Проектування протиерозійних заходів на основі припустимих норм ерозії

Існуючі методи оцінки припустимої норми ерозії

Найбільш стандартним підходом як при конкретному протиерозійному проектуванні, так і при довгостроковому управлінні грунтовими ресурсами певної території в наш час є використання величин припустимих втрат грунту, або припустимої норми ерозії, – ПНЕ. Одним із головних критеріїв раціонального схилового землекористування в межах цього підходу є неперевищення фактичних (або розрахункових) втрат грунту величини припустимої норми ерозії. Підхід, по суті, являє собою варіант оптимізації використання грунтових ресурсів ерозійно-небезпечних земель за сценарієм їх простого відтворювання. Вирішальне значення в реалізації даного підходу має методика визначення ПНЕ.

Існуючі підходи щодо визначення припустимої норми ерозії без використання моделі динаміки групового ризику можна поділити на три напрямки:

експертні, тобто на підставі здорового глузду;
прагматичні – з урахуванням підтримки продуктивності агроландшафту на певному рівні в доступному для огляду майбутньому;
на підставі темпів грунтоутворення.

У першому випадку найбільш відомими є роботи М.М. Заславського (1983) та Г.П. Дубинського і В.І. Буракова (1985), – у яких автори з загальних міркувань або з погляду необхідності відповідності ПНЕ «соціалістичному сільському господарству» закликають зменшити припустимі норми до 0,2-0,5 т/га/рік або навіть до нуля. Деякі експерти пропонують в Україні ПНЕ прийняти рівною 5 т/га/рік (Справочник., 1990). Суб'єктивність таких пропозицій очевидна.

Що стосується прагматичного визначення ПНЕ, то відома велика кількість робіт американських авторів, у яких визначені ПНЕ («Т-value») на підставі досліджень продуктивності агроландшафтів на дослідницьких станціях Міністерства сільського господарства США (зокрема, McCormack, Young, 1981; Pierce, Larson, Dowdy, 1984). Величина ПНЕ в цьому випадку коливається від 2,2 до 11,2 т/га залежно від потужності кореневого та (або) гумусового шару. На думку американських дослідників, втрати грунтів на рівні таких ПНЕ не впливають на біологічну продуктивність агроландшафту в довгостроковій перспективі (50, 100 і більше років). Зокрема, максимальна величина ПНЕ в 11,2 т/га відповідає потужним чорноземоподібним грунтам, сформованим на лесах, з величиною гумусового шару 150 см.

Проте слід визначити, що продуктивність агроландшафтів не є єдиним критерієм встановлення ПНЕ, тому що непрямий збиток від ерозії (забруднення і, замулення водойм, наприклад) може перевищувати збиток від недобору врожаю на еродованих грунтах. Необхідно зазначити, що такий підхід не враховує конкретних ландшафтних особливостей грунтової родючості в кожному випадку, а тому дуже важко адаптується при протиерозійному проектуванні до конкретних місцевих умов. До того ж зміна продуктивності грунтів при активних ерозійних процесах дуже маскується рівнем агротехніки, зокрема, внесенням добрив.

Слід вважати, що найбільш обгрунтованими є визначення ПНЕ на основі темпів утворення грунтів. У колишньому СРСР та в сучасній Україні конкретні рекомендації з цієї проблеми були наведені в роботах М.Е. Бельгибаєва і М.І. Долгилевича (1970), М.К. Шикули, О.Г. Рожкова, П.С. Трегубова (1974), Є.В. Полуектова (1981), Ф.М. Лисецького (1990), О.М. Каштанова та ін., (1994), С.Г. Чорного (1996, 1999), С.Г. Чорного та О.М. Єргіної (2003).