Генетично-ієрархічна класифікація екологічних криз

Тотальні (панойкуменні) екокризи. Такі кризи стосуються множини екологічних об'єктів ще більшого ступеня загальності. У даному випадку йдеться про суцільне руйнування всієї або переважної більшості екосистем високого ієрархічного рівня. Таким чином, тотальні екокризи охоплюють значні еколого-ландшафтні зони планети або навіть зачіпають екосистеми, котрі поширені на всій планеті, тобто панойкуменні. Вони є своєрідним подовженням та посиленням локальних екокриз, лише з тією різницею, що деградації зазнають не окремі з екосистем певного їх класу, а більшість з них, а то й усі загалом.
Спричинення тотальних екокриз стало атрибутивною ознакою людства в період, коли воно володіє засобами промислового, машинного впливу на природу та її трансформацію, на використання довкілля у власних інтересах, хоча приклади діянь такого роду спостерігаються ще в праісторичні часи. Скажімо, вже великі гідравлічні (іригаційні) цивілізації Межиріччя та Китаю спричинилися до кардинальної трансформації водних екосистем, деградації рослинності та грунтів на величезних площах, через що лісові та степові ценози, наприклад, перетворилися в пустелі та напівпустелі.
Масові нищення екосистем практично стали звичними з часів промислової революції. Коли британські поміщики-скотарі почали зганяти селян з їхніх угідь і перетворювати ріллю на пасовища, то це означало, крім всього іншого, що традиційні верескові ценози вже зникли і овець мусили випасати на штучних угіддях. Коли меліоратори зарегульовують стоки великих річок (Дніпро, Волга, Єнісей), то непоправної шкоди зазнає величезна кількість екосистем; коли вони осушують поліські болота, то кардинальній непоправній трансформації піддається весь обшир цих специфічних екосистем. А розорення у XIX-XX ст. величезних обширів північно-американських, українських та казахських степів практично означало кінець їхнього існування як певного класу екосистем: лише де-не-де збереглися жалюгідні рештки колишнього розмаїття (заповідники Асканія Нова, Стрілецький степ, Кам'яні Могили і т.п.).
Панойкуменні втрати екосистем призводять до порушення нормального функціонування значних біосферних угруповань, підсистем біосфери у цілому. Трансформовані потоки речовини та енергії впливають на загальну біопродуктивність, співвідношення первинної та вторинної біологічної продукції, газовий та оптичний склад атмосфери, стан грунту, водойм тощо. Змінюється пропорція між органічною речовиною, продукованою природними екосистемами, з одного боку, і біопродукцією штучних ценозів, — з іншого. А це, у свою чергу, стає чинником послаблення самоорганізаційних потенцій та можливостей біосфери загалом.

Глобальні (біосферні) екокризи. Нині є всі підстави вести мову про екологічні кризи антропогенного походження, котрі порушують системну цілісність межової екосистеми планети Земля — всієї біосфери. Це явище, однак, є своєрідним за рушійним чинником, і за станом порушення стійкості біосфери. Як зазначалося вище, в минулі геологічні часи біосфера неодноразово опинялася в кризовому стані, з неодмінними його атрибутами — вимиранням флор та фаун, масовою елімінацією видів, зміною темпів та напрямків еволюції тощо. Нинішні реалії засвідчують рух до такого стану, індукованого діяльністю людини.
Глобальні екокризи пов'язані з порушенням рівноваги в основних структурних блоках біосфери (літосфері, атмосфері, гідросфері, грунті), її функціональних підсистемах (продуцентів, редуцентів, консументів), нестабільним становищем домінантного виду, тобто Homo sapiens L., що є безумовною ознакою і системи в цілому, зрештою, є підстави вести мову і про істотні варіації Деяких базових біосферних параметрів та показників, Навіть про незворотність деяких зрушень загалом. Біосфера під впливом людської діяльності втрачає свої самоорганізаційні можливості і, перебуваючи у кризовому екологічному стані, стає дедалі менш прийнятною домівкою для проживання в ній самої людини.
На рівні глобальних екокриз людство дістає, таким чином, ще один вагомий критерій їх ідентифікації. Він полягає в тому, що в таких умовах, тобто в кризовій системі, з'являється загроза існуванню домінантному виду як родовій істоті, а не лише окремим його представникам. І навпаки, в стабільній системі шанси на виживання завжди набагато кращі.

Таким чином, людська життєдіяльність стала причиною трансформації біосфери Землі, причому багато із складників її (види, екосистеми, життєві форми) зазнали або ж непоправних втрат, або ж перебувають у стані кризи. У цьому зв'язку глибинним призначенням системи екологічної культури людства постає подолання негараздів у відносинах людства та його окремих спільнот з довкіллям, перебрання на себе функцій самоорганізації екосистем та біосфери.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

В чому сутність "криз"? Порівняйте кризи з катастрофами.
Дайте визначення екологічних криз. Як вони впливають на суспільство та біосферу?
Проаналізуйте види та історичну динаміку екологічних криз.
Порівняйте природні та антропогенні екологічні кризи.
Які існують класифікації екологічних криз? Порівняйте переваги та недоліки різних систем.
Чи існують шляхи подолання екологічних криз?

ЛІТЕРАТУРА

Абросов Н.С. и др. Экологические механизмы сосуществования и видовой регуляции. Новосибирск, 1982.
Баландин Р. К. Перестройка биосферы. Минск, 1981.
Буко А Эволюция и темпы вымирания. М., 1979.
Болт Б. А и др. Геологические стихии. М., 1978.
Будыко М. И. Глобальная экология. М„ 1977.
Вавилов А. М. Экологические последствия гонки вооружений. М., 1984.
Водопьянов П. А. Устойчивость и динамика биосферы. Минск, 1981.
Грант В. Эволюция организмов. М., 1980.
Григорьев А. А. Уроки экологических катастроф. СПб, 1992.
Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора. СПб, 1991.
Гудожник Г. С. Научно-техническая революция и экологический кризис. М„ 1975.
Дуглас У. С. Трехсотлетняя война: Хроника экологического бедствия. М., 1975.
Зербино Д. Д. Антропогенные экологические катастрофы. К., 1992.
Катастрофы и история Земли: Новый униформизм. М., 1986.
Крисаченко В. С. Природні катастрофи: легенди, гіпотези, факти. К., 1989.
Крисаченко В. С Моделі пояснення еволюції: уніформізм чи катастрофи // Філос. Та соціол. думка. 1989. № 6. С 97-103.
Крисаченко В. С. Типологія екологічних криз антропогенного походження // Ойкумена. 1991. № 4. С. 6-19.
Крисаченко В. С. Философский анализ эволюционизма. К., 1990.
Кювье Ж. Рассуждение о переворотах на поверхности земного шара. М.; Л., 1937.
Мороз С. А Історія біосфери Землі. К., 1996.
Одум Ю. Основы экологии. М., 1975.
Пианка Э. Эволюционная экология. М., 1981.
Стихийные бедствия: изучение и методы борьбы. М.; 1978.
Уиттекер Р. Сообщества и экосистемы. М., 1980.
Харруэл М. и др. Последствия ядерной войны. Воздействие на экологию и сельское хозяйство. М., 1988.
Хэллэм Э. Великие геологические споры. М., 1981.
Эволюция и биоценотические кризисы. М., 1987.