Геологічна будова Львівської області. Волино-Подільська частина Європейської платформи
Будова надр Львівської області складна і різноманітна. Південно-західну частину займають Східні Карпати і Передкарпатський крайовий прогин; північно-східна лежить у межах Волино-Подільської частини Європейської (Руської) платформи.
Волино-Подільська частина Європейської платформи
Між північно-східною окраїною Передкарпатського прогину і лінією Рава-Руська – Жидачів під горизонтально залягаючими мезозойськими і третинними відкладами поширений складчастий нижній палеозой. Цю смугу разом з територією Передкарпаття багато геологів вважають зоною каледонської складчастості, яка прилягає до краю докембрійської платформи (рис. 2).
Рис. 2. Схема тектонічного районувався і розміщення найважливіших родовищ корисних копалин Львівської області
1 — Львівський палеозойський прогин;
2 — схил Українського кристалічного шита;
3 — Зовнішня зона Передкарпатського прогину;
4-5 — Внутрішня зона Передкарпатського прогину з підзонами (4 — Самбірською; 5 — Бориславською);
6 — Скибова зона Карпат;
7 — Субсілезька зона Карпат;
8 – Сілезька (кросненська) зона Карпат;
9 – Дуклянська вона Карпат;
10 — брахіантиклінальні складки;
11 — лінія насуву;
12 — північно-східна границя Передкарпатського прогину;
13 — головні розломи в Зовнішній зоні прогину;
14 — насуви регіональні та інші;
15 – деякі з глибоких свердловин;
16 – межа поширення карбону,
17 — лінія геологічного розрізу;
18 – державна границя;
19 – границя області.
Родовища:
20 — нафти;
21 — природного газу;
22 — кам'яного вугілля;
23 — бурого вугілля,
24 — кам'яної та калійної солей;
25 — мінеральних вод
Область поширення потужного, відносно слабо порушеного тектонічними дислокаціями палеозою називають Львівським палеозойським прогином.
Північно-східне крило Львівського палеозойського прогину переходить у схил Українського кристалічного щита. Осадові породи тут залягають на докембрійському фундаменті, що складається з гранітів та інших вивержених і метаморфічних утворень, які виявлено глибокою свердловиною у с Горохів на глибині 3466 м. На захід і південний захід від цього пункту давній фундамент залягає ще глибше. У с Новий Витків його не вдалося виявити бурінням до 4050 м. Аналіз розрізу свердловини свідчить, що фундамент лежить тут на глибині 4800-5000 м. У районі Угніва і Львова, за геофізичними дослідженнями, загальна потужність осадових порід дорівнює 6-7 км. Цю потужну товщу утворюють відклади верхнього протерозою, палеозою (кембрій, ордовик, силур, девон, карбон), юри і крейди.
Протерозойські відклади
Протерозойські відклади виражені трьома різними за складом серіями, з яких нижня (поліська) і верхня (валдайська) складені осадовими породами, а середня (волинська) — вулканогенними утвореннями.
Поліська серія
У складі поліської серії переважають вишнево-червоні, бузкові пісковики і алевроліти з рідкими прошарками яскравоколірних аргілітів. Потужність її досягає 800 м.
Волинська серія
Волинська серія — складена базальтами, туфами і туфітами. Виливи дуже поширені на захід від Українського кристалічного щита. Напевно, одночасно з ними утворилися і системи розломів у тілі докембрійської платформ, що супроводилося потужним вулканізмом.
Валдайська серія
Нижня частина валдайської серії виражена різнобарвними, бурувато-червоними і зеленими аргілітами. Вище залягає характерна товща сірих аргілітів і пісковиків, що чергуються з обвугленими органічними рештками по площинах нашарування. Ці відклади порівнюються з ламінаритовими шарами північного заходу Руської платформи. Загальна потужність верхньопротерозойського осадово-вулканогенного комплексу досягає 1350 м.
Палеозойські відклади
Кембрійські відклади
У кембрійських відкладах виділяється декілька літологічних пачок:
- «надламінаритові пісковики» — світло-сірі кварцитові пісковики з прошарками сірих алевролітів;
- переважно темно-сірі алевроліти;
- пісковики і аргіліти бережківської світи. У свердловині, що пройдена в районі с Новий Витків, кембрій має потужність близько 500 м.
Відклади ордовику
Відклади ордовику на території області не виявлені. За межами області, на схилі кристалічного щита і в північній частині Волині, ордовик складений глауконітовими пісковиками, кристалічними і органогено-уламковими вапняками, загальна потужність яких коливається від 3 до 45 м.
Відклади силуру
Силур, на відміну від ордовика, має широкий розвиток. Нижній силур (ландоверський і венлокський яруси) і більша частина верхнього силуру складені головним чином аргілітами і сірими глинястими вапняками, місцями доломітизованими, кавернозними. Потужність силуру становить у Горохові 650, в Одеську — 650, у Новому Виткові — 780 м.
У зоні складчастого нижнього палеозою, за даними Рава-Руської опорної свердловини, потужність силуру значно перевищує 1000 м.
Девонські відклади
Девонські відклади менше поширені. Нижній девон представлений континентальними відкладами (фація «давнього червоного пісковика») в середньому і верхньому відділах системи переважають морські і латунні відклади. У свердловині, пробуреній у с. Дубляни, нижній девон має максимальну потужність — 1018 м. Середній і верхній відділи девонської системи у Львівському палеозойському прогині виражені потужною товщею карбонатних відкладів. Загальна потужність девону досягає. 1300 м.
Відклади карбону
Карбон залягає під мезозоєм на значній площі; на сході ці відклади досягають району м. Одеська, на півдні — м. Перемишлян, на заході — лінії Рава-Руська – Ставчани. На півночі вони простягаються на територію Польщі. Кам'яновугільна система виражена головним чином нижнім відділом, але поблизу державної границі в розрізі з'являються і середньокам'яновугільні відклади. Карбон складений різноманітними породами: аргілітами, пісковиками, вапняками, рідше доломітами, доломітизованими вапняками, конгломератами. Трапляються і прошарки кам'яного вугілля.
Вугілля належить до гумусових і сапропелевих відмінностей. Вони, як правило, підстелюються породою, пронизаною коріннями рослин, що вказує на їх автохтонність та прибережно-континентальні умови накопичення вихідної органічної речовини. У покрівлі вугільних шарів залягають аргіліти, алевроліти або пісковики, рідше вапняки.
Мезойські відклади
Палеозойські відклади повсюдно перекриті мезозоєм (юрою і крейдою), який залягає на різних більш давніх товщах.
Юрські відклади
Юрські відклади обмежені на сході лінією Червоноград – Перемишляни. На заході від цієї лінії вони стають потужнішими, а також з'являються молодші горизонти розрізу. У східній частині на палеозої залягають безпосередньо крейдові відклади. У повному, розрізі юри виділяють три світи: нижню (коржевську), що складається з строкатих пісковиків і глин, середню- (нижнівську), виявлену доломітизованими вапняками, доломітами і ангідритами, і верхню (буківнинську), в якій розвинені різноманітні вапняки — органогеноуламкові, оолітові, дрібнозернисті. Потужність юри досягає 500 і більше метрів.
Крейдові відклади
Відклади крейдової системи складені переважно світло-сірими, білими м'якими мергелями і вапняками. Тільки в основі товщі, яка відповідає початкові верхньокрейдової трансгресії (сеноман), звичайно поширені грубозернисті пісковики і піщанисті мергелі.
Крейдові відклади заповнюють прогин, в осьовій частині якого. (у смузі Рава-Руська — Жидачів) потужність їх досягає понад 1000 м.
Третинні породи
Третинні породи, які на платформі мають невелику потужність, збереглись від ерозії звичайно тільки на височинах. Вони належать головним чином до тортонського ярусу міоцену. Тільки в частині, що прилягає до Передкарпатського прогину, поширені й молодші сарматські відклади. У нижньому тортоні (богородчанська світа) поширені піски, пісковики, літотамнієві вапняки. Часто спостерігаються прошарки вулканічних туфів. Верхній тортон починається лагунними відкладами — гіпсами, ангідритами (тираська світа), хемогенними вапняками (ратинські вапняки), які вище знову замінюються товщею покривних осадів.
Осадовий чохол Волино-Подільської частини Руської платформи зазнав значних тектонічний дислокацій. Палеозойські відклади в найглибшій частині прогину, як встановлено бурінням, залягають досить різко вираженими складками. У склепінні розвинених тут брахіантиклінальних структур на підмезозойську поверхню виходять відклади верхнього, середнього або нижнього девону. У синклінальних ділянках розвинені кам'яновугільні відклади. Антикліналі простягаються у вигляді ланцюжків з північного заходу на південний схід звичайно вздовж регіональних розломів. Визначені Крехівська, Нестеровська, Белз-Милятинська та інші лінії складок. Кути падіння крил у крайніх західних лініях досягають 35-40°. Мезозойські відклади лежать на палеозої з кутовим неузгодженням. Юрський і крейдовий прогини накладені на різні зони палеозойської структури. Місцями юра і крейда також порушені скидами, флексурами та іншими дислокаціями, більшість яких виникла вже в третинний період.