Проблема сірководню у Чорному морі. Чи вибухне Чорне море?

Чи вибухне Чорне море?

Майбутня доля Азова і Чорного моря турбує не тільки Україну.

Що ж сталося з двома морями за останній час? По-перше, з'явився завезений з американських берегів паразит — гребінник, який нищівно вдарив по рибних запасах і взагалі життю біоценозу. У Чорному морі кількість хижака наближається до одного мільярда тонн, що набагато перевищує біомасу всіх вод, які омивають територію колишнього Союзу.

Чорне море в усі віки приваблювало людей. З часів Геродота про нього написано стільки книжок та трактатів, що вони могли б скласти чималу бібліотеку. Проте й донині море не розгадане повністю. Основна його особливість у тому, що воно розташоване в древній, сейсмічній зоні. Тому на дні часто відбуваються вулканічні вибухи, небачені підземні землетруси. У зв'язку з цим нижні шари води насичуються сірководнем та іншими шкідливими газами й хімічними утвореннями. Ще Христофор Колумб, мандруючи цим морем, спостерігав вогняні спалахи над його поверхнею, які можна побачити й тепер.

Якщо гребінник руйнує море зверху, то сірководень знищує його знизу — із самого дна. За забрудненням сірководнем Чорне море — найзагазованіше з усіх морів світу. Більше того, газ із дна дедалі ближче підіймається до поверхні і рухається до неї зі швидкістю двох метрів за рік. Тож залишається близько ста метрів живої морської води, яка ще не отруєна ним. Але — два метри за рік! Чорне море може перетворитися у велетенську отруйну яму. Насувається небачених розмірів екологічна катастрофа хоча б тому, що не виключена можливість несподіваного землетрусу. Що тоді? Далекоглядний Заратустра недобре мовив про майбутнє Чорного моря. Нічого втішного не можуть сказати і вчені, адже, коли отруйні шари сірководню сягнуть поверхні, море може вибухнути.

Правда, дехто досить оптимістично заявляє, що це, мовляв, міф і підстав для тривоги немає. Але ж сірководень — газ отруйний, і коли, не дай Боже, вибухне — то невідомо, в якому напрямку повіють смертоносні вітри.

Як же запобігти катастрофі? Вчені вважають, що вихід є. Так, доктор технічних наук з Узбекистану Рустам Ахмедов ще понад три десятиліття тому запропонував відпомповувати сірководневу отруєну воду, відбирати від неї високоякісну сірку, а чисту рідину повертати в море. Звичайно, обсяг переробки має бути більшим, аніж швидкість забруднення сірководнем.

Теоретично все просто і зрозуміло, але... Гадаю, читачеві не варто пояснювати значення цих крапок.

На екологічних картах зустрічаємо червоний колір — колір тривоги. Критичні точки бачимо саме там, де в наше море впадають Дніпро, Дунай, Дністер, Дон, води яких містять в собі хімічні елементи майже всієї таблиці Менделєєва, сільськогосподарські і побутові відходи — фосфор і азот (в прибережних водах цих сполук тепер у 30-36 разів більше, аніж було три десятиріччя тому). Крім того, Дунай і Дніпро щорічно «збагачують» Чорне море 30 тис. тонн ртуті.

Та найбільшої шкоди Чорному й Азовському морям чинить людина. Внаслідок її діяльності значні площі охоплює цвітіння, червоні припливи.

Відчувається жахливий кисневий голод. В деякі роки забруднюється до трьох чвертей шельфу північно-західної частини акваторії, адже кисень в основному витрачається на окислення планктонного «снігу» — осадових органічних відходів.

Збіднюються рибні запаси. В Азовському морі вже ловити нічого. Кількість дельфінів зменшилася з 2,5 млн. особин до 80 тисяч. А все через те, що більшість населених пунктів не мають очисних споруд і забруднюють воду немилосердно. З цих же причин закриваються пляжі, над курортами нависла небезпека епідемій інфекційних хвороб.

Про долю морів розмірковують не тільки наші вчені, а й угорські, румунські, болгарські. У своїх прогнозах вони єдині. Чорне море на порозі екологічної катастрофи. То ж виходить: або загибель моря, або технологічна революція на березі. Однак такий підхід потребує великих зусиль і коштів. А це не під силу одній державі. Проблему мусять вирішувати всі, хто живе на його берегах.

З цієї точки зору програма «Еко-Чорне море-90» — важливий крок у взаєморозумінні, перша спільна угода про єдину програму дослідження. До неї, на пропозицію турецьких учених, внесено важливий пункт — про міжнародний фонд порятунку моря.

Чи можна було передбачити трагедію, яка насувається? Доктор біологічних наук О. Миронов ще понад 20 років тому перший у світі запропонував очищувати води Чорного і Азовського морів від нафти і різних біогенних решток за допомогою мідій та морських черв'яків «поліхетів», інших організмів. Очищення в 5-10 разів грунтовніше й економніше, аніж те, що радили хіміки. Коли Миронов довів, що його метод до того ж ще й дешевий, то почув таку відповідь чиновників: «...От, коли б мільйонів п'ятдесят... ми з вами мали б справу...»

Нині на кожний квадратний кілометр західного й північно-західного сектора Чорного моря тиснуть 52 високоурбанізованих км² суходолу. Для порівняння: на Адріатичному морі — лише два.

Де вихід? Він бачиться ось в чому: слід доповнити неподільну екологічну «трійцю» Дунай — Чорне море — Середземне море іншою: наука — громадянський рух — влада. Саме ці два напрями мають стати основними. Вже дещо робиться. Так, у місті Бургасі міжнародна фірма «Екссі» взялася прокладати шляхи від теоретичних прогнозів до грамотних інженерних проектів.

Севастопольська міська рада ще ближче підійшла до розв'язання проблеми. Прийнято рішення перетворити Севастополь на місто екологічної чистоти, туризму та відпочинку. Для цього перш за все планують створити інфраструктуру на світовому рівні і обов'язково у цілковитій злагоді з природою. А поки що в Севастополі, як і в Одесі, панує хаос забруднення. Нечистоти приносять Севастопольська нафтогавань, судноремонтні заводи, військові кораблі й допоміжні судна військово-морського флоту. Море загрозливо підступає до сірих берегових скель і пляжів, змиваючи їх; уже висять на стрімких берегах будівлі, руйнуються маяки, спливають у воду чорноземні орні землі ближніх колгоспів. Подібну картину можна бачити і поблизу Одеси, інших міст узбережжя, бо морські береги не мають сучасного інженерного захисту.