Основні екологічні закони, правила і принципи

Принцип збереження впорядкованості (І.Пригожий): У відкритих системах ентропія не зростає, а зменшується, доки не досягається мінімальна постійна величина.
Принцип Ле Шательє-Брауна: Якщо є зовнішня дія, що виводить систему зі стану стійкості рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямку послаблення ефекту зовнішньої дії.
Принцип економії енергії (Л. Онсагер): За ймовірності розвитку процесу в деякій множині напрямків, що допускаються началами термодинаміки, реалізується той, котрий забезпечує мінімум розсіювання енергії.
Закон максимізації енергії та інформації: Найкращі шанси самозбереження має система, що найбільшою мірою сприяє надходженню, виробленню та ефективному використанню енергії та інформації; максимальне надходження речовин не гарантує системі успіху в конкурентній боротьбі.
Періодичний закон географічної зональності А.А. Григор'єва-М.М. Будико: Зі зміною фізико-географічних поясів Землі аналогічні ландшафтні зони та деякі загальні властивості періодично повторюються, тобто в кожному поясі — субарктичному, помірному, субтропічному, тропічному та екваторіальному — відбувається зміна зон за схемою: ліси - степи - пустелі.
Закон розвитку системи за рахунок навколишнього середовища: Будь-яка система може розвиватися лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей оточуючого середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий.
Правило затухання процесів: Зі зростанням ступеня зрівноваженості з навколишнім середовищем або внутрішнього гомеостазу (у випадку ізольованості системи) динамічні процеси в системі затухають.
Закон фізико-хімічної єдності живої речовини В.І. Вернадського: Уся жива речовина Землі фізико-хімічно єдина, що не виключає біогеохімічних відмінностей.
Термодинамічне правило Вант-Гоффа-Арреніуса: Зростання температури на 10°С призводить до 2-3-кратного прискорення хімічних процесів.
Правило Шредингера «про живлення організму негативною ентропією: За умови впорядкованості організму краще за навколишнє середовище він віддає в це середовище більше невпорядкованості, ніж отримує.
Правило прискорення еволюції: Зі зростанням складності організації біосистем тривалість існування виду в середньому скорочується, а темпи еволюції зростають.
Принцип генетичної передадаптації: Здатність до пристосування в організмів закладена споконвічно і зумовлена практичною невичерпністю генетичного коду.
Правило походження нових видів від неспеціалізованих предків: «Нові великі групи організмів беруть початок не від спеціалізованих представників предків, а від їхніх порівняно неспеціалізованих груп».
Принцип дивергенції Ч.Дарвіна: Філогенез будь-якої групи супроводжується її поділом на ряд філогенетичних гілок, котрі розходяться в різних адаптивних напрямках від середнього вихідного стану.
Принцип прогресу спеціалізації: Група, що ступає на шлях спеціалізації, в подальшому розвитку буде йти шляхом все більш глибокої спеціалізації.
Правило більш високих шансів вимирання глибоко спеціалізованих форм (О.Марш): Швидше вимирають більш спеціалізовані форми, генетичні резерви котрих для подальшої адаптації знижені.
Закон збільшення розмірів (зросту) та ваги (маси) організмів у філогенетичній гілці (В.І.Вернадський): У ході геологічного часу форми, що виживають, збільшують свої розміри (а відтак — вагу), а потім вимирають.
Аксіома адаптивності Ч.Дарвіна: Кожний вид адаптований до певної, специфічної для нього, сукупності умов існування.
Екологічне правило С. С.Шварца: Кожна зміна умов існування прямо або опосередковано викликає відповідні зміни способів реалізації енергетичного балансу організму.
Закон відносної незалежності адаптації: Висока адаптивність до одного з екологічних факторів не дає такого ж ступеня пристосовуваності через фізіолого-морфологічні властивості організмів.
Закон єдності «організм-середовище»: Життя розвивається внаслідок постійного обміну речовиною та інформацією на базі потоку енергії в сукупній єдності середовища та організмів, що його населяють.
Правило відповідності умов середовища генетичній зумовленості організму: Вид може існувати лише тоді, коли оточуюче середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до його коливань та змін.
Закон обмеженого росту (Ч. Дарвін): Існують обмеження, котрі перешкоджають тому, щоб нащадки однієї пари особин, розмножуючись за геометричною прогресією, заполонили всю земну кулю.
Принцип мінімального розміру популяцій: Існує мінімальний розмір популяції, нижче котрого її чисельність не може опускатися.
Правило А. Уоллеса: В міру просування з півночі на південь видова різноманітність зростає. Причина полягає в тому, що північні біоценози історично молодші та перебувають в умовах меншого надходження енергії від Сонця.
Закон збіднення живої речовини в його згущеннях (Г.Ф. Хільмі): Індивідуальна система, котра працює в середовищі з більш низьким рівнем організації, ніж рівень самої системи, приречена: постійно втрачаючи структуру, система через деякий час розчиняється в навколишньому середовищі.
Правило біологічного підсилення: За умови переходу на більш високий рівень екологічної піраміди накопичення ряду речовин, у тому числі токсичних та радіоактивних, зростає приблизно в такій самій пропорції.
Правило екологічного дублювання: Зниклий або знищений вид у рамках одного рівня екологічної піраміди заміняє інший, аналогічний за схемою: дрібний заміняє великого, нижче організований — більш високо організованого, більш генетично лабільний та мутабельний — менш генетично мінливого.
Правило обов'язковості заповнення екологічних ніш: Порожня екологічна ніша завжди й обов'язково заповнюється.
Правило екотопу, або краєвого ефекту: На межі біоценозів зростає число видів та особин у них, оскільки зростає число екологічних ніш внаслідок виникнення на межі нових системних властивостей.
Правило взаємопристосованості організмів у біоценозі К. Мьобіуса-Г.Ф. Морозова: Види в біоценозі пристосовані один до одного настільки, що їхня спільнота складає внутрішньо суперечливе, але єдине та взаємопов'язане ціле.
Принцип формування екосистеми: Тривале існування організмів можливе лише в рамках екологічних систем, де їхні компоненти та елементи доповнюють один одного та взаємно пристосовані.
Закон сукцесійного сповільнення: Процеси, що відбуваються в зрілих рівноважних системах, котрі перебувають у стійкому стані, мають тенденцію до зниження темпів.
Правило максимуму енергії підтримання зрілої системи: Сукцесія йде в напрямку фундаментального зміщення потоку енергії в бік зростання її кількості з метою підтримки системи.
Правило константності числа видів у біосфері: Число видів, що з'являються, в середньому відповідає числу вимерлих, і загальна видова різноманітність у біосфері є постійною.
Правило множинності екосистем: Множинність конкурентно-взаємодіючих екосистем є обов'язковою для підтримання надійності біосфери.