Процес утворення дюн, стадії їх розвитку. Типи дюнних утворень

6.2. Стадійність формування дюн. Типи дюнних утворень

Дюна – піщаний пагорб, утворений під впливом вітру.
Дюни (однина: дюна – нім. Dune), – форми рельєфу пісків, утворені вітровою акумуляцією. Зазвичай термін «дюна» застосовують до всіх піщаних скупчень незалежно від зонально-кліматичних і територіальних умов. Пологий схил дюни повернутий назустріч вітру і має крутість 8-20°, а крутий підвітряний – приблизно до 32-33° для схилу, складеного сухим піском, і до 40° – зволоженим піском. Висота дюни – від 5 до 30 м і більше (на Куршській косі Балтійського моря в Литві відома дюна висотою 58 м; в Ландах, на узбережжі Біскайської затоки (Франція) – 97 м). Залежно від маси піску і швидкості вітру, дюни можуть рухатися у напрямі панівного вітру зі швидкістю до 10 м на рік.

Процес утворення дюн розвивається в декілька стадій. Кожній стадії відповідає певний морфологічний тип еолових накопичень (рис. 6.2). Найбільші переформування вітром піщаного потоку відбуваються перед великими суцільними перешкодами (валунами, брилами або стінкою кліфу). Безпосередньо перед перешкодами виникає зона підвищеної турбулентності. Внаслідок цього значна частина матеріалу відкладається на певній віддалі від перешкоди з навітряного боку, де формується асиметричний горбик з крутим підвітряним схилом. Біля підніжжя кліфів, а також на їхній поверхні за невеликої висоти кліфів (до 10-15 м) еолові накопичення можуть утворюватися поряд з береговими валами. Невисокі кліфи часто бувають заховані під шаром піску, якщо еолові форми і пасмові берегові утворення змикаються. Первинні підвищення на піщаному березі можуть бути створені також штормовим береговим валом чи просто піщаними накопиченнями за вщухання вітру. Подібні явища спостерігають на берегах Балтики, Каспійського моря тощо.
Проте дійсна зона формування піщаних дюн починається вже за межами активного пляжу. Поодинока рослинність на зразок кущів, високостеблових злаків чи дерну, що виростає тут на піщаному субстраті берега, слугує першопричиною утворення початкових дюн. Перед такими перешкодами власне процес накопичення піщаного матеріалу відбувається по-іншому. Під час проходження через такі перешкоди повітряні потоки втрачають швидкість і матеріал акумулюється вже за ними. Внаслідок цього утворюється закущовий пагорб (рос. закустовый бугор, embryodune), або пагорб скупчування, чи пагорб-коса, названий так через свою клиноподібну форму 2 (рис. 6.1). Морфологічно ці утворення подібні до ембріональних форм пустельних дюн. Утворюються такі форми слабкими вітрами, здатними реагувати на незначні перешкоди, отож переважно складені з дрібних і легких піщаних зерен. Пісок накопичується за кущем у вигляді витягнутої, безпосередньо зниженої у напрямі вітру коси з крутим (до 30-32°) і коротким навітряним схилом. Стаючи перешкодою на шляху піщаного потоку, пагорб-коса починає заноситися піском і рости вгору та збільшуватися в розмірах. Зрештою кущ чи іншу рослину, яка стала перешкодою, повністю заносить піском. На цій стадії велика частина піщаного матеріалу затримується з навітряного боку, і це спричинює до виположування навітряного схилу. Формується подовгастий горб з приблизно однаковою крутістю схилів у межах 12-20°. Ці утворення є перехідними між пагорбами – косами і справжніми дюнами, а В.Г. Ульст називає їх ембріональними дюнами, або авандюнами 3 (див. рис. 6.1). Переважно авандюни мають асиметричний профіль з кутами похилу 12-18°. їхня ширина на узбережжі Ризької затоки досягає 20 м при відносній висоті 1-3 м. Авандюни вже можуть закріплюватися трав’янистою рослинністю і перетворюватися на відносно стабільні форми. На відміну від власне дюн, авандюни – це нерухомі форми.

Рис. 6.1. Стадії розвитку берегової дюни (за М.О. Соколовим):
1 – перешкода (кущ); 2 – пагорб-коса; 3 – авандюна; 4 – дюна; 5 – зміщена (рухома) дюна (наступна стадія розвитку дюни, дюна перетворилась на рухому форму і зрушилася відносно місця виникнення); 6 – напрям вітру; 7 – первинна поверхня