Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Методи польових досліджень геологічної будови території у наявних відслоненнях порід

Геологічні пласти спостерігають також на наявних відслоненнях порід на берегових уступах, схилах урвищ, стінках кар’єрів. Щоб добре їх оглянути, треба зачистити верхній шар від звітрілого матеріалу. Для спуску по високих та урвистих схилах відслонень, щоб взяти проби і детально описати, в пухких відкладах закладають сходинки. Дають детальну характеристику місцеположення оголень стосовно примітних об’єктів місцевості і в межах форм рельєфу. Визначають координати і наносять на карту. Характеристику відслонень ведуть пошарово, зверху вниз, оскільки границі між верхніми шарами завжди чіткіші, ніж внизу розрізу. Після виконання бурових робіт чи завершення підготовки відслонень, приступають до опису порід. Кожному пласту гірських порід присвоюють певний умовний знак (цифра або літера), під яким його описують або замальовують у польовому щоденнику (рис. 4.2.2).

Рисунок розрізу і побудова колонки на підставі виконаних замірів
Рис. 4.2.2. Рисунок розрізу і побудова колонки на підставі виконаних замірів [5]

Порядок опису порід у відслоненнях такий:

  • назва породи;
  • колір;
  • структура (для кристалічних порід – масивна, брилова; для гравійно-галечникових і піщаних відкладів – уламкова (зазначають розміри уламків і зерен); для глинистих відкладів – грудкувата, горіхувата, стовпчаста, призматична, плитчаста;
  • текстура: шарувата, флюїдальна, хаотична;
  • наявність включень: червоточин, кореневищ, ходів тварин; слідів озалізнення; уламків чи прошарків іншого матеріалу в однорідній товщі; органічних залишків;
  • наявність тріщин і їхня характеристика;
  • опис пласта в цілому: азимут простягання, характер залягання: горизонтальний чи моноклінальний (кут і азимут падіння);
  • характер переходу (контакт) з наступним і попереднім шаром.

Найперше визначають назву породи (див. п. 4.1.1). Геологічним молотком відламують від масиву уламок породи. Його розбивають на менші частини для отримання свіжого відколка. Уважно розглядають зріз і вигляд уламка. Характеристику мінералогічного складу породи дають на підставі вивчення окремих зерен досліджуваної породи під лупою.

Колір гірських порід оцінюють за сухим зразком. Зазначають такі кольори: рожевий–червоний–рудий–жовтий–палевий–коричневий–оливковий–зелений–синій–білий–сірий–чорний.

Розмір зерен породи визначають просіюванням через сита з відповідними отворами. Розрізняють такі типи порід за механічним складом:

  • мулисті,
  • глинисті,
  • алевритові,
  • піщані,
  • гравійні,
  • галечникові,
  • валунні.

Для піщано-гравійних зерен використовують окремий визначник (рис. 4.2.3). Параметри гравійно-галечникового матеріалу вимірюють штангенциркулем або лінійкою, а валунів – рулеткою.

Визначник розмірів зерен піщано-гравійних порід
Рис. 4.2.3. Визначник розмірів зерен піщано-гравійних порід [2]:

1 – пісок тонкозернистий; 2 – дрібнозернистий; 3 – середньозернистий; 4 – великозернистий; 5 – грубозернистий; 6 – гравій дрібний; 7 – гравій середній; 8 – гравій великий

Висушений зразок породи насипають у центральне (біле) кільце і розглядають його в лупу на тлі різних за розміром чорних кружечків, які відповідають граничним діаметрам окремих фракцій, величина яких зображена на графіку з зовнішнього боку великого кола. Якщо в породі наявні зерна різних фракцій, то відзначають переважаючу.

Твердість мінералів (або порід) може бути з’ясована в польових умовах впливом на мінерал одного з таких предметів: олівця (твердість 1), нігтя людини (2-3), монети бронзової (4), скла (5), ножа сталевого (6) , напилка (7). Якщо, наприклад, сталевий ніж на випробуваному мінералі залишає подряпину, то мінерал м’якший від сталі і його твердість 5.

Породи, що містять вуглекисле вапно (наприклад, мергель, крейда), у разі впливу на них соляної кислоти (капнути 2-3 краплі) бурхливо скипають (шиплять).

Описуючи гірські породи, необхідно, крім їхнього мінералогічного та механічного складу, кольору, також зазначати:

  • для піску – характер шаруватості (горизонтальна, коса, хвиляста), ступінь обкатаності зерен, наявність скам’янілих решток тварин і рослин;
  • для пісковиків – склад мінералів, що їх становлять, ступінь цементації;
  • для глин і суглинків – сланцюватість, ступінь вологості, наявність мінеральних включень;
  • для крейди та мергелів – щільність, тріщинуватість, наявність домішок і скам’янілостей.

Зазначають характер контактів між шарами та прошарками порід – рівні, нерівні, переривчасті, або переходи між ними – чіткі чи поступові.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом
При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.