Види гравітаційних процесів

Загалом види гравітаційних процесів такі:

зсуви – зміщення на нижчий гіпсометричний рівень певної маси гірських порід у вигляді сповзаючого руху без втрати контакту з рухомими та нерухомими породами. Матеріал у зсуві не перемішується. Крутість схилу від 15-20°;

обвали – раптове руйнування блоків гірських порід, яке супроводжується дробленням і змішуванням вихідного матеріалу. Крутість схилу понад 30-35°. Масивні породи формують купи брил, а шаруваті – щебенисто-суглинисті накопичення;

осипи – регулярне, систематичне падіння поодиноких, досить невеликих уламків. У верхній частині осипного схилу розташований прямовисний уступ, складений шаруватими породами, у нижній – осипний шлейф із продуктів руйнування порід. Відклади обвалів і осипів називають колювіальними (з лат. colluvio – нагромадження, мішанина);

лавини – рух маси снігу вздовж схилу. Розрізняють лоткові лавини – які рухаються вздовж тальвегів ерозійних форм; стрибаючі – зі східчастим поздовжнім профілем. Виділяють також сухі лавини – зі сухим пористим снігом; мокрі лавини – з насиченим вологою снігом. Швидкість сухих лавин значна до 100-120, а мокрих – 10-20 м/с [2]. Крутість схилів сходу лавин 15-45°;

каменепади – падіння окремих брил порід з урвистих схилів на прилеглі площини, відокремлених внаслідок вивітрювання чи сейсмічних поштовхів від корінного масиву;

кам’яні потоки – повільний рух уламкового матеріалу кристалічних порід вниз уздовж схилу. Уламки формуються внаслідок фізичного вивітрювання в умовах аридного, семиаридного, високогірного клімату та зон багаторічної мерзлоти. В Сибіру кам’яні потоки називають курумами. Рухаються під дією власної ваги та коливання об’єму. Крутість схилів від 2°;

процеси відсідання – відхилення в бік долини чи урвища блоку гірської породи, відділеної від корінного масиву тріщиною (її ще називають тріщиною відсідання). Крім відокремлення блоку, масив не зазнає жодного зміщення вздовж тріщини ні в горизонтальному, ні у вертикальному напрямі;

дефлюкція (з лат. de – префікс, який означає усунення будь-чого, fluctio – витікання) – повільне опливання на схилі масиву дрібноуламкового та глинистого матеріалу в умовах гумідного клімату. Відбувається внаслідок набухання матеріалу і набуття ним пластичних властивостей під час зволоження. Під дією сили тяжіння приповерхневі шари ґрунту видавлюються одні на одних, поступово зміщуючись вниз по схилу. Швидкість зміщення (для глинистих чи суглинистих порід) 0,2–1,0 см/рік. На схилі формуються сходинки, мікротераси;

кріп (з англ. сreep – повзти) – широке поняття процесів дефлюкції. Виділяють температурний кріп – рух, зумовлений зміною об’єму ґрунтової маси внаслідок коливання температур; кріогенний кріп – рух, зумовлений поперемінним замерзанням і розмерзанням ґрунту; гігрогенний кріп – рух з поперемінним набуханням і просіданням ґрунту в процесі зволоження та висихання. Поширений в усіх кліматичних зонах і ґрунтах різного гранулометричного складу. Крутість схилів від 7°. Механізм руху такий (на прикладі кріогенного кріпу): під час замерзання частинки піднімаються в напрямі, перпендикулярному до схилу. Під час танення більші частинки осідають вниз; під дією гравітації з кожним циклом танення вони опиняються все нижче від попереднього місця перебування і так повільно напливає один шар на інший [9];

соліфлюкція (solifluction, gelifluction) – повільний рух вниз по схилу відталих ґрунтово-рослинних мас у вигляді нешироких смуг з натічних “язиків” в умовах багаторічної мерзлоти. Відбувається внаслідок натікання розмерзлих насичених вологою невеликих фрагментів на замерзлі ділянки. Крутість схилів від 2°. На схилах утворюються соліфлюкційні тераси. Їхня висота 20-60 см. Розрізняють швидку (швидкість руху від кількох мм до кількох см) і повільну (від кількох мм до кількох м на рік) соліфлюкції.

В умовах вологих тропіків відбувається тропічна соліфлюкція, зумовлена значними опадами й інтенсивним хімічним вивітрюванням [8].