Країни Південно-Східної Азії. АСЕАН
Географічне положення та склад території
Південно-Східна Азія займає півострів Індокитай, Малайський архіпелаг та Філіппінські острови. Це 10 країн (М'янма, В'єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Камбоджа, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сінгапур, Східний Тимор з населенням понад 410,6 млн. осіб, що складає 13,4% населення Азії (див. рис. 80).
Через Південно-Східну Азію проходять шляхи з Європи й Близького Сходу до Східної Азії та Австралії. Найбільше значення на авіатрасах мають аеропорти Сінгапура і Бангкока, а на морських шляхах — Малаккська протока. Є проект будівництва каналу через перешийок, що з'єднує півострів Малакка з материком.
За державним ладом є республіки та монархії (Бруней, Камбоджа, Таїланд).
Природно-ресурсний потенціал
Південно-Східна Азія розміщена у субекваторіальному та екваторіальному кліматичних поясах. Тут багато тепла і вологи, родючі грунти. Цей регіон Азії краще від інших забезпечений лісовими ресурсами, значні площі займають вологі тропічні ліси. Залізне, чорне, червоне, палісандрове дерева з твердою, вологовідштовхуючою деревиною, а також камфорне, сандалове дерева й низка інших порід, що містять ефірні масла і смоли, користуються на світовому ринку неабияким попитом.
Багатий регіон і на корисні копалини. Від М'янми до Індонезії простягається частина найбільшого у світі олово-вольфрамового поясу. Крім того, є значні поклади бокситів, міді, свинцю, марганцю, золота, срібла, дорогоцінних й напівдорогоцінних каменів. У надрах Філіппін є родовища хромітів світового значення. З паливних ресурсів є кам'яне вугілля (В'єтнам, М'янма, Індонезія), значні запаси нафти й газу є в Індонезії, М'янмі, Брунеї, В'єтнамі (див. рис. 81).
Населення Південно-Східної Азії
Демографічна ситуація характеризується значним природним приростом населення. І хоча в останні роки його рівень істотно знизився, країни належать до другого типу відтворення населення. Расовий, етнічний і релігійний склад населення строкатий. Тут живуть представники європеоїдів, монголоїди та австралоїди, а також їхні нащадки. У Південно-Східній Азії є понад 20 млн. китайських іммігрантів (хуацяо).
Розміщується населення доволі нерівномірно. На півострові Індокитай і Малайському архіпелазі населення концентрується в дельтах і долинах річок Іраваді, Менам, Меконг, Хонгха, островах Ява і Лусон. На Яві середня густота населення становить 930 осіб/км кв. Гірські райони, вкриті лісами, майже безлюдні.
Рівень урбанізації доволі низький, основна частка міських жителів концентрується у столицях, які, крім столиць Брунею, Камбоджі та Лаосу, є містами-мільйонерами. Більше половини населення зайнято у сільському господарстві.
Загальна характеристика господарства
Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку. У післявоєнний період в ході формування й зміцнення національного суверенітету країни регіону розмежувалися на дві основні групи. В'єтнам, Лаос, Камбоджа обрали шлях соціалістичного розвитку, а інші — представники Асоціації Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входили Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, а від 1984 р. — Бруней, пішли шляхом розвитку ринкових відносин. Усі країни Південно-Східної Азії стартували приблизно з однакового рівня. Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни — члени АСЕАН.
Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну спрямованість, характеризувалися майже цілковитою відсутністю обробної промисловості. За класифікацією ООН, в кінці 80-х років вони належали до групи країн з низьким рівнем подушевого доходу — менше 500 дол. на рік, а Лаос та Камбоджу включено до групи найменш розвинутих країн.
Індонезія, Малайзія, Філіппіни та Таїланд належать до країн із середнім рівнем подушевого доходу — від 500 до 3000 дол. на рік.
Сінгапур та Бруней — держави з високим рівнем подушевого доходу, понад 20 тис. дол. на рік. Щоправда, успіхи в економічному розвиткові цих країн були досягнуті за рахунок різних чинників: Сінгапур — держава з розвинутою промисловістю, а Бруней -— нафтоекспортуюча країна, яка за рахунок видобування та експорту нафти одержує значну частину ВВП (до 60% у 1995 р.).
Економічний успіх країн АСЕАН був досягнутий за рахунок чотирьох чинників:
- експортно-промислової стратегії розвитку;
- залучення іноземного капіталу;
- державного регулювання;
- створення життєздатних національних корпорацій.
Країни регіону мають потужну експортну базу, вони добре забезпечені природними ресурсами, що становить основу їхнього економічного розвитку. Саме тому вони стали найкрупнішими, а інколи і монопольними, експортерами окремих товарів.
Вирішальну роль у формуванні промислово-експортної спеціалізації країн АСЕАН відіграють ТНК (в основному американські та японські), які спочатку проникли у легку промисловість, а зараз створили базу для випуску експортних компонентів побутової електроніки, телекомунікаційного обладнання. Серед країн з ринковим господарством Малайзія стала третім у світі виробником напівпровідників. Таїланд перетворився на важливий центр випуску інтегральних схем. Ці ж країни є значними виробниками й експортерами автомобілів. Розвиваються також хімічна промисловість і металургія. Проникнення ТНК у країни, що розвиваються, пояснюється активним переміщенням у ці країни трудо-, енерго- і матеріаломістких, екологічно небезпечних виробництв, а також дешевою робочою силою (див. рис. 81).
Перебудова господарської системи у В'єтнамі та Лаосі почалася з 1988 р. І вже за 3-4 роки було досягнуто помітних результатів. В'єтнам інколи називають другим «Кувейтом». Наприкінці XX ст. він увійшов до числа середніх виробників нафти. За участю іноземного капіталу в цих країнах розвиваються добування нафти й газу, залізної руди, бокситів, будуються нафтопереробні заводи, підприємства по виробництву азотних добрив, натурального каучуку, чаю, кави, створюються фармацевтичні фабрики. Одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки стає створення вільних економічних зон. Основними інвесторами економіки В'єтнаму є Тайвань, Сінгапур, Франція, Німеччина, економіки Лаосу — Таїланд. У кінці XX ст. обидві країни стали членами АСЕАН.
Вплив колоніального минулого країн регіону відчувається досі. Південно-східна Азія продовжує виступати у МГПП як важливий постачальник сільськогосподарської сировини. Основу сільського господарства — головної сфери економіки — складає субтропічне землеробство. Важливою рисою екваторіального поясу є плантаційне господарство, засноване ще колонізаторами. Плантації вигідні не тільки економічно, але й екологічно (вони імітують умови екваторіального лісу). Країни Південно-Східної Азії — найбільший у світі район рисосіяння. Повсюдно культивуються бобові, кукурудза, батат, маніок. Здавна регіон відомий вирощуванням прянощів (червоний і чорний перець, імбир, ваніль, гвоздика), що експортуються. Зона АСЕАН дає майже 40% світового виробництва натурального каучуку, 60% копри, 90% прядива (волокно манільської пеньки), більше 50% кокосових горіхів, 30% пальмової олії та рису (див. рис. 82). Слабкий розвиток тваринництва компенсується річним і морським рибальством.
Характерною рисою розвитку транспорту є висока питома вага морського транспорту, що обумовлюється приморським і острівним положенням держав Південно-Східної Азії.
Запитання і завдання
- На контурній карті позначте країни Південно-Східної Азії та їхні столиці.
- Яку роль у розвитку економіки країн регіону відіграють природні умови і ресурси?
- Які особливості вікової структури населення країн Південно-Східної Азії?
- До яких типів країн за рівнем економічного розвитку належать країни регіону?
- Які чинники сприяли розвитку економіки країн АСЕАН у 70-80-ті роки XX ст.?
- Чому ТНК зацікавлені у розвитку промислового виробництва у країнах, що розвиваються?
- Чому сільське господарство досі є основою економіки країн Південно-Східної Азії?
Це цікаво
Одним із центрів світового виробництва наркотиків є «золотий трикутник». Він охоплює територію північно-східної М'янми, північного Таїланду та північного Лаосу і займає площу близько 400 тис. км кв. У середині 50-х років XX ст. виробництво опію-сирцю становило тут 50% світового. Зараз регіональні органи та ООН намагаються розв'язати проблему наркотиків у цьому районі, надаючи населенню можливість замінити опійний мак іншими, не менш вигідними культурами.
Сінгапур — це острівна держава-місто, площа якого становить близько 620 км, населення — 3 млн. осіб. Тут живуть представники багатьох народів світу, які розмовляють англійською, малайською, китайською і тамільською мовами. Країна стала незалежною у 1965 р. За час незалежності Сінгапур з колоніального міста перетворився у фінансовий, торгово-комунікаційний та індустріальний центр світового значення. Морський порт Сінгапура — другий у світі після Роттердама за загальним вантажообігом. У місті розміщені понад 3 тисячі відділень ТНК. Через це вартість 1 м кв землі у фінансовому центрі Сінгапуру досягла 60 тис. доларів США.
Населення В'єтнаму наприкінці XX ст. становило 88,8 млн. осіб і продовжує зростати високими темпами. У країні загострюється демографічна проблема, тому скрізь можна зустріти такі лозунги: «Громадяни, зупиніться на двох дітях — це запорука нашого щастя!». В'єтнамська родина з двома дітьми має соціальні пільги (безкоштовне медичне обслуговування, навчання тощо).
У 1996 р. Рада висотних будівель та міського житла, яка є міжнародним журі з питань щодо висотності хмарочосів, присудила статус найвищих будівель будинкам-близнюкам, які називають «Петронес Твін-тауерс». Вони розташовані у столиці Малайзії Куала-Лумпур. Попередній рекорд належав чиказькому хмарочосу «Сіерс Тауер». У багатьох країнах Азії прихильники будівництва хмарочосів вважають їх символами економічного зростання. То ж «Петронес Твін-тауерс» приречені віддати свій високий титул Світовому фінансовому центру, будівництво якого завершується у Шанхаї (Китай).