Динамічна класифікація бенчів Шуйського. Бенчі висвердлювання і стирання

Динамічна класифікація бенчів Ю.Д. Шуйського (2000) характеризує взаємодію гідрогенних (хвильових) і «нехвильових» (хемогенних, біогенних, термічних тощо) чинників з корінною поверхнею підводного схилу, в результаті якої утворюються різноманітні типи бенчів. Головне значення надається «абразивному ефекту» наносів, що рухаються з водним потоком на підводному схилі. Вчений вирізняє 5 груп i 11 типів бенчів у береговій зоні: 1) гідрогенні – стирання (стертя, шліфування), висвердлювання (вивертання), виломлювання, ерозійні, селективно-абразійні; 2) хемогенні – розчинення; 3) біогенні – фітогенні, зоогенні; 4) кріогенні – льодовикового виорювання (вибурювання), термокарстові; 5) тектоногенні – первинного розчленування.
Кожен бенч є елементарною формою рельєфу, одним із найпростіших елементів складних берегових систем чи узбережжів. Кожен тип бенча характеризується неповторним механізмом свого утворення і розвитку, властивими тільки йому морфологічними рисами і способами утворення осадового матеріалу. Кожна група бенчів може вирізнятися певною географічною ландшафтно-кліматичною зональністю, проте не завжди широтна зональність визначає різноманіття бенчів.

Гідрогенна група бенчів об’єднує п’ять типів бенчів, які формуються за безпосередньої активної участі хвилювання та інших рухів прибережних вод. Вплив нехвильових чинників тут майже непомітний, або зовсім не відбувається.
Бенчі стирання (шліфування) формуються на горизонтальних чи слабонахилених поверхнях підводних схилів з дуже розчленованою береговою лінією моря. Провідним процесом розвитку є коразійна абразія, якій сприяє поступове гальмування хвильового потоку з достатньою кількістю активно переміщуваних наносів. Під впливом руху гравійно-галечникових наносів у водному потоці вздовж тріщин скельних порід, що утворюють схил, утворюються невеликі лінійні поглиблення – ринвочки (рівчаки). Такі форми рельєфу характерні для східчастих бенчів, складених тріщинуватими карбонатними породами. На поверхні підводного схилу за таких умов часто формується складний сітчастий візерунок. Реверсний рух грубозернистих наносів, які надходять сюди переважно із берегових схилів і кліфів, поглиблюють і розширяють ці форми, утворюючи невеликі улоговини. З часом тонкі перепони між від’ємними формами виломлюються хвилями, в результаті чого поверхня бенча знижується, поглиблюється, а берегова зона поповнюється уламковими наносами. Середня ширина таких бенчів сягає від кількох сотень метрів до кілометра. Бенчі стирання простежуються вздовж вирівняних абразійних типів берегів і в межах увігнутих берегових схилів.
Бенчі висвердлювання поширені на підводному схилі, складеному породами різної твердості неоднорідного складу. Під впливом селективної абразії на ділянках меншої твердості порід утворюються невеликі заглиблення діаметром 0,1-1,5 м. Під впливом вихрових рухів води галечниковий матеріал, накопичений у таких заглибленнях, унаслідок обертових рухів висвердлює різні негативні форми на поверхні бенча. Такі заглиблення найхарактерніші для пологих бенчів. Дослідженнями Одеського університету встановлено, що на вапнякових бенчах тарханкутських берегів Криму такі заглиблення простежуються до глибини 3-8 м. На поверхнях бенчів крутістю схилу 0,01 в межах ділянок 10x10 м на глибинах 0,5-1,0 м може налічуватися до 20 таких заглиблень, а на ділянках схилу крутістю 0,06 – тільки поодинокі форми. Це свідчить, що значний вплив на формування таких донних мікроформ бенчів має крутість підводного схилу, особливості хвильового режиму на підводному схилі такої крутості і незначні накопичення грубоуламкового матеріалу на схилі.
Бенчі висвердлювання поширені переважно на підводних берегових схилах, складених осадовими кристалічними та зцементованими породами, іноді глинистими. Середня швидкість поглиблення бенча становить 1-8 мм/рік, а максимальна – 3-5 см/рік. Типові мікроформи в межах бенчів висвердлювання, залежно від стадії розвитку, представлені лійкоподібними, блюдцеподібними та улоговиноподібними заглибленнями і вирами. Розширення і поглиблення форм (глибше 20-30 см) спричинює до їхнього з’єднання з сусідніми такими формами, внаслідок чого тонкі перетинки між ними можуть виламуватися і дно загалом понижується.