САКСОНСЬКО-ТЮРИНГСЬКИЙ РАЙОН включає землі Саксонію, Тюрингію і Саксонію-Ангальт. Це стик Північно-Німецької низовини і Середньонімецьких гір, басейн річки Ельби та її лівих приток. Вже в середні віки Саксонія і Тюринґія належали до найрозвиненіших районів Європи. Тут пролягали торгові шляхи, місцевість була густо населена. Родючі низинні землі поєднувалися з родовищами металів у Рудних горах (звідси їхня назва). До відкриття Америки саме цей район постачав Європі срібло. Промисловий переворот у середині XIX ст. знайшов у Саксонії і Тюринґії сприятливі умови: наявність великих покладів бурого вугілля, калійної і кам'яної солей, товарне сільське господарство (культура цукрових буряків), кадри з традиціями ремісничого виробництва.
Перед другою світовою війною Саксонсько-Тюринґський район (тоді його звали Середньонімецьким) разом з Вестфалією і Сілезією входив до складу трьох найрозвиненіших індустріальних частин Німеччини. Його промислова структура включала гірничодобувну (видобування бурого вугілля і солей), машинобудівну, хімічну і легку промисловість.
У машинобудуванні переважали ті галузі, які пізніше одержали розвиток у Прирейнському Південному Заході і в Баварії: електротехніка, точна механіка і оптика, обладнання для інших галузей промисловості. Основою хімічної промисловості було буре вугілля. Галле-Лейпцизьку округу називали «хімічним Руром», тут знаходився найбільший хімічний потенціал довоєнної Німеччини. Саксонія з центром Хемніц («Німецький Манчестер») вважалась головним зосередженням текстильної промисловості. Різноманітним, що випливало з попереднього ремісничого виробництва, був і асортимент місцевих споживчих товарів: швейні і хутряні вироби, мереживо, меблі, фарфор, поліграфічні видання, мисливські рушниці, музичні інструменти, іграшки тощо.
Така структура промисловості Саксонсько-Тюринґського району зберігалася і в роки роз'єднаної Німеччини. Саме завдяки цьому району Східна Німеччина (НДР) входила до десяти найбільших машинобудівних і хімічних країн світу. Економічні зв'язки із Заходом змінилися на східну орієнтацію. Наявність величезного стабільного і не дуже вибагливого ринку колишнього СРСР спершу сприяла, але потім стала гальмувати розвиток району. Структура, техніка і продуктивність змінювались повільно. Великі вугільні кар'єри і непомірна територіальна концентрація багатономенклатурних хімічних комбінатів спотворювали природне середовище.
Після 1990 р. промисловість Саксонії і Тюрингії втратила східні ринки збуту, а на західних вона виявилась неконкурентоспроможною. Почався процес, який, за англійською термінологією, можна назвати «деіндустріалізацією» — різке скорочення робочих місць, зміна застарілої структури і ліквідація неконкурентоспроможних підприємств та галузей.
Район відноситься до тієї частини Європи, яка простягнулась від англійського Ланкашира до німецької Саксонії і яку можна вважати найбільш залюдненою і міською. Серед міст багато колишніх князівських резиденцій (Ерфурт, Веймар, Єна, Ґота, Айзенах), які увійшли в історію і культурну спадщину людства. Найбільшими є Лейпциг і Дрезден. Це великі промислові міста і одночасно культурні центри загальноєвропейського значення.
Лейпциг розташований на перехресті важливих торгових шляхів, уже в середні віки він був значним містом. Починаючи з XII ст. тут працювали ярмарки і торгували хутром, а в XV ст. з'явилось друкарство. Пізніше Лейпциг зажив слави міста, де виготовляється все, що має відношення до розумової праці людини, і одного з найбільших літературних і музичних центрів Європи. В сучасному Лейпцигу численні машинобудівні заводи, підприємства споживчих товарів і щорічні промислові ярмарки поєднуються з видавничою справою (видавництво «Брокгауз»), знаменитим університетом, який існує з 1409 р., музеями, театрами і концертними залами. Лейпциг є побратимом Києва.
Дрезден на річці Ельбі більш ніж чотири сторіччя (1485—1913 рр.) був столицею герцогства, а потім королівства Саксонія. Всесвітньо відомими стали дрезденський (мейсенський) фарфор і Дрезденська картинна галерея. В 1945 р. Дрезден був майже повністю зруйнований американською авіацією. Відновлена тільки частина його багатющої архітектурної спадщини. Зараз це значний промисловий (виготовляють електротехніку, точні інструменти, оптику, ліки, меблі, споживчі товари) і науковий центр.
БРАНДЕНБУРГ і БЕРЛІН. Земля Бранденбург є ядром, навколо якого утворилась Німеччина.
Центр цієї історичної області — місто БЕРЛІН. Заснований 760 років тому на Північнонімецькій низовині, між річками Ельба і Одер, він в 1486 р. став столицею Бранденбурзького герцогства (з 1701 р. — королівство Пруссія). Проголошення в 1871 р. Берліна столицею Німецької імперії дало величезний поштовх для його розвитку. За короткий час він перетворився на місто світового значення з широкими столичними, фінансово-торговими, управлінськими, транспортними, науково-культурними і промисловими функціями.
У 20-х роках XX ст. Берлін претендував на роль культурної столиці Європи. В 1936 р. в ньому відбувалися Літні Олімпійські ігри. В 1939 р. населення Берліна становило 4,3 млн чоловік і він за масштабами своєї діяльності не поступався таким містам, як Лондон чи Париж.
У промисловості Берліна до другої світової війни головною галуззю господарства була новітня на той час електротехніка (1/2 промислового персоналу міста). В цьому відношенні з Берліном могли змагатися хіба що Нью-Йорк або Чикаґо. Саме в Берліні виникли такі гіганти електротехнічної галузі, як корпорації «Сіменс АГ» і «АЕГ». Важливе місце в Берліні займали також загальне машинобудування, поліграфія, фармацевтика, швейна і харчова промисловість. Ця структура мало змінилася і зараз.
Після поразки Німеччини у другій світовій війні Берлін виявився розділеним на Західний Берлін, що отримав спеціальний статус і в 1961 р. був обнесений «Берлінським муром», і Східний Берлін, який став столицею НДР. Місто, як єдине ціле, опинилося в ненормальних умовах. Населення його перестало зростати, хінтерланд був спотворений, метрополітенська зона (передмістя) взагалі не розвивалася, частина функцій перейшла до інших центрів, решта існувала в урізаному вигляді. Знесення «Берлінського муру» і повернення місту функцій столиці об'єднаної Німеччини знову перетворює його на метрополію світового масштабу. За прогнозами, коли повністю відновляться функції Берліна як столиці, населення його становитиме 4—5 млн чоловік (в 1994 р. — 3,4 млн чоловік).
Берлін виник на правому березі річки Шпре (басейн Хафеля і Ельби). Сучасне місто має кільцево-радіальну планіровку. Одну п'яту його площі займають парки, ліси і озера. Промислові райони простяглися або вздовж залізниць, або вздовж Шпре і Хафеля. Найбільша концентрація промислових підприємств має місце у північно-західній і південно-східній частинах міста.
В другій світовій війні Берлін, особливо його історичний центр, був майже повністю зруйнований. За час роз'єднаного Берліна в ньому склалися і функціонували два окремих центри: один на заході, другий на сході. Об'єднання Німеччини і Берліна потребує створення нового єдиного урядового і нового єдиного ділового центрів. Місцем для них обрано стик двох колишніх окремих частин. Масштаби будівництва, що розпочалось, — одні з найбільших у світі.
У Берліні велика кількість наукових, освітніх і культурних установ, розважальних закладів. Зосереджені вони переважно в історичному центрі, або південно-західній частині міста. З історичних, архітектурних і культурних пам'яток, які збереглися або відновлені, найбільше значення мають вулиця Унтер ден Лінден, Бранденбурзькі ворота, будинок Рейхстагу, парк Тірґартен, палац Шарлоттенбурґ і музейний острів з усесвітньо відомими археологічними і художніми колекціями. В околицях Берліна знаходиться Потсдам — колишня літня королівська резиденція, місто палаців і парків.