межиріччях.
3. Городоцько-Комарнівська увалиста рівнина. Займає південну і північно-східну частину Вишнянсько-Верещицького межиріччя, де проходить найменш виразна частина Головного європейського вододілу з максимальними висотами 280-290 м. При цьому лінія вододілу повертає на північний схід, переходячи на Розточчя. У південній (позавододільній) частіші Вишнянсько-Верещицького межиріччя увалисто-горбиста смуга добре виражена в рельєфі. Долини правих притоків Верещиці мають вигляд широких понижень з пологими схилами та заболоченими днищами. Межиріччя також широкі, плоскі, поступово знижуються у південно-східному напрямку. Особливо широкою є долина Верещиці. Вона також заболочена, має чисельні озероподібні розширення з пологими слаботерасованими схилами.
4. Самбірсько-Хирівське терасове передгір'я. Включає Болозівсько-Стривігорське і Стривігорсько-Дністровське терасові межиріччя з абсолютними висотами до 350-400 м. Поверхня останніх поступово знижується на схід до Верхньодніпровської рівнини. Долини рік Болозівки і Стривігору мають майже широтне простягання і широкі, заболочені днища. Їхні бічні притоки Конівка, Букова, Ракова та інші мають вузькі долини.
На межиріччях поширені флювіогляціальні піски, «змішані» галечники, валуни, давньоалювіальні відклади (поблизу Карпат), суглинки. Болозівсько-Стривігорське межиріччя відзначається увалистим, давньобалочним рельєфом з наявністю плоскодонних, безводних старих долин, які були колись шляхами стоку льодовикових вод.
Долина Болозівки хоча досягає ширини 1,5-2 км, але по ній протікає лише невеликий потічок. Пояснюється це тим, що долина колись була створена льодовиковою рікою. З півночі через Добромиль-Хирівську прохідну долину сюди спрямовувались талі льодовикові води, що стікали в Дністер.
Поверхня Дністровсько-Стривігорського межиріччя також відзначається м'яким, увалистим рельєфом з широкими пологосхилими балками. На схилах до долин Стривігора і Дністра виділяється п'ять терасових рівнів.
Появу окремих валунів кристалічних порід на терасах Самбірсько-Хирівського передгір'я тепер пояснюють не поширенням льодовика на цю територію, а діяльністю флювіогляціальних потоків, які могли принести їх на плаваючих уламках льоду.
5. Верхньодністровська алювіальна рівнина. Займає велику територію від пониззя Болозівки і Стривігора до гирла р. Свічі. Корінне міоценове ложе розташоване на глибинах кілька десятків метрів. Рівнина була зандровим полем, по якому льодовикові води виносили флювіогляціальний матеріал у Дністер. Ці наноси поховані під алювієм карпатських рік.
Те, що сучасне русло Дністра врізується в алювіальні відклади на 4-5 м, вказує на найновіші (голоценові) підняття.
Заболочення Верхньодніпровської рівнини пояснюють підгачуванням верхньої частини Дністра, яке викликане підняттям Подільської плити.
6. Дрогобицька передгірна скульптурна височина. Займає межиріччя Дністра і Стрия. Зміщений міоценовий комплекс тут зрізується денудаційною поверхнею і прикривається алювіальними галечниками і суглинками. Більшість висот досягає у середньому 300-400 м.
Дрогобицьку височину розчленовують широкі долини Бистриці Під-бузької, Тисьмениці, Колодниці-Нежухівки і численні потоки басейнів цих рік. У зоні розвитку м'яких соленосних відкладів виявляється залежність ерозійного розчленування від літології (субсеквентна ділянка долини р. Колодниці).
У рельєфі Дрогобицької височини спостерігається сполучення широких заболочених долин, глибоковрізаних потоків з увалисто-хвилястими межиріччями. На межиріччі Тисьмениці і Колодниці-Нежухівки—Колодниці розвинена сітка розгалужених ярів.
7. Акумулятивні терасові межиріччя і долини середнього Передкарпаття. На територію Львівщини заходить частина цього району — Стрийсько-Свіцьке і Свіцько-Сивіківське межиріччя. Денудаційна поверхня корінного цоколя похована під потужною товщею пліоценових і четвертинних утворень. Межирічні височини нахилені в бік Дністра. На межиріччі Стрий-Свіча абсолютні висоти нижчі 400 м. Плоска поверхня межиріччя ближче до Карпат є більше розчленованою.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом