Дельтові береги. Визначення терміну дельта

Ріки з великим об’ємом твердого стоку помітно змінюють морфологію берега. Алювій забезпечує захист кліфів від абразії, створює передумови для виникнення акумулятивних форм рельєфу. Поблизу гирл рік може сформуватися алювіально-морська рівнина, навіть на абразійних ділянках узбережжя.

Великі водні артерії мають значний вплив на берегові процеси і морфологію берегів, однак їхній вплив проявляється по-різному, залежно від типу річкового гирла. Зазвичай, розрізняють три головні морфологічні типи річкових гирл – лимани, естуарії та дельти.

Річки з великою кількістю наносів спричинюють відкладання значних мас тонкозернистого алювію. Поблизу гирл утворюється широке мілководдя. Коли ж значна частина алювію відкладається безпосередньо біля гирла, то формуються акумулятивні виступи. Виступи можуть бути асиметричні залежно від напряму потоку наносів. У деяких випадках із матеріалу, що приноситься річкою і переміщується вздовж берега, може сформуватися акумулятивна берегова форма рельєфу. Найбільші річки при впадінні в моря, при взаємодії з хвильовими чинниками утворюють дельту – великі акумулятивні форми рельєфу берегової зони. За великого об’єму річкового стоку хвилювання не в змозі переробити великі маси наносів, зосереджених на авандельті (пологому підводному схилі дельти), а це сприяє швидкому виположенню морського краю дельти та її зростанню. Здебільшого утворення дельт спричинює до прискореного розчленування берегової лінії, тобто дельтові береги – це вториннорозчленовані береги. Винятком є лише дельти заповнення.

Дельтові береги – акумулятивні вториннорозчленовані береги, що утворюються за достатньої кількості алювіальних відкладів унаслідок їхнього накопичення в межах берегової зони у формі дельти.
Дельта (від грецьк. форми літери ? – ?????) – низовина в пониззі річки, складена річковими наносами і розчленована розгалуженою мережею рукавів і проток. Утворюється така акумулятивна берегова форма перед гирлом річки на ділянці узмор’я внаслідок складної взаємодії річкового стоку, морського хвилювання, припливів, згінно-нагінних течій.
У геоморфологічному і геологічному значенні термін «дельта» об’єднує як надводну, так і підводну (авандельта) частини цієї форми. Однак здебільшого він має вужче значення і вживають його тільки для позначення надводної частини. Межею дельти з боку суші слугує ділянка відокремлення від річки першого рукава на прибережній рівнині, а з морського – лінія, яка з’єднує гирла усіх рукавів, що розчленовують дельту.
Дельтові береги зазвичай низькі, рівнинні, часто лопатисті або пальцеподібні розгалуження, складені пухкими шаруватими відкладами, принесеними річкою і відкладеними на зовнішньому краю дельти. Здебільшого дельта складена дрібнозернистими відкладами – піском, алевролітом зі значною частиною глинистого матеріалу. Дельтовим відкладам властива досить різноманітна шаруватість за помітного переважання скісної перехресної (рис. 7.8). Деякою мірою в будові дельти бере участь і матеріал морського генезису.

Рис. 7.8. Схема геологічної будови дельти (за Л.Б. Рухіним):
1 – відклади долини річки; 2 – субаеральні дельтові відклади; 3 – озерно-старичні і болотні відклади; 4 – еолові відклади; 5 – підводні дельтові відклади; 6 – морські відклади