Чисельність населення України

Населення є основою земної цивілізації, а громадяни окремої країни — носіями її суверенітету і творцями національного багатства. Тому важливо спочатку ознайомитись із процесами, що впливають на чисельність і розміщення населення, його особливостями в різних регіонах країни, трудовими ресурсами. Про це і йдеться в даному розділі. Окрім цього, Вам пропонується вивчити нові поняття, без знання яких неможливо зрозуміти характерні риси населення України.

§ 1. Чисельність населення

Питання для повторення

1. Коли виникла перша Українська держава?
2. Яка площа і кількість населення нашої країни?
3. Яке місце за цими показниками займає Україна у Європі та світі?
4. Що Вам відомо з історії про заселення українських земель?

Заселення території

Найдавніша стоянка первісної людини на теренах України виявлена поблизу села Королеве Закарпатської області. Вона має близько 600 тисяч років. З часу переходу до осілого способу життя (7 тисяч років тому) корінне населення вже не залишало займані території. Лісостеп заселяли землероби. Найвідоміші з них племена трипільської культури, які жили великими селами по 600-700 осіб. Займали вони спочатку територію басейнів Дністра і Пруту, а пізніше Південного Бугу і Дніпра. За два тисячоліття до нашої ери трипільська культура загадково зникла. Щодо її подальшої долі існують різні припущення.

Степові простори України впродовж століть були своєрідним коридором, через який проходили десятки кочових племен. Вони з'являлися з центральних районів Азії, а потім зникали або «розчинялися» серед народів Європи. Під тиском кочівників змушені були залишити північне Причорномор'я — праукраїнський народ, який жив тут у II-IV столітті нашої ери. Вони переселилися у лісову зону, сформувавши з часом там могутню українську державу з центром у Києві. Це зумовило початок формування української нації на основі корінної народності. Вона в своєму розвитку зазнавала занепадів і нових розквітів з відновленням української державності.

Зараз у світі проживає близько 48 млн. українців, з яких 37 млн. — у своїй національній державі. З відродженням України виникла проблема творення нової української нації з корінного етносу та представників інших національностей, що проживають у державі.

Зміни кількості населення

Чисельність мешканців України щорічно розраховується станом на 1 січня. На початку 2000 року в Україні проживало 49,7 млн. осіб. Для широкого й різнобічного вивчення населення проводять періодично його переписи. Перші з них пройшли на українських землях у середині XIX ст. в Австро-Угорщині та у 1897 році в Росії. Дані переписів, проведених у радянський період, часто сфальсифіковані, а проведеного в 1937 році — знищені. Тому складно показати цілісну картину зміни чисельності мешканців України, особливо до середини 50-х років нашого століття.

Останній перепис населення проведений на території нашої країни в 1989 році. Зараз триває підготовка до перепису, який має пройти на початку третього тисячоліття, у січні 2001 року. Зіставивши зафіксовані й деякі оціночні дані про кількість жителів України (табл. 1), ми можемо зробити висновок, що до 1913 року вона поступово зростала. У XX столітті чергувалися періоди зростання і зменшення чисельності населення.

Від чого ж залежить чисельність населення в країні? Нескладно здогадатися, що збільшуватися вона може за рахунок народження дітей або в'їзду на територію держави мешканців з інших країн (іммігрантів). Відповідно смертність людей, виїзд за кордон (еміграція) зумовлюють зменшення чисельності жителів країни. Співвідношення між кількістю народжених і померлих, емігрантів та іммігрантів визначають загальне зростання або зменшення кількості населення держави. Причини, що впливають на зміни чисельності населення є дуже різноманітні і по-різному проявлялися у певні історичні періоди. Вивчає їх наука демографія, а тому всі процеси, пов'язані із зміною чисельності населення, називають демографічними.

Демографічні процеси

Основним процесом, що впливає на зміну кількості населення у стабільному суспільстві, є його природний приріст, тобто різниця між народжуваністю та смертністю. Природний приріст, народжуваність та смертність визначають як в абсолютних, так і у відносних величинах. Абсолютний приріст населення показує різницю між загальною кількістю народжених і померлих за певний період (найчастіше за рік). Наприклад, на території України у 1970 році він становив 300 800 осіб, оскільки абсолютні показники народжуваності за рік — 714400 дітей, а смертності — 413600 осіб.

Однак, абсолютна величина природного приросту залежить від загальної чисельності населення, яка була різною у певні періоди історії. Тому, щоб співставляти темпи зростання населення на певних історичних проміжках часу, порівнювати за цим показником нашу країну з іншими і т. ін., користуються відносними величинами. Для цього абсолютні показники ділять на середню чисельність жителів країни у цьому проміжку часу і визначають кількість народжених, померлих та природний приріст у розрахунку на 1000 осіб населення. Наприклад, за згаданий вже 1970 рік, коли середня чисельність жителів України становила 47 млн. осіб, народжуваність становила 15,2, смертність — 7,7, а природний приріст 6,4 на 1000 осіб населення.

Народжуваність на території України у XX столітті постійно зменшувалася. Падіння народжуваності зумовлювалося в основному підвищенням рівня життя, освіти населення, залученням жінок до праці на підприємствах та установах народного господарства. Зниження смертності було пов'язано з успіхами медицини, завдяки яким вдалося ліквідувати чи звести до мінімуму поширення епідемій віспи, чуми, тифу тощо, які раніше «викошували» тисячі людей.

Рис. 2. Зміна народжуваності та смертності за рік (у розрахунку на 1000 осіб населення).

Народжуваність у 1913 році становила 44, у 1940 — 28, у 1965 —15,3, у 1991 — 12,1, у 1999 році — 7,8 осіб на 1000 жителів. Смертність мала загальну тенденцію зниження до початку 60-х років. У 1913 величина її становила 25, у 1940 — 14,6, у 1960 — 6,9 на 1000 осіб населення. Пізніше вона почала зростати (1965 рік — 7,6, 1991 — 12,9, 1999 — 14,8 осіб на 1000).

Чому ж тоді протягом першої половини XX століття українські землі зазнали таких великих втрат населення? Причиною їх були війни й злочинні акції тоталітарно комуністичного режиму. Перші величезні втрати населення (близько 10 млн. осіб) припадають на період Першої світової і громадянської воєн, російської інтервенції у 1918-1921 роках, а також штучного голодомору у 1921 році (понад 1 млн. осіб).

Другий період — катастрофічний для українського народу — це кінець 20-х — початок 30-х років. У 1929 році 1,3 млн. селян були названі куркулями й примусово вивезені (депортовані) на простори Сибіру і півночі Росії. Тоді ж почалося масове фізичне винищення кращих представників української інтелігенції на східноукраїнських землях. Однак найжахливіша за своїми масштабами і жорстокістю злочинна акція більшовицького режиму була здійснена у 1932-1933 роках. У рік, коли на території так званої УРСР був зібраний дуже високий, як на ті часи, врожай, в українських селян його відібрали майже повністю. Жителі сіл у пошуках їжі йшли до міст, харчувалися корінням рослин, корою дерев. Однак з настанням зими вони почали масово вимирати, часто цілими селами. На кордонах УРСР стояли посилені загони НКВД і війська, які не давали можливості перетнути його приреченим на голодну смерть українським селянам. Жертви цього голодомору нараховують від 7,5 до 10 млн. осіб. Точних даних немає, оскільки матеріали перепису населення 1937 року були знищені, як і значна частина людей, що його проводили.

Ще один період, на який випали значні втрати населення — це Друга світова війна й післявоєнні роки. Від 5 до 7 млн. військового й цивільного населення загинуло у війні, 2,2 млн. мешканців України було вивезено на роботу в Німеччину. Крім того, близько 800 тис. осіб депортовано із західноукраїнських земель органами НКВД у 1939-1941 роках та понад 200 тис. — у 1944-1951 роках. Ще близько 400 тис. знищено в тюрмах, заморено голодом у 1946 році.

Тільки у 1959 році населення України досягло рівня 1941 року. Далі воно поступово зростало до 1993 року. Чисельність мешканців нашої країни до 1991 року збільшувалася за рахунок природного та механічного приросту (різниці між кількістю емігрантів та іммігрантів). З 1991 року в Україні почалося природне зменшення (депопуляція) населення, оскільки смертність перевищила народжуваність. За 1999 рік природний приріст становив -7 на 1000 осіб населення. З 1993 року став від'ємним і механічний приріст жителів нашої країни (-44796 осіб, або -0,9 на 10000 жителів за 1999 рік). З післявоєнних років він постійно був додатним, а на початку 90-х років навіть дещо зріс за рахунок повернення на батьківську землю в Україну колись депортованих українців, кримських татар, німців тощо.

Отже, з 1993 року чисельність населення нашої країни почала зменшуватися. Причиною цього є складна соціально-економічна та екологічна ситуація, які призвели до падіння рівня життя значної частини громадян України, зменшення народжуваності, зростання захворюваності та смертності, еміграції.

У сільській місцевості депопуляція почалася ще в 1979 році. З початку вісімдесятих вона охопила все населення північно-східного та центрального регіонів країни. У 1998 році мізерний додатний приріст населення залишався тільки у двох областях: Закарпатській та Рівненській. Статистичні дані за 1999 рік засвідчують, що в Україні не залишилося жодного великого регіону з додатним природним приростом населення. Найбільші темпи скорочення населення у північно-східній та східній частині держави (Чернігівська область — 12,1, Луганська — 10,6), а найменший у Закарпатській — 0,4 на 1000 осіб. У місті Києві природний приріст за 1999 рік становив — 2,9 на 1000 осіб. Найменша народжуваність у Донецькій і Луганській областях (6,1 на 1000 осіб), а найбільша смертність у Чернігівській області (19,0 на 1000 осіб).

Статево-вікова структура населення

Демографічні процеси визначають певне співвідношення між населеням різного віку та статі, тобто його статево-вікову структуру. Більшість населення України станом на 1 січня 1999 року становили жінки (53%). Однак, помітна перевага їх у чисельності мешканців вікових груп понад 25 років. Зумовлено це тим, що середня тривалість життя жінок у нашій країні 73,5 років, а чоловіків — 63 роки. Причини нижчої середньої тривалості життя чоловіків — біологічні особливості організму, а також їхні професії, що часто небезпечні для здоров'я та життя. Середня тривалість життя населення у нашій країні 68 років — одна з найнижчих у Європі. Тому знижена частка людей похилого віку (особливо понад 70 років). Чимраз менша кількість дітей і підлітків (до 16 років), що пов'язано з падінням народжуваності. Позначається на статево-віковій структурі населення і механічний приріст населення, оскільки серед емігрантів завжди переважають чоловіки, як правило, молодого віку. Для зручності оцінки статево-вікової структури населення будують статево-вікову піраміду, де ділять мешканців на вікові групи через кожні 5 років. Особливо важливо знати частку дітей і підлітків (до 16 років), дорослого населення (16-59 років) та людей старшого віку (60 років і більше). Аналізуючи такі об'єднані вікові групи, прогнозують зайнятість населення у господарстві, розвиток економіки в окремих районах країни.

Питання для закріплення знань

1. Як заселялася територія України?
2. На основі якого народу і коли виникла українська нація?
3. Як змінювалася чисельність населення на території України?
4. Що таке природний і механічний приріст населення, смертність і народжуваність, еміграція та імміграція?
5. Чим зумовлені великі втрати населення на теренах України у XX столітті?
6. Які особливості сучасної демографічної ситуації у нашій державі?
7. Що таке статево-вікова структура населення і які її особливості в Україні?

Практичні завдання

1. Розрахуйте у відсотках частку українців, що проживають в Україні, використавши статистичні дані з тексту.
2. За даними таблиці 1 побудуйте графік зміни кількості жителів нашої країни після 1959 року.
3. Визначіть і порівняйте природний приріст населення у 1913 і 1940 роках за даними з тексту параграфа.