Класифікація земельного фонду. Основні екологічні функції земель

Таксономічні одиниці класифікації земельного фонду

Земельні ресурси – це найважливіша частина природного середовища, що характеризується просторовим розміщенням, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, виступає головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення усіх галузей господарства.

При класифікації земельного фонду під землями розуміють генетично самостійні ділянки самої верхньої, найбільш активної частини суші, що є основним засобом виробництва в лісовому та сільському господарстві, з характерною їм природно-господарською якістю, яка визначає призначення і використання земель, а також заходи їхньої охорони та окультурення. В процесі вивчення і класифікації земельного фонду виділяють ділянки території, що характеризуються не лише однаковим ґрунтовим покривом, але і всіма іншими умовами від яких залежить переважаючий спосіб їхнього використання (клімат, характер водного і теплового режимів, рельєф, експозиція схилів, конфігурація ділянок, показники природної або штучної родючості) [4, 5].

Основними таксономічними одиницями при класифікації земельного фонду країни є:

зональні типи земель;
категорії придатності земель;
класи земель;
види земель (групи ґрунтів).

Зональні типи земель виділяються в процесі природно-сільськогосподарського районування земельного фонду. Вони територіально співпадають з границями природно-сільськогосподарських зон і відображають зональні умови природного середовища та загальні напрямки переважного використання земельного фонду.

Основою для виділення категорій придатності земель є їхній якісний стан і можливість подальшого використання під основні сільськогосподарські угіддя. Чинна класифікація виділяє сім категорій придатності земель:

землі, придатні під ріллю;
землі, придатні переважно під сіножаті;
землі пасовищ, які після покращення можуть бути придатні під інші сільськогосподарські угіддя;
землі, що придатні під сільськогосподарські угіддя після корінної меліорації;
землі, які є непридатними під сільськогосподарські угіддя;
порушені землі.

Класи земель виділяються в межах кожної категорії придатності із врахуванням загального характеру використання і прийомів агротехніки.

Класи земель – це основна одиниця класифікації, на основі якої виділяються ділянки земної поверхні з близькими природними та господарськими якостями, характером використання та заходами окультурення.

Види земель є найдрібнішою класифікаційною одиницею земельного фонду, які за своїм змістом відповідають агровиробничим групам ґрунтів, що виділяються на основі ґрунтових обстежень. В межах України виділяється 222 агрогрупи, кількість яких збільшується за рахунок відмінностей у гранулометричному складі.

Основні екологічні функції земель

Наряду із великим та незамінним значенням земельних ресурсів як територіального базису, основного засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві, вони, за невід'ємної належності до них ґрунтів, виконують низку біогеоценотичних і глобальних екологічних функцій, які обумовлюють нормальне функціонування як окремих біоценозів, так і життя загалом [1, 2].

Однією із головних біогеоценотичних функцій є функція життєвого простору. Ґрунти переповнені живою речовиною, створюючи живу плівку суші. Біомаса наземних екосистем в сотні разів перевищує біомасу світового океану, хоча площа суші в три рази менша. З ґрунтом тісно пов'язана переважна частина рослин, оскільки саме в ньому відбуваються ранні цикли їхнього розвитку, а у подальшому із ґрунтом взаємодіють корені, поглинаючи вологу та поживні елементи та утримують вертикальне положення. Активно використовують грунт як середовище існування мікроорганізми (бактерії, актиноміцети, гриби, водорості), найпростіші, плоскі та кільчасті черви, нематоди, молюски, членистоногі, амфібії, рептилії. Основною особливістю ґрунту, що зумовлює високе біорізноманіття є його чотирьохфазність та полідисперсність.
Також земля виконує функцію житла та сховища, захищаючи низку живих організмів, що здійснюють значну частину життєвих функцій на поверхні землі, від переохолодження і перегрівання, хижаків. Особливу актуальність ця функція має в екстремальних умовах (тундра, пустелі), а також інших ландшафтах у періоди різких змін погоди.

Зелені рослині формації у комплексі із ґрунтовим покривом за рахунок проходження процесу фотосинтезу щорічно фіксують та зв'язують близько n·10¹⁷ ккал хімічно активної сонячної енергії, виконуючи біоенергетичну функцію. Сонячна енергія фіксується зеленими рослинними формаціями, після відмирання яких, акумулюється та утримується ґрунтами у вигляді органічної речовини (гумусу, детриту). Недаремно гумус називають загальнопланетарним акумулятором сонячної енергії. У подальшому енергія гумусу та органічних решток слугує основою ґрунтової родючості і залучається у трофічні ланцюги.

Грунтово-рослинні екологічні системи в процесі еволюції та саморозвитку набули здатності фіксувати атмосферний молекулярний азот, перетворюючи його в амінокислоти та білки, виконують азото-білкову функцію.

Молекулярний азот є недоступний як для живлення рослинних формацій, так і для людини, хоча сполуки азоту є вкрай необхідними у життєвих циклах рослин, тварин і людини. Біологічна фіксація азоту бульбашковими та вільноживучими бактеріями досягає 140 млн. т/рік, в той час як промислове виробництво азотних сполук становить 60-80 млн. т/рік. Акумульовані сполуки азоту, проходячи через кишковий тракт тварин і людей, знову потрапляють у грунт, де зазнають різноманітних процесів амоніфікації, нітрифікації, знову повторно використовуються рослинами, або денітрифікуються.

Також грунтово-рослинні екосистеми виконують газово-атмосферну екологічну функцію, здійснюючи процеси фотосинтезу, за рахунок яких відбувається зв'язування вуглекислого газу та емісія кисню, здійснюють фіксацію молекулярного азоту та денітрифікацію, повернення частини вуглекислого газу в атмосферу. В цілому, вони виконують низку процесів, які визначають глобальне співвідношення газів в атмосфері, що в значній мірі визначає клімат нашої планети.

Приведені деякі екологічні функції дають підставу зробити висновок про екологічну багатофункціональність земельних ресурсів, неврахування якої може порушити екологічну рівновагу нашої планети.

Література:

Добровольский Г.В., Никитин Е.Д. Экологические функции почв. – М., 1986.-136 с.
Добровольский Г.В., Никитин Е.Д. Функции почв в биосфере и экосистемах. – М., 1990. – 261 с.
Леонець В. О. Екологічні наслідки сучасної деградації природних і антропогенних ландшафтів та основні напрямки охорони земель. // Землевпорядний вісник, 1998, № 3. – С. 26-30.
Магазинщиков Т.М. Земельний кадастр: Підручник. – Львів: Світ, 1991. – 452 с
Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навчальний посібник / За ред. М.Г. Ступеня. - Львів: Апріорі, 2003. - 341 с
Трегобчук В.М. Охорона земель – складова національної безпеки // Вісник НАН України, 1997, № 3-4. – С. 3-13.
Трегобчук В.М. Раціональне використання та всебічна охорона земель – головні чинники продовольчої і національної безпеки // Землевпорядкування, 2001, № 1. – С. 36-41.

Питання для самоконтролю:

Охарактеризуйте значення земельних ресурсів у житті людини.
Яку роль відіграють земельні ресурси у різних галузях виробництва?
Назвіть та проаналізуйте особливості земельних ресурсів як засобу виробництва?
Коли людина почала використовувати землю для землеробства і яке це мало значення?
Яку площу продуктивних земель людство втратило за землеробський період їхнього використання? Які наслідки таких втрат?
Назвіть основні причини втрати продуктивних земель.
Що таке земельні ресурси?
Назвіть та охарактеризуйте основні екологічні функції земельних ресурсів?
Назвіть таксономічні одиниці класифікації земельного фонду.