Серед багатьох процесів, які відбуваються в Україні, до найбільш важливих відносяться регіоналізація, зростання ресурсокористування, вичерпання природних ресурсів, погіршення екологічної ситуації. Сучасний підхід до природокористування базується на парадигмі сталого розвитку і екологічної безпеки, основними цілями яких є забезпечення економічного і соціального розвитку, збереження природного середовища та безпечного середовища життєдіяльності людей. Проте, питання раціонального використання природних ресурсів та формування механізмів ефективного управління ними залишаються невирішеними як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
Сучасне природокористування не має відповідного організаційно-економічного структурування на різних управлінських рівнях. Для існуючого управління природними ресурсами, побудованого за галузевим і територіальним принципами (промислове виробництво, лісове, аграрне і водне господарства, надрокористування) характерна відомча подрібненість та функціонально-територіальна неузгодженість його складових ланок. За такого управління природними ресурсами не враховуються їх екологічні функції у природних територіальних комплексах (ландшафтах), необхідність формування еколого-господарського балансу території, забезпечення саморегулюючої і самовідтворювальної здатності природних екосистем. Це унеможливлює прогнозування і обґрунтування екологічно доцільних обсягів використання ресурсів, які б забезпечували стале виробництво і споживання, збереження цілісності природних екосистем.
Наявність загроз руйнування природного середовища і виснаження природних ресурсів (у тому числі у верхів’ї р. Прут), обумовлює необхідність розробки і застосування системи інтегрального управління природними ресурсами, побудованої на принципах «системність — безперервність — невиснажливе використання — відтворення — збереження — охорона».
Систему інтегрального управління природними ресурсами ми визначаємо як упорядковану єдність заходів, що забезпечують управління природними ресурсами з урахуванням виконуваних ними функцій, підтримання екологічної рівноваги, тривале і невиснажливе використання природно-ресурсного потенціалу, відтворення біотичного і ландшафтного різноманіття, збереження ходу природних процесів в екосистемах, формування сприятливих умов життєдіяльності людини.
Завданнями системи інтегрального управління природними ресурсами є: обгрунтування пріоритетів соціально-економічного розвитку території відповідно до наявного природно-ресурсного потенціалу, реформування структури галузей економіки, невиснажливе використання природних ресурсів, зменшення антропогенного (техногенного) впливу на природне середовище, перехід до екологічно безпечних технологій і виробничих процесів.
Головною метою інтегрального управління природними ресурсами є не тільки одержання від кожної екосистеми максимально можливої кількості продукції, але і захисних, середовищетвірних, оздоровчих та естетичних функцій, підвищення стійкості до антропогенних навантажень.
Територіально-господарською одиницею при реалізації управлінських рішень щодо розвитку об’єктів управління повинен бути річковий басейн — інтегральна парагенетична територіальна екосистема, у межах якої є як природні, так і антропогенно видозмінені (у т.ч. урбанізовані) територіальні комплекси (ландшафти) і яка найбільш придатна для системного підходу до управління.
У межах басейну формуються основні цикли колообігу речовин і енергії; водні об’єкти є кінцевими ланками «ланцюга» забруднення; біля водних об’єктів сконцентровані поселення, промислові і рекреаційно-туристичні об’єкти, у зв’язку з чим річкові басейни розглядаються як специфічні економічні структури. Роль басейну постійно зростає внаслідок збільшення значення водного фактора і водних ресурсів у розвитку економіки і забезпеченні сприятливих умов життєдіяльності населення.
Басейн має природно обумовлені, обмежені вододілом межі, певний комплекс геоморфологічних, ґрунтових, кліматичних і біотичних умов, які визначають спрямованість потоків енергії і речовини, дають можливість проводити балансові розрахунки, моделювати і прогнозувати зміни стану структурних компонентів ландшафту, обгрунтувати співвідношення, розміри, конфігурацію і раціональне просторове розміщення угідь, а також встановити види і розрахувати параметри меліоративних елементів, які б забезпечували рівновагу між природним потенціалом і антропогенним навантаженням.
Басейновий принцип ведення господарської діяльності передбачає формування у межах басейну ріки просторової структури із збалансованим співвідношенням окремих угідь (лісів, лук, ріллі, водних угідь, урбанізованих і заповідних територій) до величини заданого рівня лісистості, лукопасовищного використання і розораності, а також оптимізацію їх параметрів і просторового розміщення, які б відповідали ємності і особливостям структури ландшафту, його стійкості до антропогенного впливу.
Principles of system of integral management of natural resources at program (strategies) of the use development natural potential of region are considered. Natural resources, landscape, management, basin.