Світличний О.О., Чорний С.Г.
Основи ерозієзнавства

Організаційно-господарські протиерозійні заходи

Розділ 6. Протиерозійні заходи

6.1. Загальна характеристика

Заходи з запобігання водної ерозії або з «захисту грунтів від ерозії» на сільськогосподарських землях і прилеглих територіях називають протиерозійними прийомами або заходами. Кожний, протиерозійний захід направлений на зниження інтенсивності прояву одного або декількох чинників ерозійного процесу, що приводить або до зменшення швидкості стікання води по поверхні схилів (унаслідок зменшення маси і, отже, глибини схилових потоків або збільшення сумарної гідравлічної шорсткості поверхні схилів), або до збільшення здатності грунту протистояти ерозійній дії крапель дощу і (або) поверхневого стоку.

У наш час розроблена велика кількість різних протиерозійних прийомів, які при їх грамотному використанні дозволяють утворювати комплекси або системи взаємозалежних грунтозахисних заходів, що здатні забезпечувати надійне регулювання поверхневого стоку та ерозії для кожного водозбору або схилу. Вищою формою таких комплексів є грунтозахисні системи землеробства – контурно-меліоративна та ландшафтна.

Існують різні пропозиції щодо класифікації протиерозійних прийомів та заходів, але найбільш поширеним є поєднання усіх протиерозійних заходів у чотири групи: організаційно-господарські, агромеліоративні, лісомеліоративні та гідромеліоративні (рис. 6.1). Розглянемо їх більш детально.

Класифікація протиерозійних заходів
Рис. 6.1. Класифікація протиерозійних заходів

6.2. Організаційно-господарські заходи

Визначення конкретного складу заходів протиерозійного захисту з урахуванням певних природних умов і способів господарського використання вирішується саме в процесі розробки організаційно-господарських заходів. До цієї групи належать:

  • протиерозійна організація території, включаючи класифікацію земель за однотипністю та інтенсивністю прояву ерозійної деградації грунтів і можливому їх використанню, розміщення мережі лісонасаджень, доріг, найпростіших гідротехнічних споруд;
  • обмеження в ступені сільськогосподарського освоєння території;
  • обмеження ступеня насичення сівозмін окремими сільськогосподарськими культурами.

Організаційно-господарські заходи починаються з класифікації земель за однотипністю та інтенсивністю прояву ерозійної деградації грунтів і можливому їх використанню. Існуючи «ерозійні» схеми класифікації земель передбачають виділення трьох типів земель («ерозійних фондів» за О.С. Козменко (1954), «підсистем ерозійної геосистеми» за Г.І. Швебсом (1981), «еколого-технологічних груп» за О.Г. Тарарико (1990) тощо.

  1. До першого типу звичайно відносять неушкоджені і слабко ушкоджені ерозією землі на рівних і слабопологих схилах (до 3°), де можливе вирощування основних сільськогосподарських культур (включаючи просапні і чистий пар), а стік регулюється найпростішими агротехнічними прийомами та полезахисними лісосмугами.
  2. До другого типу належать частини схилів з великими ухилами (від 3° до 7-9° за різними схемами) із середньо- і сильнозмитими грунтами, наявністю струминних розмивів, придатні для обмеженого обробітку. Стік на цих схилах регулюється агротехнічними, лісомеліоративними і гідротехнічними протиерозійними заходами.
  3. Нижня частина схилів з ухилами більше 7-9° зайнята переважно сильнозмитими грунтами. Вона виділяється в третій тип земель. Землі цього типу використовуються для пасовищ або підлягають повному залісенню.

Досвід протиерозійної організації території показує, що прямолінійні контури сільськогосподарських угідь, розміщення доріг і меле полів навіть поперек схилу, як правило, не задовольняють вимогам впровадження інтенсивних засобів боротьби з водною ерозією. Прямолінійні межі полів сівозміни перетинають горизонталі під тим чи іншим кутом і, отже, напрямки обробітку грунту, розміщення посівів вздовж прямолінійної межі створюють умови для руху струменів поверхневого стоку уздовж гребенів оранки або в міжряддях сільськогосподарських культур, що посилює ерозійну небезпеку.

Отже, межі угідь і полів сівозміни або, у крайньому випадку, робочих ділянок повинні бути розміщені у вигляді смуг з межами, які збігаються з основним напрямком горизонталей. Така просторова організація території називається контурною. Найбільшій повно ідея контурного розміщення полів реалізована в контурно-меліоративному землеробстві основні положення якого будуть розглянуті окремо (див. розділ 7).

Обмеження ступеня сільськогосподарського освоєння території включає: заборону або обмеження вирубувань лісу, розорювання земель, випасання худоби на найбільш ерозійно-небезпечних ділянках, збереження при освоєнні нових земель ділянок лісу і лугу протиерозійного призначення, особливо в річкових долинах і балках, на крутих прирічкових і прибалочних схилах, у великих водовідвідних улоговинах.

Важлива роль у комплексі організаційно-господарських заходів належить обмеженню ступеня насичення сівозмін окремими сільськогосподарськими культурами на схилах. У кожній категорії земель на орних землях організуються сівозміни: польові, кормові, грунтозахисні та інші (овочеві, ефіроолійні тощо). Грунтозахисні сівозміни (табл. 6.1) повинні характеризуватися великою питомою вагою багаторічних трав (20-50% і більше), участю зернових колосових культур суцільної (або перехресної) сівби. Із сівозміни виключається чистий пар і до мінімуму обмежуються або виключаються посіви просапних культур. Багаторічні трави (люцерна, еспарцет, конюшина, костер, житняк тощо) застосовуються в грунтозахисних сівозмінах як у чистих посівах, так і в суміші. Рекомендації щодо оптимально припустимих меж насичення польових сівозмін на схилових землях, розроблені Українським науково-дослідним інститутом землеробства (Тарарико, 1990) з диференціацією за природними зонами для так званої першої еколого-технологічної групи (землі з ухилами до 3°), подані в табл. 6.2.

Таблиця 6.1. Приклади грунтозахисних сівозмін для схилових земель України (Сазонов и др., 1984; Справочник., 1990; Пабат, 1992; Сівозміни., 2002)
СтепЛісостеп
  1. Багаторічні трави
  2. Те саме
  3. Те саме
  4. Озима пшениця
  5. Кукурудза (смугами)
  6. Однорічні трави на зелений корм із підсівом багаторічних трав
  1. Багаторічні трави
  2. Те саме
  3. Те саме
  4. Озимі + пожнивні посіви кукурудзи (смугами)
  5. Зернобобові, однорічні трави
  6. Озимі і вико-вівсяна суміш на зелений корм із підсівом багаторічних трав
  1. Багаторічні трави
  2. Те саме
  3. Те саме
  4. Озиме жито
  5. Кукурудза на силос
  6. Ярі колосові
  1. Багаторічні трави
  2. Багаторічні трави
  3. Озима пшениця
  4. Зернобобові
  5. Ярі з підсівом багаторічних трав
  1. Багаторічні трави
  2. Багаторічні трави
  3. Суданська трава
  4. Злаково-бобові суміші з підсівом еспарцету
  1. Люпин багаторічний
  2. Люпин багаторічний
  3. Озиме жито
  4. Зернобобові
  5. Ярі з підсівом люпину
Таблиця 6.2. Оптимально припустимі межі насичення окремими культурами сівозмін (%) у першій еколого-технологічній групі земель для рівнинної частини України (за (Тарарико, 1990))
КультураЛісостепСтепПолісся
східнийцентральнийзахіднийпівденнийпівнічний
Чисті та сидеральні пари 5-8 - - - 10-20 5-10
Зернові, всього, 60-70 60-70 60-70 50-70 50-70 40-60
з них: озима пшениця 25-30 25-30 20-25 30-40 25-30 20-30
           кукурудза 20–40 20-40 20-30 10-15 20-40 5-10
Технічні, всього, 20-30 20-30 20-30 15-20 25-30 7-15
з них: цукровий буряк 10-20 20-30 20-30 5-10 10-20 -
           соняшник 5-10 5-7 - 10-15 10-15 -
Кормові, всього, 20–40 20-40 20-50 20-30 20-30 20-40
з них: багаторічні трави 10-20 10-20 10-30 8-15 8-15 10-20
Просапні, всього. 40-60 40-60 40-60 40-50 40-60 40-50
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом
При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.