Замглай. Олешківські піски. Яйла

Замглай

Замглай — болотна система у Чернігівській області, на межиріччі Дніпра і Десни. Загальна площа близько 10 тис. гектарів, із них з торфовим покладом — 8,3 тис. гектарів (одна з найбільших в Україні болотних систем). Виділяють болота Паристе, Північний, Центральний та Південний Замглай. Центральний Замглай лежить на вододілі, його абсолютна висота 120 м. Північний Замглай дренується р. Виром, Південний — р. Замглаєм. У природному стані рослинний покрив Замглаю складається з осоково-гіпнових ценозів у комплексі з чагарниками і вільшаниками.

Внаслідок проведення меліорації рослинність масиву трансформувалася. Болотні угрупування збереглися у найбільш зволожених місцях, на підвищеннях сформувалися торф'янисті луки і похідні рідколісні угрупування з переважанням берези. Частина масиву зайнята агроценозами. Пересічна глибина торфового покладу на заході 1,6 м, максимальна 6 м; на Паристому болоті відповідно 7,8 м та 1,3 м. Вид покладу переважно багатошаровий — драговинний з шарами осоково-гіпсового, осокового та очеретяного торфів, подекуди трапляється лісодраговинний поклад з шаром вільхового торфу.

Олешківські піски

Олешківські піски — погорбований піщаний масив у пониззі Дніпра, в межах Херсонської, частково Миколаївської областей. Простягаються від Нової Каховки до Кінбурнського півострова. Загальна площа близько 161 тис. гектарів.

Являють собою першу надзаплавну терасу Дніпра, складаються з 7 арен — Основ'янської, Козачо-Лагерської, Олешківської, Збуріївської, Іванівської, Виноградівської та Кінбурнської, які відокремлені одна від одної вузькими долиноподібними зниженнями. Всі арени мають горбисту поверхню. Коливання висот на незначних відділах досягає 15-20 м. Горби, ували, зниження (саги), орієнтовані в основному у північно-східному напрямі. В міжаренних зниженнях лежать озера, солончаки. Погорбований рельєф Олешківських пісків виник в результаті інтенсивних процесів вітрової переробки піщаних відкладів, залишених річковими потоками.

На відносно родючих шаруватих пісках та суглинках формувалися складні субори з сосни, берези, дуба та груші, підлісок — з ліщини і бузини. Опис таких лісів належить ще Геродотові, який відвідав цю місцевість 2400 років тому і назвав її Гілеєю, що означало по-грецькому полісся або олешшя. Під впливом господарської діяльності людини ліси в XIII-XVIII столітті були знищені. Еоловий рельєф сформувався за умов відсутності лісів.

Закріплення пісків та освоєння їх почалося з 1834 р. Результативні спроби закріплення Олешківських пісків та агротехніку масового лісорозведення запропонував 1951 р. академік П.Погребняк. Цілинні піщані степи збереглися лише на Іванівській та Кінбурнській аренах, де сформувалися дернові та чорноземовидні грунти. В рослинному покриві переважають типчак піщаний, ковила, пирій, полин, молочай та інші. Серед саг трапляються заболочені блюдцеподібні зниження на місці озер, що заросли, поміж піщаних горбів багато невеликих березово-дубових, осокових та вільхових гаїв. Значні площі Олешківських пісків зайняті насадженнями сосни.

Яйла

Яйла — майже безлісі плосковершинні плато Головного пасма Кримських гір. Займає найвищий (висота 500-1545 м) ярус ландшафтів Кримської фізико-географічної країни. Окремі яйли мають власні назви. До західного ланцюга належать яйли: Байдарська, Ай-Петринська, Ялтинська, Нікітська, Гурзуфська, Бабуга-яйла. До східного — Чатирдаг, Тирке, Демерджі-яйла, Довгоруківська яйла та Карабі-яйла. Складаються вони головним чином з вапняків юрського віку. Розвинутий карст. Тут нараховують близько 8600 лійок карстових, понад 800 печер, шахт і колодязів. Опадів від 510 до 1200 мм на рік. Ґрунтовий покрив утворюють гірсько-лучні, гірсько-степові чорноземи та щебнисті змиті грунти на крутих схилах.

Рослинність представлена гірськими степами з осоки низької, ковили вузьколистої та сформованими на їхньому місці угрупуваннями костриці борознистої, стоколосу каппадокійського. У зниженнях вкраплені лучні формації, на кам'яних відслоненнях формуються фриганоїди чебреців сонцецвіту Стевена. У західному ланцюгу яйли трапляються масиви букових лісів за участю граба, клена Стевена, на вершині Чатирдагу — зарості ялівцю низькорослого. У флорі яйли виявлено близько 50 ендемічних видів (приворотень яйли, самосил яйли, переломник кримський тощо). У зв'язку з великим антропогенним навантаженням значні площі природної рослинності деградували і потребують охорони.

Серед ландшафтів яйли найпоширеніші урочища: каррових полів, схилово-яйлинські, вирівняних яйлинських плато, карстових улоговин. На значних площах — урочища периферійних скель, хрестоподібних паем тощо. Тут понад 40 територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, що займають близько 20% площі всіх яйл. Окремі масиви охороняються у складі Ялтинського гірсько-лісового та Кримського заповідників.