Гірськокарпатські ландшафти Львівської області. Низькогірно-бескидські природні райони

Гірськокарпатські ландшафти

Гірськокарпатські ландшафти Львівської області вже давно і добре освоєні. Про це може свідчити хоча б досить велика густота населення, яка перевищує 40 чоловік на 1 км кв. Однак поселення у Львівських Карпатах виявляють виразний зв'язок з ландшафтними ярусами терас як сучасних, так і давніх, тому, районуючи гірську територію області, ми будемо враховувати не лише гірські хребти, але й річкові долини, виділяючи принаймні деякі з них в окремі природні райони.

Львівські Карпати можна поділити на такі чотири групи природних районів:

низькогірно-бескидську,
низькогірно-верховинську,
середньогірно-бескидську і
вододільно-верховинську.

Низькогірно-бескидська група природних районів

Група низькогірно-бескидських районів розташована в зоні занурення скибових тектонічних структур, завдяки чому гірські хребти тут невисокі і поверхні їх утворюють так званий суббескидський (підбескидський) рівень. Хребти відзначаються виразним паралелізмом простягання, переважанням положистих некрутих схилів і малою кількістю лісів, які вкривають менше 35% загальної площі району.

У групі низькогірно-бескидських хребтів виділяються такі природні райони:

Верхньодніпровський,
Воля-Блажівський,
Орівський і
Синьовидненський.

Верхньодністровський природний район

Верхньодністровський природний район займає територію, що дренується верхів'ями рік Стривігора та Дністра, та є найбільшим з низькобескидських природних районів дуже своєрідним за природними особливостями і господарським освоєнням.

Верхньодніпровський район відзначається симетричною будовою невеликих абсолютних своїх хребтів, що зовсім не властиве скибовим структурам у смузі їх типового розвитку (Сколівські Бескиди, Горгани).

З симетричною будовою гірських хребтів Низьких Бескидів пов'язане поширення широких поздовжніх долин між хребтами, які стали головними осередками бойківських поселень, витягнутих ланцюжками вздовж цих до лип. Таких сіл нараховується понад десяток (Велика Сушиця, Волошинове, Росохи, Терло, Топільниця, Лопушниця, Катине, Тисовиця, Ріп'япа тощо).

Поперечних долин, які перетинають бескидські хребти, тут небагато (Дністер, Стривігор, Вирва та їх притоки Лінинка, Яблунька), проте в них розміщуються основні населені пункти Старий Самбір, Старява, Добромиль, Хирів тощо, розвитку яких, очевидно, сприяло положення на поперочнокарпатських шляхах, що здавна з'єднували Передкарпаття із Закарпаттям.

Густе і стародавнє заселення Верхньодніпровського району спричинилось до значного знищення лісів і заміни їх луками та орними землями.

Воля-Блажівський природний район

Воля-Блажівський природний район розташований на схід від Дністра і простягається до р. Бистриці Підбузької; на півдні його границею можна вважати хребет, утворений насувом Сколівської скиби і відзначений вершинами Круглик, Маловенька, Щербин тощо.

Відмінна риса природи Воля-Блажівського району полягає у тому, що тут порушується правильне паралельне простягання гірських хребтів та симетричність їх схилів. Хребти) тут короткі, часто розгалужуються, їх перерізують поперечні долини річок. Поздовжніх долин мало, воші короткі і переважно вузькі, тому й заселений цей район набагато менше, ніж Верхньодніпровський, але більше залісений. З поперечних долин тільки Бистриця Підбузька є порівняно великою і перетинає низку хребтів, створюючи місце для багатьох поселень (села Підбуж, Залокоть, Бистриця, Смільна, тощо). Інші населені пункти теж прив'язані переважно до поперечних долин рік Блажівки, Черхави, Сприні.

Гірські хребти мають дещо більші абсолютні висоти порівняно з Верхньодністровським районом. Наприклад, гора Виділок має 860 м, гора Маловенька — 852 м тощо.

Відміни в орографії і річковій сітці цього району зумовлені особливостями його геологічної будови, зокрема наявністю низки поперечних розломів (Монастирецький, Підбузький тощо), через які окремі структурні блоки своїми рухами вплинули на розвиток скиб, спричинюючись до їх звуження або розширення, підняття і опускання. Складність тектонічної будови Воля-Блажівського району сприяла утворенню нафтоносних горизонтів, перспективних щодо видобутку нафти і газу (Воля Блажівська).

Орівський природний район

Орівський природний район простягається на схід від р. Бистриці Підбузької до р. Стрий, яка обмежує його також і з півдня. Гірські хребти району, утворені Береговою, Орівською і частково Сколівською скибами, мають загалом карпатське простягання і розділені широкими поздовжніми долинами рік Стинавки, Стрия та деяких менших потічків (Урич, Кропивник). Поперечних долин у цьому районі мало, вони не перетинають район наскрізь (р. Тисьмениця пливе на північ, а р. Східниця тече на південь у долину р. Стрий). Отже, гірські хребти Орівського району простягаються у довжину на десятки кілометрів, наприклад Комарницький. Висоти цих хребтів загалом трохи більші, ніж висоти Воля-Блажівського району, і досягають у гірському вузлі Цюховий Діл 938 м. Гірські хребти тут переважно обезлісені завдяки густому і давньому заселенню поздовжніх долин, тільки масив Цюхового Долу та передовий хребет Орівської скиби більше вкриті лісами.

Берегова скиба настільки занурена, що утворює не гірський хребет, а лише горбисті передгір'я, розчленовані верхів'ями потічків — притоків Колодниці, Лютічанки, Солониці тощо.

Синьовидненський природний район

Синьовидненський природний район являє собою цілком виразний індивідуальний природно-територіальний комплекс, який можна вважати окремим ландшафтом, незважаючи на його малі розміри. Індивідуальність і відмінність Синьовидненського району полягає перш за все в тому, що він являє собою терасовану улоговину майже округлої форми, а не витягнутої між хребтами, як переважна більшість міжгірських долин. Радіус цієї улоговини досягає майже 15 км, завдяки чому тут розміщується більше півдесятка сіл (Нижнє Синьовидне, Верхнє Синьовидне, Корчин, Межиброди, Дубина, Тишивниця).

У ландшафтній структурі Синьовидненської міжгірської улоговини основні площі займають тераси нижнього ярусу (заплава та дві надзаплавні тераси), на які припадає майже дві третини усієї території улоговини. На цих терасах розміщені основні масиви орних земель з дерново-буроземними опідзоленими грунтами і населені пункти. Тераси середнього ярусу (четверта і п'ята) теж зайняті орними землями, але за площами вони набагато менші, піж тераси низького ярусу. Нарешті, до улоговини слід віднести також фрагменти терас високого ярусу, площі яких дуже незначні і зайняті переважно лісолучними угіддями.

Незважаючи на невеликі розміри, Синьовидненський природний район має важливе сільськогосподарське значення завдяки великим площам орних земель досить високої якості. Через цей район проходять важливі транспортні магістралі міжнародного значення: нафтопровід «Дружба», енергосистема «Мир», міжнародні залізничні й автомобільні траси.

Однією з важливих особливостей Синьовидненського природного району є високі повені і паводки на ріках Стрий і Опір, які зливаються саме в межах Синьовидненської улоговини. Хоча паводки катастрофічного характеру трапляються рідко, проте вони завдають значної шкоди полям, дорогам, мостам тощо. Тому тут потрібні інженерно-технічні споруди, які б охороняли господарські об'єкти від руйнування. Слід також зазначити, що основні заходи щодо боротьби з цим стихійним лихом мусять бути зосереджені у верхів'ях басейнів Стрия і Опору, тобто там, де формуються паводки і де треба регулювати річковий стік.