Національний склад населення України

§ 4. Національний склад населення

Питання для повторення

1. Коли і як сформувалася українська нація?
2. Представники яких національностей проживають на теренах України?
3. Чи впливають демографічні процеси на національний склад населення України?
4. Які етнографічні групи українців Вам відомі?

Українці

Корінним народом на території України є українці. Детальне питання національного складу населення дізнаються з результатів переписів. Тому для того, щоб скласти собі певне уявлення з цього питання ми мусимо використовувати статистичні дані перепису населення 1989 року. Отже, на кінець 80-х років частка українців у населенні держав? становила 73%. Вони є більшістю в усіх областях України (табл. 2).

Серед областей найменша частка українського населення у Донецькій області, а в Автономній Республіці Крим вони становлять меншість. Найбільша частка українців у Тернопільській області.

Чисельність українського населення помітно змінювалася протягом різних етапі історичного розвитку. Колоніальний статус України в XVIII-XX століттях мав трагічні наслідки для корінного населення. Вони проявлялися як у цілеспрямованій боротьбі метрополії проти української мови і культури (етноциді), так і фізичному винищенні українців (геноциді).

Уявлення про етноцид можна скласти, ознайомившись з назвами деяких документів:

• 1720 рік — Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
• 1769 рік — Указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з державних книг.
• 1862 рік — Закриття українських недільних шкіл, які безкоштовно організувала передова інтелігенція.
• 1863 рік — Валуєвський циркуляр про заборону видання книжок українською мовою.
• 1876 рік — Ємський указ про заборону ввезення українських книг з-за кордону, заборону українського театру й друкування нот українських пісень.
• 1884 рік — Закриття всіх українських театрів.
• 1908 рік — Указ Сенату про «шкідливість» культурної й освітянської діяльності в Україні.
• 1914 рік — Указ Миколи II про скасування української преси.
• 1933 рік — Телеграма Сталіна про припинення «українізації». Ліквідація в Україні неіснуючого так званого «нового національного ухилу».
• 1989 рік — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.

На західноукраїнських землях у 20-30-х роках проводилася теж антиукраїнська політика, але тут в умовах більш демократичного суспільства активно відстоювали українську духовність громадська організація «Просвіта», політичні партії, Греко-католицька Церква.

Таким чином, нищення колонізаторськими режимами української культури, створення атмосфери непрестижності і безперспективності української мови призвели до того, що частина українців втратила свою мову, записувалася росіянами в паспортах тощо. Так, під час перепису населення у 1989 році 4,6 млн. українців (12%), які проживають в Україні, назвали в анкеті рідною російську мову, а 2 млн. відповіли, що не володіють українською навіть із словником Причому порівняно з 1959 роком кількість таких українців практично подвоїлася, що було наслідком жорсткої русифікаторської політики у 70-80-х роках.

Геноцид у нашій країні теж мав антиукраїнську спрямованість. Так, голодомор 1932-1933 років був організований саме щодо сільського населення, де проживали в основному представники корінної національності. Нищення інтелігенції, масові депортації також стосувалися переважно українського населення. Про це свідчить хоча б те, що серед величезної кількості в'язнів таборів, що діяли на території колишнього СРСР у 50-х роках українці становили майже половину. Навіть тих людей, що повернулися із примусових робіт з Німеччини (300 тис. осіб), відправили на заслання в Сибір. Частина вивезених нацистами українців не повернулася на батьківські землі, знаючи, що їх там чекає; інші емігрували перед закінченням Другої світової війни у західні країни.

У 50-80-і роки чисельність українців зростала дуже повільно, а частка їх у населенні України знижувалася. Причинами цього було зменшення природного приросту, особливо у сільській місцевості, відтік молоді на будови Сибіру, Далекого Сходу, Півночі Росії. На території України, навпаки, створювалися сприятливі умови для в'їзду представників інших національностей колишнього СРСР.

Незважаючи на те, що у 1988 році в Україні був прийнятий закон про українську мову, а у Конституції в 1996 році закріплено державний статус тільки української мови, нею поки що у повсякденному житті розмовляє меншість громадян нашої держави. На телебаченні, у газетах, у нововиданих книжках поки що домінує в Україні російська мова. У східних та південних регіонах держави часто ігнорується державний статус української мови навіть в органах влади. Тому необхідно в Україні переглянути і значно посилити заходи, спрямовані на домінування мови корінної національності, щоб вони не почувалися на рідній землі, як за кордоном.

Національні меншини

Представників інших народів, які проживають на території даної країни, називають національними (етнічними) меншинами. На теренах України їх є понад 100 (табл. 3). Найчисельнішими з них є росіяни, білоруси, євреї, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, кримські татари та ін.

Росіян в Україні проживає понад 11,3 млн. осіб, або 22,1% від усього населення. Міграційна політика метрополій, спрямовувана на збільшення їх чисельності, призвела до того, що кількість росіян порівняно з 1926 роком зросла більше, ніж у 3,5 рази. Підвищилася і їх частка у населенні країни, а в окремих областях вона становила понад третину: Донецькій — 43,7%, Луганській — 44,8%, Харківській — 33,2%, Автономній Республіці Крим — 67%. Заселяти українські землі вони почали ще з XV ст. Зараз більшість росіян (88%) проживає в містах.

Євреї протягом десятиліть становили другу за чисельністю національну меншину. З'явилися тут вони ще в період Київської Русі. Зараз проживають у містах (99%), переважно у Києві, Одеській, Чернівецькій, Вінницькій, Харківській областях. Чисельність їх сильно зменшилася через масове винищення нацистами в роки Другої світової війни. У післявоєнні роки спостерігається еміграція єврейського населення з України.

Представники інших національностей проживають переважно в районах України, прилеглих до їх національних держав. Білоруси живуть на Поліссі, поблизу кордону з Білоруссю, а також у містах Донбасу й Придніпров'я, селах Миколаївщини й Криму. Молдавани проживають в основному в селах Одеської та Чернівецької, а також Кіровоградської і Миколаївської областей. Поляки найбільшу частку становлять у населенні міст Житомирської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької областей. Болгари проживають у селах південно-західних районів Одеської області та у Приазов'ї.

У західних областях (особливо Закарпатській) поряд з українцями живуть чехи, угорці, румуни, словаки. У Донецькій області проживають греки, у Запорізькій — албанці.

На теренах України є і три корінні національні меншини, тобто ті народи, що проживають на своїй етнічній території. Найбільші серед них кримські татари, що проживають у Криму й повертаються зараз на свою батьківщину після депортації в 1944 році. Корінними національними меншинами є також караїми у Криму та гагаузив Одеській області.

У процесі становлення незалежної Української держави, демократизації всіх сфер життя в країні виникають національні культурні товариства, створюються умови для духовного розвитку представників національних меншин.